Харківський історичний музей

Церковні старожитності в науковій діяльності Є.К. Рєдіна

Сосновська Тетяна Олексіївна

1998

Четверті Сумцовські читання : матеріали наукової конференції, присвяченої 135-річчю з дня народження Є. К. Рєдіна, 18 квітня 1998 р. – Х., 1999.

 

У різнобічній діяльності відомого харківського вченого, знавця історії культури і мистецтва Є.К. Рєдіна особливе місце посідають церковні старожитності. “Церковні старожитності,– писав він у 1902 році,– один з головних показників культури народу, його духовних інтересів”. Для прикрашення церкви залучалося все найкраще, створене місцевими художніми силами.

Вже на університетській лаві Рєдін взяв участь у конкурсному дослідженні на золоту медаль за темою “Киево-Софийский собор. Исследование мозаической и фресковой живописи”. Перед молодим вченим постало завдання дослідити русько-візантійський храм у порівнянні з пам’ятками східного та західного середньовіччя. Слідом за цією поважною штудією була інша – “Мозаики Ровенны”, яку він захищав як дисертацію у Петербурзі. Ця праця являла собою грунтовне дослідження церковної мозаїки, яка для християнського мистецтва має таке ж значення, як пам’ятки скульптури для античного.

Поряд з цим з’являється цілий ряд невеликих спеціальних статей, також штудій, присвячених окремим церковним пам’яткам середньовічньої Візантії і Заходу, які часто-густо були ним відкриті і описані вперше, зокрема арабське Євангеліє, Манхенське Євангеліє та інші. У своїх дослідженнях Є.К. Рєдін дотримувався історико-порівняльного методу, його праці насичені багатим фактичним матеріалом та численними паралелізмами з історії церкви.

Захоплення візантійським мистецтвом та вивчення його залишилися пристрастю вченого на все життя. Це продовжується і в університеті, де він читає курс історії християнського мистецтва.

З часом його інтереси зміщуються у бік вивчення вітчизняної художньої спадщини. За порадою свого вчителя М.П. Кондакова він розробляє тему “Христианская топография Козьмы Индикоплова”, у межах якої він не тільки розкриває особливий напрямок історико-художніх форм, пов’язаних у першу чергу з іконописом, але й показує шлях до його розуміння.

Великим стимулом у зверненні вченого до вітчизняної церковної тематики стали археологічні з’їзди, які передбачали вивчення церковних старожитностей певного краю. Найбільш активною була участь Рєдіна у підготовці і роботі ХІІ з’їзду, який відбувся у Харкові.

Звертаючись до Харківської губернії, вчений відзначає, що ця область пізно вступила в історичне життя, але незважаючи на тяжкі обставини, вона не позбавлена пам’яток церковної культури і їх вивчення – наш обов’язок. Для цього, вважає Рєдін, необхідно оглянути храми, іконостаси, ризниці, зібрати церковні речі для університетського музею, описати їх, сфотографувати, викликати інтерес і підтримку з боку духовенства та світського товариства.

Ця велика робота була проведена ним улітку 1900 і 1901 років під час експедиції по церквах Харківської губернії.

На підставі зібраного матеріалу Рєдін підготував доповідь на ХІІ Археологічний з’їзд “Религиозные памятники искусств Харьковской губернии”, да простежив зв’язок між церковними пам’ятками Лівобережної і Правобережної України, як творами однієї школи.

Наслідком кропіткої роботи з вивчення церковних старожитностей Харківської губернії стало дослідження “Материалы к изучению церковной старины Украины: Церкви города Харькова”. Воно на відміну від наукової роботи за цією темою Харківського архієпіскопа Філарета, що мала реєстраційний характер, дає уявлення про зміст пам’яток релігійного мистецтва. Всього було описано 12 церковних споруд: Успенський собор, Покровський монастир, Троїцька, Благовіщенська, Миколаївська, Різдвянська, Вознесенська, Михайлівська, Дмитрівська та інші церкви.

У цей плідний для Рєдіна період підготовки до ХІІ Археологічного з’їзду з’являється ряд його статей і рефератів, зокрема “О местных лицевых синодиках”, “Икона “Недреманое око”, де не лише подано ретельний опис ікони, історію виникнення цього образу та його трактування, але й вміщено порівняльний аналіз з іншими взірцями церковного мистецтва.

Важливого наукового значення зумів надати вчений такому спеціальному виданню, як каталог виставки ХІІ Археологічного з’їзду, складеному ним у 1902 році. Особливо важливим у каталозі є церковний відділ. Ретельно складений і описаний цілковито Рєдіним, з вступом, поясненнями і цінними описами окремих ікон, з географічним та іконографічним покажчиками, він став основою для подальших наукових досліджень.

Захоплення Рєдіна харківськими церковними старожитностями знайшло свій практичний вираз у створенні за його ініціативою при університетському музеї красних мистецтв церковного відділу. Тут були представлені ікони плащаниці, чаші та інші церковні атрибути, прикраси та начиння, зібрані до ХІІ Археологічного з’їзду.

Вчений виявляв великий інтерес навіть до найскромніших проявів місцевого релігійного мистецтва. Доказом того є його ненадрукована нотатка про малюнки до рукописної збірки учнів Харківської духовної семінарії.

Рєдін став одним з перших представників точно-наукового або об’єктивного методу у церковній археології. Його наукова діяльність є зразком вмілого поєднання науки і мистецтва в єдине гармонійне ціле.