Харківський історичний музей

Тіара скіфського часу з Пісочинського курганного могильника

Бабенко Леонід Іванович

1998

Четверті Сумцовські читання : матеріали наукової конференції, присвяченої 135-річчю з дня народження Є. К. Рєдіна, 18 квітня 1998 р. – Х., 1999.

 

Залишки жіночих головних уборів у похованнях скіфського часу становлять досить рідкісну категорію поховального інвентаря, а присутність цього елементу костюма в кургані № 8 біля с. Пісочин є першою знахідкою подібного характеру в сіверськодонецькому регіоні. Курган № 8 (висота 6,2 м) містив два поховання. Тіара знаходилась у похованні 1, що було впускним та мало колективний характер (троє похованих). Залишки убору були репрезентовані набором різних золотих пластин та фрагментами обідків з підвісками. Звертає на себе увагу ряснота сюжетів різних пластин убору:

а) Метопіда – прикрашена рослинним орнаментом, в якому від центральної пальметки по обидва боки розходяться пагони аканфа, квіти лотоса та арицеї;

б) дві золоті пластини – від крилатої змієногої богині, зображеної у центрі, по обидва боки розходяться пагони аканфа та два гіпокампа; з лівого боку сюжет пластини завершує пальметка, з правого – сцена терзання орлом зайця, що лежить на спині;

в) золоті пластини (дві великі та дві малі) з зображенням менад, що танцюють; сюжет традиційний – менада з тирсом та цапиною головою в руках та менада з ножем та задньою ногою цапа, які поперемінно чергуються;

г) шість золотих пластин з зображенням сфінксів з подвійним тулубом;

д) золота стленгіда – дугоподібна пластина з трьох частин – орнаментована сценами полювання на оленя у вигляді ритмічного зображення вершника та тварини, а також сценою завершення полювання, у якій скіф схилився над поваленим оленем.

Використання поряд з даними розташування пластин у похованні розрахунково-графічного методу реконструкції, а також звернення до накопиченого досвіду подібних реконструкцій дозволило відновити убір у вигляді своєрідної тіари, де стленгіда та викладені напівдугою пластини зі сфінксами становили два ряди лицьового обрамлення, поверх якого один над другим були нашиті два ряда пластин – зі змієногою богинею та менадами. У верхній частині тіари кріпився обідок з підвісками. Доповнювала головний убір метопіда, що була пришита на шкіряний пасок, який розміщувався на чолі.

Семантика образів, репрезентованих на уборі, досить багатозначна. Звертає увагу трикратність жертвоприношень – зайця, цапа та оленя. Приведена аргументація дозволяє зв’язати ці жертви з критичними моментами людського життя – народження (жертва зайця), смерть (жертва цапа на пластинах з менадами; в даному випадку весь сюжет сприймається як підготовка біля увінчаного навершям древка заупокійної їжі), воскресіння (жертва оленя), а всю сукупність сюжетів зв’язати з міфом, присвяченим народженню, смерті та воскресінню героя, скоріш за все, першопредка.

В той же час привертає увагу шлюбно-весільний зміст окремих сюжетів – пара орел-заєць сприймається як союз чоловічого начала (неба) з жіночим породжуючим (земля/вода), а також можливий зв’язок пари вершник-олень з нартським сказанням про шлюб Ахсартага з донькою морського царя Дзерасою, яка прийняла вигляд оленя. Цілком можливо, що в окремих випадках жіночі головні убори типу калафа чи тіари складали один з елементів святкового весільного костюма. Присутність тіари серед поховального інвентарю в даному випадку пояснюється розповсюдженим у багатьох народів звичая поховання у весільному одязі.

Датується поховання завдяки предметам поховального інвентаря кінцем третьої чверті 4 ст. до н. е.

І на закінчення слід відзначити, що знахідка класичного скіфського жіночого головного убору в кургані біля с. Пісочин є свідченням посилення в сіверськодонецькому регіоні в 4 ст. до н. е. власне скіфського, степового впливу, характер якого (політичний, етнічний, торговельний чи інший) визначать майбутні дослідження.