Харківський історичний музей
Замовлення екскурсій
 +38(057)7313568

Металеві самонагрівальні прилади з колекції Харківського історичного музею

Зибіна Тамара Василівна

2000

Шості Сумцовські читання : збірник матеріалів наукової конференції, присвяченої 80-річчю Музею Слобідської України ім. Г. С. Сковороди, 14 квітня 2000 р. – Х. : [Видавництво ХДАДТУ], 2000.

Металеві самонагрівальні прилади - особлива і дуже цікава сторінка в історії художньої обробки металу, колоритна деталь побутової культури, своєрідний символ російського побуту.

Сьогодні важко сказати коли і де вперше з'явилися ці прилади. Вони були знайдені у руїнах Помпеї, здавна побутували у Китаї. Поява металевих самонагрівальних приладів і, зокрема, самоварів у Росії нерозривно зв'язана з реформами в економічному, політичному і громадському житті, які відбулися в епоху Петра І і внесли великі зміни у побут російського народу.

З перших кроків їх створення і розвиток базувалися на гірничозаводській мануфактурній промисловості та виробництві традиційного російського мідного посуду, які на початку XVIII ст. досягай високого рівня.

Спочатку форми металевих самонагрівальних приладів повторювали традиційні обриси російського мідного посуду: казанів, братин, чаш. Поступово вони починають виділятися серед решти начиння, помітною стає своєрідність їх конструкції, окремі частини якої оформлюються декоративно.

У вжитку появляються і нові назви цих предметів: самовар, бульотка. У письмових джерелах перша відома згадка про самовари у Росії як різновидність металевих самонагрівальних приладів знаходиться в Описі майна Онезького друкокласного хрестового монастиря, який датується 1746 роком. У ньому серед інших речей згадуються «два самовара с трубами из зеленой меди».

Найбільш ранні зразки, які відомі нам із музейних збірок - це самовари-чайники і самовари-кухні. З розповсюдженням кави з'являється особливий тип самовара-кавника. Зустрічалися самовари, які поєднували у собі і кавник і чайник. Замінниками самоварів на столі були бульотки.

Виготовляли металеві самонагрівальні прилади на Уралі, у Москві, Петербурзі, Володимирській, Вятській, Ярославській губерніях, але відомим на весь світ центром самоварного виробництва стало м.Тула. Для їх виготовлення використовували переважно мідь та її сплави, а також сталь, срібло і, як виняток, чавун, майоліку, кришталь.

У XIX ст. у зв'язку з великим попитом, відбувається поступова уніфікація форм і декору. З'являється ряд стандартизованих зразків зручних для масового виробництва, які найчастіше модифікувалися відлитими фігурними деталями.

Залежно від форми з'являються і дуже цікаві назви: «банка», «чарка», «куля», «ваза», «груша», «жолудь», «ріпка». Ці назви умовні і давалися по асоціації з відповідними предметами.

Характеризуючи колекцію металевих самонагрівальних приладів Харківського історичного музею, треба відзначити, що вона невелика, налічує всього 34 предмета: 31 самовар і 3 бульотки. Хронологічні рамки колекції - середина XIX - 70-ті роки XX ст. У її основі лежить традиція започаткована ще за часів існування Музею Слобідської України. Дуже прикро, що сьогодні ми маємо лише один екземпляр із колекції цього музею. Решта предметів зібрана за останні 50 років.

Основна частина збірки - самовари виготовлені з міді та її сплавів на тульських фабриках, у тому числі найбільш відомих фабрикантів Башатових і Шемаріних. По одному екземпляру з клеймами фабрик Пеца, Тейле, Дубова, Салішева, Сліозберга і Воронцова, 4 - відносяться до радянського періоду. Бульотки - західноєвропейського походження.

Найбільш характерні форми: «банка» -14, «чарка» - 6, «ваза» - 6, «куля» - 2, «ріпка» - 1.

Колекція потребує подальшого комплектування, щоб урізноманітнити її за матеріалом і формою, доповнити ранніми зразками, які відносяться до XVIII - поч. XIX ст.

Наступний крок у вивченні наявних зразків - детальний науковий опис, який передбачає, перш за все, точне визначення матеріалу, розшифровку клейм і медалей.