Харківський історичний музей
Замовлення екскурсій
 +38(057)7313568

Методи дослідження слідів утилізації мисливської здобичі у пізньому палеоліті

Сніжко Ірина Анатоліївна

2000

Шості Сумцовські читання : збірник матеріалів наукової конференції, присвяченої 80-річчю Музею Слобідської України ім. Г. С. Сковороди, 14 квітня 2000 р. – Х. : [Видавництво ХДАДТУ], 2000.

Поміж пізньопалеолітичних пам'яток виділяється група об'єктів, що зобов'язана своїм походженням безпосередньо мисливській діяльності давніх людей. Це місця забою тварин та розбирання здобичі. На них, звичайно, лишалися великі скупчення кісток, які із плином часу ущільнювалися та заносилися грунтом. Серед кісток трапляються знаряддя розбирання та елементи мисливської зброї. До наших днів ці об'єкти дійшли у вигляді так званих "кістковищ". їх вивчення потребує використання особливих методів, що відрізняються від методів дослідження пам'яток інших типів.

Першим етапом вивчення кістковищ є сувора фіксація та опис всіх елементів культурного шару.

Дуже важливо розділити компоненти культурного шару на ті, що сформувалися внаслідок людської діяльності та ті, що виникли під впливом природних факторів. Кістковище не є прямим свідоцтвом забою та розбирання. Численні процеси змінювали фауністичні рештки, іноді практично не впливаючи на крем'яний інвентар. Тому особливого значення набувають тафономічні дослідження, які дозволяють відокремити та вивчити процеси, що відбувалися на пам'ятці після того, як її полишити люди. До розряду деструктивних факторів, що змінювали початкову картину, відносяться:

1) сліди відвідування кістковища тваринами, які гризли та топтали кістки;

2) внаслідок різночасності поховання окремих ділянок кістковища різним може бути і характер ушкоджень шару;

3) відмінності у збереженні окремих ділянок також пов'язані із наявністю схилів та стоків води, розташуванням покривної рослинності;

4) погодні умови у постокупаційний період могли впливати на видозмінення, руйнування та переміщення кісток;

5) на структуру поверхні кісток впливали перетворення хімічними процесами та відбитки коренів рослин, що іноді призводило до руйнування слідів розбирання.

Людська діяльність на кістковищі може бути реконструйована на основі вивчення набору знаряддь (трассологічними методами), слідів використання цих знаряддь на кістках, давніх зламів кісток, взаєморозташування складових культурного шару, композицій анатомічних зчленувань. Дуже важливими є етнографічні свідоцтва, що описують процеси забою тварин та їх розбирання в історичний час, а також дані експерименту.

На основі зіставлення етнографічних та експериментальних даних із матеріалами, які були одержані із кістковищ, встановлено, що загальна стратегія розбирання передбачає у більшості випадків дві основні стадії. Це первинне розбирання, яке у часі безпосередньо слідує за забоєм. Воно включає білування туші та розчленування її для подальшої обробки та транспортування. На наступному етапі (вторинне розбирання) відбувалося подальше розчленування частин туші, зрізування м'яса та добування кісткового мозку. Перша та друга стадії можуть співпадати або відрізнятися у часі і місці проведення.

Безпосереднім свідоцтвом розбирання мисливської здобичі є наявність кісток із слідами нарізок та зламів.

Для вичленення нарізок, зроблених рукою людини, із низки природних пошкоджень поверхні кісток можуть бути використані критерії, запропоновані С.А.Семеновим: « 1) Обумовлений характер нарізок, що демонструє затухання лінії надрізу внаслідок ослаблення напруження руки та тиску знаряддям; 2) Розташування їх головним чином у паралельні ряди на кістці, частіше у поперечному напрямку; 3) Нарізки зроблено тонким лезом неретушованої або малоретушованої крем'яної платівки».

Установлено, що певним етапам розбирання відповідають сліди різання, що маркирують операції зняття шкіри, членування туші, зрізування м'яса.

Під час розбирання відбувалося також ламання кісток з метою членування туші та добування кісткового мозку. При дослідженні кістковища важливо вичленити саме ті злами, котрі стали наслідком діяльності людини. Зроблений у давнину злам у часі міг бути здійснений від моменту загибелі тварини до початку процесу вивітрювання. Він досить легко діагностується погладкій поверхні зламу, гострому його краю та нальоту патини. Однак, у цей відрізок часу кістки могли бути зламані і без участі людини (тваринами внаслідок падіння з висоти, ушкодженнями культурного шару хижаками тощо).Тому під час пошуку слідів власне людської діяльності треба враховувати результати тафономічних спостережень.

Під час білування кістки ламались в основному при розбиранні дрібних тварин. Для великих, ймовірно, більш характерним було використання своєрідної системи важелів - виворачування кісток у суглобах та перерізування зв'язок. На другому етапі розбирання кістки ламалися під час більш детальної сегментації частин туші, для зручності зрізування м'яса. І головним чином, під чає добування кісткового мозку.

У процесі обробки туш деякі їх частини лишалися нерозібраними. Про це свідчать знахідки у кістковищах анатомічно зв'язаних груп кісток. На основі їх вивчення можна зробити деякі висновки про характер та способи розбирання. Але не завжди анатомічні зчленування, що спостерігаються археологічно, відповідають групам розбирання, які дійсно були полишені людьми. Розпорошення кісток часто відбувалося без участі людини. Для забезпечення контролю над археологічними реконструкціями необхідно враховувати тафономічні свідоцтва.

Характер та послідовність операцій з розбирання можуть бути не однаковими як на різних пам'ятках, так і в межах однієї, у залежності від комплексу певних факторів. До них можна віднести: топографічні умови розташування місця забою; пору року; кількість полювань; розмір мисливської групи; склад стада; кількість забитих тварин; кондиції тварин; стратегія використання здобичі: споживання у свіжому вигляді, заготівля м'яса про запас (сушіння, в'яління, пеммікан), використання нехарчового матеріалу (шкіра, кістки).

Однією із необхідних умов реконструкції є наявність моделі розбирання для її побудови застосовуються дані експерименту, ще копіює розбирання, та етнографічних аналогів.

Таким чином, вивчення кістковищ потребує відокремлення слідів людської діяльності і постокупаційних процесів. Від того, наскільки повію вони будуть досліджені, залежить успішність реконструкції процесів, що відбувалися на пам'ятках даного типу.