Харківський історичний музей

Речі угорського вигляду в похованнях катакомбного могильника біля с. Верхній Салтів

Аксьонов Віктор Степанович

2001

Сьомі Сумцовські читання : збірник матеріалів наукової конференції з міжнародною участю «Історія та археологія Слобожанщини в музеях Харківщини. До 100-річчя відкриття Салтівської культури», 12 квітня 2001 р. – Х. : [Видавництво ХНАДУ], 2002.

У своєму просуванні на захід давні угорці на деякий час зробили зупинку у Леведії, що розташовувалася, як вважають деякі дослідники, у лісостеповій зоні басейну Середнього Дону (Халикова Е.А., 1981). У Леведії вони мешкали разом з хозарами та приймали участь разом з ними, як спільники, у всіх війнах (Константин Багрянородный, 1991, Гл. 38). Однак, визначення власне давньоугорських пам'яток як у Подонні, так і на усій території від Південного Приуралля та Середнього Поволжя (MAGNAHUNGARTА) до Панонії у цілому пов'язане з великими труднощами. Пам'ятки, котрі можна було б віднести до часу перебування угорців у Леведії, поки що не відомі. Це, вірогідно, модно пояснити тим, що, як союзники хозар, зазнали впливу салтівської моди. І таким чином вони, немов би, розчинилися серед підвластних Хозарському каганату народів - носіїв салтівської археологічної культури.

Однак елементи матеріальної культури давніх угорців знайшли відображення у культурі народів, що входили до складу каганату, у тому числі й культурі аланського населення басейну Сіверського Дінця. Так, у катакомбі №5 Верхньосалтівського IV катакомбного могильника (Бородулин В.Г., 1990) було виявлено поясний набір, який складався з пряжки, 22 срібних штампованих бляшок салтівського типу та одного срібного штампованого наконечника. Наконечник від поясу розміром 3,0x1,5 см був прикрашений по краю опуклим бордюром у вигляді ланцюжка, що складався з помережених продовгуватих та округлих ланок. Такий бордюр є відмінною рисою давньоугорських поясних наборів. До того ж, поле наконечника було прикрашено опуклим зображенням грифона, що сидить. Означений наконечник є повною аналогією лицьової сторони срібного литого наконечника з поховання №23 Больше-Тіганського могильника (Халикова Е.А., 1976). У катакомбі №56 того ж могильника знайдено срібний штамповий наконечник від поясу розміром 2,8x1,8 см прикрашений вздовж краю типовим для давньоугорських поясів бордюром у вигляді ланцюжка, що складається з продовгуватих та округлених ланок, що перемежовуються. При цьому поле наконечника вкрито рослинним орнаментом класичного салтівського типу. З цієї ж катакомби походить другий поясний набір, у складі якого знаходилася лита срібна рамчата поясна бляшка салтівського типу, що була оздоблена вздовж краю опуклим ланцюжком у типовому угорському стилі.

Бордюром у вигляді ланцюжка, що складається з опуклих округлих ланок, як на деяких поясних бляшках з поховань Больше-Тарханського могильника, були оздоблені й срібні штамповані бляшки з катакомби №40 Верхньосалтівського І могильника. Поле цих бляшок було прикрашено зображенням людини, що сидить, підібравши під себе ноги (Аксенов В.., 2000). Ці зображення знаходять близькі аналогії у образах людей представлених на бляшках та пряжці поясного набору з поховання угорського могильника біля с. Суботиці (Бокий Н.М., Плетнева С.А., 1988). Таким чином, є можливість вважати, що в наслідок контактів з давніми угорцями, для яких характерні литі срібні елементи поясної гарнітури, у представників соціальної верхівки аланського населення Сіверського Дінця з 20-30 рр. IX ст. входять у моду срібні штамповані поясні набори. В той же час, рядове салтівське (алано-болгарське) населення продовжує використовувати бляшки та наконечники, що виготовляються з бронзи.

Консерватизм поховального обряду дозволяє нам виділити якщо не власне поховання давніх угорців на ґрунтових могильниках Подонцов'я, то, хоча б, вказати на ті поховання, в яких присутні елементи угорського поховального ритуалу. Найбільш близьким за обрядом до поховань давніх угорців стоїть поховання №37 могильника Лиманське Озеро (Татаринов С.И., 1987). Воно характеризується орієнтацією небіжчика головою на захід, присутністю біля голови людини залишків жертовної страви у вигляді кістки коня та глечика, наявністю біля лівої ноги у підбої кінського спорядження у супроводі черепа та кісток передніх ніг коня, що були складені до купи. При цьому, череп коня також було орієнтовано на захід. Череп та кістки ніг коня були виявлені у похованнях інших ґрунтових могильників басейну Сіверського Дінця - Волоконове озеро І (Татаринов СИ., Копыл А.Г., Шамрай А.В., 1986), Дроновка III (Татаринов С.И., Копыл А.Г., 1981).

Цікавий у цьому плані ґрунтовий Нетайлівський могильник, що розташований напроти Верхньосалтівського археологічного комплексу на лівому березі Печеніжського водосховища. На могильнику відкрито 10 поховань, у яких цілий кістяк коня, череп та кістки ніг коня разом зі збруєю або лише тільки кінське спорядження знаходилися у спеціальних нішах-підбоях, зроблених у коротких стінках могильних ям. Такі ніші-підбої з розташованними у них складеною шкірою коня, кінським спорядженням, інколи зустрічаються на могильниках у Середньому Поволжі. Підбої та орієнтація небіжчиків на схід, що є характерним для Нетайлівського могильника, пов'язуються дослідниками з давніми угорцями (Танкеєвський могильник). Зближує Нетайлівський могильник із некрополями давніх угорців і розташування поховань рядами, тоді як така риса поховального обряду не є характерною для обряду, зазначеному на болгарських могильниках салтівської культури. Вплив на населення, що залишило цей могильник, аланського поховального обряду знайшло відображення у появі на ньому поховань із покладеною у нішу-підбій цілою тушею коня, замість складеною кінської шкіри (поховання №23,53,127).

Усе це дозволяє допустити, що лісостепові райони басейну Сіверського Дінця були частиною літописної Леведії угорців, і саме тут контакти давніх угорців із носіями салтівської археологічної культури були найбільш тісними.