Харківський історичний музей

Громадський музей в контексті соціально-культурної сфери: проблеми патріотичного виховання молоді

Герасименко В.Т.

2001

Сьомі Сумцовські читання : збірник матеріалів наукової конференції з міжнародною участю «Історія та археологія Слобожанщини в музеях Харківщини. До 100-річчя відкриття Салтівської культури», 12 квітня 2001 р. – Х. : [Видавництво ХНАДУ], 2002.

Потреба вивчення сучасної історії спонукає створювати мережу музеїв на громадських засадах, які активно виникають в період незалежності України.

Сплеск демократизації і гуманізації всіх галузей культурного життя кінця 80-90-х років XX століття значно вплинув на сучасний розвиток культурно-освітніх закладів Харківщини.

У період незалежності України намітились нові підходи дослідження музейної галузі. І особлива увага дослідників - соціологів звертається на вивчення суспільної ролі музеїв як центрів духовного та культурного розвитку особистості. Актуальність створення дитячих музеїв України на громадських засадах в контексті їх культурно-просвітницької діяльності зумовлюється також підвищеним інтересом науковців до цих зібрань як культурних центрів молоді, які допомагають практикам у вихованні підростаючого покоління.

Згідно з положенням про музей, який працює на громадських засадах, діяльність його зумовлюється не тільки зберіганням та вивченням матеріальної і духовної культури, а і на основі своїх фондів та інших матеріалів проведенням культурно-виховної роботи серед молоді, різних груп трудящих, зацікавленого населення.

Пам'ятки матеріальної та духовної культури музеїв являють історичну, художню, культурну, наукову цінність і, звичайно, сприяють вихованню патріотичних настроїв до свого минулого у майбутнього покоління.

Дослідження історії своєї школи для учнів та створення музею на громадських засадах виявило, що вони були важливою частиною духовного потенціалу суспільства, здійснювали велику роботу з; пропаганди знань, сприяли формуванню духовності, освіченості, естетичних смаків у дітей, давали орієнтацію в суспільно корисній праці та громадському житті.

За повоєнного періоду разом з відбудовою народного господарства створення розгалуженої мережі дитячих учбових закладів було справою державної ваги.

Раніше на Лисій горі Харкова, як пише ще Баталій, було багато пустих місць, досить довго була лише одна кам'яна споруда - церква. Проте активна забудова приміського району Лисої гори починається десь після 20-х років XX ст. У 30-ті роки в цьому районі склались такі умови, коли дуже потрібна була школа. За спогадами Зінаїди Круподерової - депутата Харківської міськради, на початку 1935 року відбувся суботник, на якому 150 залізничників підготували місце для котловану і вручну вирили його. До нас дійшли імена цих робітників: Заварза, Агафонцев, Коваль, Врубльов та інші.

Паралельно почали будувати дорогу до школи: у жовтні 1935 року Харківська міськрада відпустила 25 тисяч карбованців.

За архівною довідкою відомо, що у 1937 році вже існувала українсько-російська повна середня школа Ленінського району м. Харкова, яка знаходилась в селищі «Червоний Жовтень». Перший директор 5-ої школи південних залізниць був Климентій Леонтіович Бондаренко - непересічна людина. За фотоматеріалом перший випуск учнів відбувся у 1937 році. З початком війни директор школи пішов на фронт, а у час окупації приміщення школи використовували у господарських цілях.

За спогадами 3. Круподерової: «Повернувшись з евакуації в листопаді 1943 року я не впізнала селища, покликаного до життя нашими руками. Клуб, де до 1935 року у двох кімнатах навчались учні, був вщент розбитий».

З музейних експонатів цих років з'являється перша Похвальна грамота учня, який навчався у 1944 році. У 50-ті роки починають свою трудову діяльність Майборода Любов Степанівна - вчитель географії та історії, Курило Володимир Григорович - вчитель фізичної культури, Левенцова Лідія Федорівна - вчитель української мови та літератури, Макаренко Людмила Олександрівна - вчитель біології.

У 1956 році у школі відкрився перший міський піонерський табір, а у 1960 році школа надійшла до Міністерства Профосвіти (наказ № 1115 від 24 жовтня 1960 року) і одержує № 57. У 1961 році директором школи стає Бляхеров Майор Борисович - талановита людина. Він вперше у Харкові ввів кабінетну систему у школі, яка в ті роки була добре оснащена у технічному відношенні.

У 60-ті та 70-ті роки школа жила дуже активним наповненим життям: походи, мандри, спортивні змагання, зустрічі з ветеранами війни, зв'язки зі спілкою українських письменників. Зустрічі з ними справляли на учнів важливе виховне значення, підвищували їх інтелект, проявляли зацікавленість до культури українського народу.

Зараз у школі навчаються 934 учні. У керма школи Валентина Сергіївна Бірюкова - філолог, викладач російської мови та літератури. Школа живе звичайним, повсякденним життям. Вчителі стараються донести до молоді розумне, добре, вічне...

За останні двадцять років випускники школи №57 одержали 19 золотих та 26 срібних медалей. Школярі беруть участь у конкурсах, конференціях, спортивних змаганнях, формують музей історії школи на громадських засадах.