Харківський історичний музей
Замовлення екскурсій
 +38(057)7313568

Про маршрут Східного походу князя Святослава

Аксьонов Віктор Степанович

2002

Восьмі Сумцовські читання : збірник матеріалів наукової конференції, присвяченої 100-річчю XII Археологічного з’їзду, 12 квітня 2002 р. – Х. : [Видавництво ХНАДУ], 2003.

Вважається, що Східний похід князя Святослава став вінцем тривалого протистояння та боротьби між молодою Давньоруською державою та Хозарським каганатом за гегемонію у Східній Європі. Після цього походу встановився новий баланс сил у Поволжі, Подонні, Східному Кавказі та у Криму. Не дивно, що Східний похід Святослава привернув до себе увагу багатьох поколінь істориків та археологів. Проте до цього часу відсутня єдина точка зору щодо датування походу, його маршруту, наслідків тощо.

Вивчення салтівської археологічної культури, культури Хозарського каганату дозволяє ще раз повернутися до питання про маршрут походу слов'янського війська на чолі з князем Святославом. Комбінуючи дані письмових джерел, вчені реконструювали, у загальних рисах, маршрут походу, котрий окреслюється таким чином: Київ - земля в'ятичів (Ока та верхів'я Волги) - Волжська Булгарія - Ітіль (столиця Хозарського каганату) - Семендер - Кавказька Аланія - касоги - Тмутаракань - Саркел (Біла Вежа) на Нижньому Дону - Київ.

На думку автора, вірогідність такого маршруту досить низька. Вагомим аргументом проти такого маршруту похода Святослава, як мені здається, є його надмірна довжина та пов'язана з цим тривалість у часі. Усі відомі походи слов'ян IX - першої половини X ст. мало чим відрізнялися від звичайних набігів заради отримання здобичі у вигляді контрибуції та данини. Успіх таких походів залежав у значній мірі від швидкості руху війська та несподіваності нападу на ворога, що підтверджується у даному випадку візантійськими письмовими джерелами. Слов'яни розпочинали свої походи, наприклад, на Константинополь, навесні, коли Дніпро звільнявся від льоду, а намагалися закінчити на пізніше пізньої осені. Тривалість походу не перевищувала одного навігаційного сезону, при цьому слов'яни прагнули уникнути зимівлі у чужих краях [Сахаров, 1980, с. 183]. У відомих нам випадках, коли слов'янське військо було змушене залишатися на зимівлю поза своєю землею (похід на Бердаа 943/944р., повернення Святослава з Дунайського походу у 972 р.), воно зустрічалося з голодом та хворобами, і через це зазнавало поразки [Половой, 1960]. У той же час, власне Київська земля залишалася б майже без захисту у разі нападу будь-якого ворога, як це, наприклад, мало місце за часів Дунайського походу князя Святослава (облога Києва печенігами у 968 р.) [ПВЛ, 1950, с. 244].

До того ж, Святослав міг здійснити похід лише маючи достатню кількість човнів, щоб ними спуститися Волгою до Ітіля. Проте перетягнути вже готові човни з Десни до Оки надто важко, а побудувати велику кількість човнів в землях в'ятичів Святославу було проблематично, адже в'ятичі були підлеглими Хозарського каганату та платили йому данину. Вони буди підкорені Святославом у 966 р., вже після його Східного походу [ПВЛ, 1950, с. 244].

Вищезазначений маршрут походу, на відміну від шляху по Дніпру, йшов землями племен (в'ятичів, волжських булгар, буртасів, алан, касогів, хозарських печенігів), які навряд чи пропустили б військо Святослава без військового опору. І справа не тільки у тому, що названі народи, хоча б і номінально, входили до складу Хозарської держави та платили данину, і таким чином повинні були надавати військову допомогу хозарам. На усьому шляху військо Святослава повинно було б поповнювати запаси провізії, а отримати її можливо було лише у місцевого населення мирним (торгівля, обмін) або грабіжницьким шляхом. Перше відпадає, бо воїнам Святослава не було чим торгувати. Залишається лише грабунок, що і робився на території супротивника усіма арміями в усіх війнах аж до XIX ст. Останнє повинно було викликати опір з боку місцевого населення. Тому сутички на довгому шляху, якщо головною метою Святослава було серце каганату - столиця Ітіль, не входили у плани київського князя.

Ще один шлях, яким міг би рухатися Святослав, проходив по Дону або Сіверському Дінцю, тобто "слов'янською" річкою арабських географів Х-ХІІ ст. Але цей шлях перетинала низка салтівських фортець, які були, на думку Г.Є. Афанасьева, побудовані візантійськими інженерами на прохання Хозарського уряду на початку X ст. для захисту північних та північно-західних окраїн каганату від нападів слов'ян [Афанасьев, 1993, сс. 147, 148]. Пройти цим шляхом без військових сутичок військо Святослава могло лише за умови союзних взаємовідносин між Святославом та салтівцями Подоння або при оголошенні останніми нейтралітету. Це вірогідно, бо на салтівських поселеннях та городищах не знайдено слідів військових катаклізмів, що датуються другою половиною X ст. Однак, у "Повести временных лет" згадується, що після здобуття Саркелу, князь Святослав: "И победил ясов й касогов" [ПВЛ, 1950, с. 244]. А саме з "ясами" деякі дослідники пов'язують аланське населення басейну Сіверського Дінця та Дону, котрим належали розташовані тут кам'яні фортеці та катакомбні могильники [Вернадський, 1996, с. 52-54; Калинина, 1976, с. 90-100; Новосельцев, 1990, с. 220-227]. "Ясов" на Сіверському Дінці літописець згадує у зв'язку з подіями 1116 р. [ПВЛ, 1950, с. 404]. До того ж салтівські кремаційні поховання з басейну Сіверського Дінця частина дослідників пов'язує з адиго-абхазьким населенням (касогами) [Пьянков, 2001, с. 117-120; Афанасьев, 2001, с. 53]. Касоги разом з аланами ("ясами") були переселені урядом Хозарського каганату у другій половині VIII ст. із території Південного Кавказу до Подоння. Тому не важко уявити, що після захоплення Саркелу на Нижньому Доні військо Святослава зіткнулося з донськими, а не з північнокавказькими, "ясами" та "касогами".

Виходячи з усього вищезгаданого, найбільш вірогідним, з точки зору письмових та археологічних джерел, вважається шлях слов'янської дружини князя Святослава на човнах по Дніпру, навколо Криму та вгору по Дону до Саркела. Цей маршрут був добре відомий, відносно безпечний, вимагав менше зусиль, ніж вищезгадані маршрути, бо йшов в обхід територій, що знаходились під контролем підлеглих Хозарському каганату народів. До того ж значна частина даного маршруту невдовзі до цього була пройдена при поході 943/944 рр. на Бердаа. Десь біля Саркелу, на кордоні домену кагана, відбулася битва між русами Святослава та Хозарським військом. Каган вийшов на зустріч війську Київського князя, бо знав про похід. Святослав, як зазначає літописець, завжди попереджав супротивника: "И посылал в иные земли со словами: Хочу на вас идти", що він зробив і цього разу. "Повесть временных лет" підтверджує це словами: "Услышав же, хазары вышли навстречу во главе со своим князем Каганом и сошлись биться ..." [ПВЛ, 1950, с. 244]. Військо Святослава в сутичці перемогло, захопило Саркел. Потім, вірогідно, слов'яни перемогли донських ясов та касогів, котрі поспішали на допомогу кагану але запізнилися. Після цього князь Святослав, залишивши в Саркелі загін воїнів, з залишками дружини повернувся до Києва, вірогідно, тим же шляхом, що і прийшов: Доном до Азовського (Сурожського) моря - навколо Криму - вверх по Дніпру до своєї столиці.