Харківський історичний музей
Замовлення екскурсій
 +38(057)7313568

Феномен поліетнічності на прикладі салтівської археологічної культури хозарського часу у VIII-X ст.: історико-методологічний аспект

Тортіка Олександр Олександрович

2002

Восьмі Сумцовські читання : збірник матеріалів наукової конференції, присвяченої 100-річчю XII Археологічного з’їзду, 12 квітня 2002 р. – Х. : [Видавництво ХНАДУ], 2003.

Факт поліетнічності різноманітних археологічних культур неодноразово відзначався в сучасній історичній науці. Найбільш яскравими і показовими прикладами таких культур, до складу населення яких входило два і більше етнічних компоненти, є черняхівська археологічна культура II-Vст. і салтівська культура VIII-Х ст. Відкриття ряду поліетнічних культур і вивчення особливостей співіснування в них різних етнічних груп поставило під сумнів постулат, що існував до цього в археології, про тотожність археологічної культури й етносу, а так само ідею про існування "чистих" народів і рас, як у стародавні часи, так і в середньовіччі. З'явилася необхідність у більш докладному вивченні і поясненні цього явища, як із погляду безпосередньої роботи з добутим під час розкопок археологічним матеріалом, так і з позицій історичної інтерпретації цього феномена.

Природно, що, у першу чергу, вивчення цього явища проводилося археологами, на основі властивих цій особливій історичній науці специфічних засобів і методів дослідження. Археологи навчилися фіксувати прояв поліетнічності в археологічному матеріалі, виділили предмети і категорії об'єктів, що найбільш чітко вказують на наявність кількох етнічних груп у рамках ареалу однієї археологічної культури. Для салтівської культури хозарського часу відзначилися, насамперед, особливості поховального обряду і традицій домобудівництва алан і протоболгар. Подальше вивчення матеріалів культури показало, що ці розходження пов'язані не тільки з різноманітним етнічним походженням, але і з особливими типами господарської діяльності, що практикувалася цими етносами в рамках одного регіону. Як відомо алани вели осілий спосіб життя, займалися орним землеробством і придомним скотарством, а болгари здебільшого вели кочовий спосіб життя і практикували екстенсивне кочове скотарство. У той же час значні труднощі як і раніше представляє інтерпретація того факту, що й у рамках болгарського варіанта салтівської культури, особливо на матеріалі ґрунтових могильників, спостерігаються значні етнічні відзнаки у формі могильних споруд і поховального обряду.

Найбільш конструктивним, для пояснення такої ситуації, представляється поняття археологічної культури як якоїсь достатньо гнучкої, не тільки в часі й у просторі, але й в етнічному відношенні, системі традицій, що у той або інший період сприймалася різноманітними групами древнього та середньовічного населення. Виникнення такої культурної спільності пояснюється тривалим сусідством етносів, наявністю між ними тісних торговельних контактів, сильним впливом більш розвинених сусідніх цивілізацій, держав або народів (Рима, Візантії, Ірану тощо), входженням території, на якій мешкали різні народи до складу одного державного утворення.

У випадку із салтівською культурою поліетнічність обумовлена, у першу чергу, входженням усього населення регіону (Подоння-Придонеччя-Пріазов'я) до складу з Хозарської держави, далі, близьким і тривалим сусідством протоболгар і алан, що почалося ще в VI ст., наявністю спільного для обох етносів візантійського культурного впливу й загальноєвразійського кочівницького фона. Очевидно, що для осколків ряду етнічних груп (тюрків, вугрів, іранців та ін.), що входили в салтівський масив під збірним ім'ям протоболгар, така спільність культури спочатку була вимушеною та обумовлювалася воєнною поразкою і підпорядкуванням хозарам. Але, згодом, виникає явна тенденція до культурного і соціального зближення різноетнічних салтівських груп, створення ними сукупних феодальних об'єднань, поліетнічних територіальних громад (про що свідчать біритуальні могильники Подоння-Придонеччя). З'являються передумови для формування синтетичної ранньофеодальної народності - алано-болгар. Аналогічна ситуація склалася в Південному Криму, на території Кримської Готії, де подібним способом формується достатньо компактне алано-готське населення, що проіснувало як етнічна цілісність до середини XVIII ст. Особливий інтерес, у зв'язку з цим, викликає відзначена здібність алан утворювати міцні союзи і конгломерати з іншими, достатньо далекими етносами: із болгарами в Придонеччі, готами в Криму, вандалами на території Піренейського півострова і Північної Африки.

Очевидно, також, що у всякому окремому випадку, поліетнічність археологічної культури має свої особливі причини виникнення і повинна пояснюватись виходячи з конкретної історичної, етнокультурної або етнополітичної ситуації, що склалася в ареалі даної археологічної культури в наданий хронологічний період. Поліетнічне населення салтівської археологічної культури, що знаходилося на шляху до поступового злиття в одну народність у рамках хозарської державності, сформувалося в результаті складних історичних процесів кінця VII - початку VIII ст. Його склад багато в чому був випадковим і сформувався, у цілому, в ході хозаро-болгарських, а потім арабо-хозарських війн. Саме ця випадковість, у певній мірі, навіть, непередбачуваність етнічного складу салтівського населення і викликає в археологів найбільші труднощі у процесі етнічної інтерпретації матеріалу таких ґрунтових могильників як у с. Червона Гірка, Гусарівка, Суха Гомольша тощо.