Харківський історичний музей
Замовлення екскурсій
 +38(057)7313568

Літературні пам'ятки 20-30-х рр. XX ст. у Харкові

Глазкова (Клімова) Людмила Юріївна

2002

Восьмі Сумцовські читання : збірник матеріалів наукової конференції, присвяченої 100-річчю XII Археологічного з’їзду, 12 квітня 2002 р. – Х. : [Видавництво ХНАДУ], 2003.

За скупими рядками фактів, цифр, дат, подій літературного життя Харкова оживає художній літопис народу, біографія цілої епохи, народженої в 1917-му. Варто заглибитися в твори українських літераторів, які нібито й незначні, не завжди художньо довершені, писані на злобу дня, але вони є для нас історичними знаками епохи, документами великої громадської ваги.

На початку 20-х рр. XX ст. Україна мала нечисленний загін літераторів та митців з досить строкатими вподобаннями. Ті, хто зовсім не сприйняв нової влади, на початку і впродовж 20-х рр. емігрували за кордон, наприклад, літератори О. Олесь, С. Черкасенко, В. Самійленко, В. Винниченко. Багато митців, вбачаючи в діях більшовиків ворожість д0 всього українського, тимчасово відійшли від творчої діяльності (Грицько Григоренко, Дніпрова Чайка, Олена Пчілка). Переважна більшість представників літератури і мистецтва з довірою поставилася до ідеологічних постулатів більшовиків, із захопленням і великою надією на відродження національної культури сприйняла революцію, палко оспівувала її ідеали. Серед них-літератори В. Поліщук, М. Семенко, М. Йогансен. П. Тичина, О. Вишня, які працювали в Харкові в 20-і рр. Численна група письменників, які брали участь у революційній боротьбі і громадянській війні. Ці теми стали найголовнішими у їх творах. Вони розглядалися крізь призму гострих соціальних протиріч, а революційні настрої відбивали очікування свободи. Вже тоді вони зважувалися заперечувати поширену тоді думку, ніби масові жертви виправдовуються необхідністю революційного часу. Подібні міркування тривожили, зокрема, П. Тичину ("Пам'яті тридцяти"), М. Йогансена ("Я знаю: загину"), Є. Плужника ("І ось ляжу..."), М. Бажана ("17 патруль" - фонди Х1М), Г. Епіка ("На зламі" - фонди ХІМ).

Про суперечливість і строкатість літературного життя Харкова 20-х рр. свідчать пошуки його організаційних форм. Першими стали Спілка селянських письменників "Плуг" у 1922 р. та Спілка пролетарських письменників "Гарт" у 1923 р. У фондах ХІМ зберігаються фотографії письменників, які входили до основного складу цих гуртків.

У жовтні 1922 р. Політбюро ЦК КП(б)У утворило комісію для боротьби проти буржуазної ідеології. І вже з 1923 р. розпочалися масові "чистки" державних установ від "неблагонадійної інтелігенції". У 1925 році виникла Вільна академія пролетарської літератури (Вапліте), яка згодом реорганізувалася у "Політфронт", у 1926 р. - Спілка комсомольських письменників "Молодняк" і в 1927 р. - Всеукраїнська спілка пролетарських письменників ВУСПП. Усі вони видавали свої журнали або альманахи, на сторінках яких точилася гостра дискусія про шляхи розвитку літератури. У фондах ХІМ зберігаються обкладинки першого альманаху "Гарт", першого зошита обкладинки журналу "Вапліте" за 1926 р. Центрами творчих дискусій у Харкові були Селянський будинок на Павлівському майдані (сучасного Незалежності), Будинок літератури ім. В. Блакитного по вул. Каплунівській, 4 (сучасна Червонопрапорна), Будинок "Слово" по вул. Культури, 9.

У 1925 році у Харкові виходили 61 український і 12 російських журналів, найпопулярнішим з яких був "Червоний шлях". Їх видавали вісім видавництв, які поступово з 1923 року засновувалися в Харкові: "Молодий робітник" (1923 р.), "Всесвіт" (1925-1934 р.), "Радуга" ("Красное слово", 1927 р.), "Дніпро" ("Молодняк", 1927-1935 рр.), "Літературна Україна" (1930-1934 рр.), "Вітчизна" ("Радянська література", 1933-1934 рр.). По всіх пунктах, де виходили органи преси, створювалися Літературні колегії Агітпрому ЦК КП(б)У. Ними здійснювався політичний контроль над літературними процесами в республіці.

Великі можливості для ескалації напруженості на літературно-мистецькому "фронті" відкрила постанова ЦК КП(б)У "Про політику партії в галузі художньої літератури" (червень 1925 р.), в якій констатувалася наявність класової боротьби на літературному терені. Фотодокумент цієї постанови зберігається в фондах ХІМ. Здійснював цей процес безпосередньо прибулий в квітні 1925 р. в Україну новий генсек Л. Каганович.

Нова постанова Політбюро ЦК КГІ(б)У про політику партії в справі української художньої літератури від 15 травня 1927 р. (фотодокумент в фондах ХІМ) свідчить про брутальне втручання партійних чиновників у літературно-художнє життя аж до постановки певних рамок при виборі теми, ідей, форми твору.

Партійно-радянське керівництво, вміло використовуючи розпалену ним ідеологічну боротьбу на терені літератури та мистецтва, вишукувало серед творців українського ренесансу ідеологічно ненадійних союзників, яких у період 1929-1930 рр. почало нещадно винищувати.

У 1929-1930 рр. у будинку Харківського оперного театру по вул. Римарській, 21 (сучасна Харківська обласна філармонія) відбувся суд над так званим СВУ (Союз визволення України). Всі обвинувачені (серед них Л. Старицька-Черняхівська, М. Івченко, М. Рильський) проходили за статтями 58 і 59 з численними параграфами і після вироку багато з них зникли без жодної згадки, а деякі дезорієнтовані письменники, як В. Підмогильний переставали зовсім писати. За процесом СВУ було ліквідовано багато представників української інтелігенції старої генерації.

Усі українські літературні організації припинили своє існування на початку 30-х років в один і той самий спосіб. Вони не були закриті або розпущені, що могло б здатися недемократичним, а перестали існувати автоматично через неучасть в них їх членів. Не порушуючи демократичних прав на волю зборів, слова, друку, влада ліквідувала письменників як контрреволюціонерів і класових ворогів, бо позакласової (непролетарської) літератури немає. Жертвами терору стали більше 50 письменників-харків'ян.

Процес уніфікації, тобто перетворення "пролетарських" письменників у "совєтських" відбувався з квітневої постанови ЦК ВКП(б) 1932 року. Втручання органів державної безпеки в справи літератури стає безпосереднім. Гімн, ода акафіст стали основними формами уніфікованої радянської літератури. Прославлення - основний зміст літературної творчості. Поезії Тичини "Партія веде", М. Рильського "Пісня про Сталіна", М. Бажана "Поема про Кірова" - провідні твори даного періоду, що втілили в собі основні тенденції часу. Павло Тичина, Максим Рильський, Микола Бажан, Юрій Яновський, О. Корнійчук, Петро Панч, Ю. Смолич, І. Сенченко, О. Копиленко, І. Ле, В. Сосюра, А. Головко, А. Малишко - ось головні представники уніфікованої літератури, на яких покладено завдання репрезентувати радянську літературу українською мовою в УРСР.

У фондах Х1М зберігаються дві роботи Тичини того періоду - збірка "Поезі", "Чуття єдиної родини" 1938 року видання. Також дві збірки М. Рильського "Гомін і відгомін", "Де сходяться дороги" 1929 року, збірка "Поезій" 1933 року В. Сосюри. Зберігаються і твори репресованих письменників і поетів: О. Досвітнього "Американці" 1931 р., Г. Епіка "На зламі" 1926 р., "Без грунту" 1930 р., Г. Коцюби "Змова масок" 1929 р., М. Куліша "97" 1924 р., "Комуна в степах" 1925 р. Ці письменники були страчені у 1934-1938 роках, а їх твори були довгий час забороненими.

Цінними документами є і 61 фотографія літераторів 20-30-х рр., що зберігаються у фондах ХІМ. Серед меморіальних речей, на жаль, є тільки ніж для розрізування паперу і ручка, якими користувався український письменник О. Донченко, член організації "Молодняк", "Пролітфронт", ВУСПП. Серед інших експонатів, що презентують літературну збірку ХІМ рр., - це твори М. Бажана, О. Донченка, О. Вишні, А. Головка, П. Панча, О. Копиленка, І. Ле, М. Трублаїні.

У Харкові відзначені меморіальними дошками будинки, де жили й працювали визначні літератори тієї доби. Це дошка пам'яті Павлу Тичині по вул. Культури, 9, М. Хвильовому по вул. Римарській, 19, О. Вишні та В. Чечвянському по вул. Сумській, 122.

Після переведення столиці у 1934 р. до Києва, харківським письменникам було надано приміщення по вул. Чернишевського, 59.