Харківський історичний музей

М. Сумцов як дослідник полемічної спадщини Л. Барановича

Борисенко Катерина Григорівна

2007

Тринадцяті Сумцовські читання : збірник матеріалів наукової конференції «Сучасний музейний заклад: проблеми вивчення, збереження та популяризації національної історико-культурної спадщини», 18 квітня 2007 р. – Х., 2007.

Останнім часом українська барокова література є об’єктом пильної зацікавленості як вітчизняних, так і зарубіжних дослідників, прикладом чому є студії О. Мишанича, Б. Криси, В. Крекотня, М. Сулими, Л. Ушкалова, Р. Лужного, Дж. Броджі-Берков та ін.

Однак, зацікавлення літературою XVI – XVII ст. виявилася ще наприкінці XIX ст., що переконливо засвідчують розвідки М. Сумцова “Иоанникий Галятовский (К истории южно–русской литературы XVII в.)”, “История южнорусской литературы в семнадцатом столетии. Лазарь Баранович”, “Характеристика южно–русской литературы семнадцатого века”, де неабияке місце відведено докладному аналізу риторичного інструментарію давнього письменства.

Зокрема, у розвідці “История южнорусской литературы в семнадцатом столетии. Лазарь Баранович”, М. Сумцов робить низку цікавих завваг, щодо стилю Чернігівського архієпископа. Так дослідник вказує на те, що “участь Ґізеля у виправленні «Нової міри» безсумнівна, досить можлива участь у цій справі Сафоновича, Ґалятовського і Ясинського; широке листування... письменників у другій половині XVII ст. з приводу видання того чи іншого твору... змушує дивитися на кожен твір того часу, зокрема на кожен твір Барановича, як на висловлення думок не однієї особи, а широкого кола духовних осіб”.

Також М. Сумцов вказував на те, що звертаючись до теми Filioque, – а це було справжнім “яблуком розбрату” між Західною та Східною Церквою, – Лазар Баранович спирався на попередню богословську традицію, повторюючи добре знані аргументи, адже, “з приводу походження Св. Духа так багато було написано й висловлено до Барановича, що йому не було змоги сказати щось нове або оригінальне. Оригінальність ученого-дослідника, що зважився на вирішення богословського питання такого загального рівня, як питання, що розроблено в “Новій мірі”, полягала в розподілі готового матеріалу, в багатоманітності та влучності силогізмів, у побудові й тоні висловів, у ясності й простоті мови”.

Окреслюючи особливості стилю Лазаря Барановича, М. Сумцов, зазначав, що схильність письменника до римування “переобтяжує” текст. З таким присудом можна погодитися, маючи на увазі суто науковий дискурс “Нової міри”. Однак варто вказати й на те, що Лазар Баранович мислить свій текст як явище не лише з царини богословської дискусії, а також і як твір художній.

Відтак, проаналізувавши працю М. Сумцова, можемо констатувати, що вчений окреслив історію постання “Нової міри”, завваживши низку деталей, які позначилися на стилі полемічного трактату та виокремив найпосутніші елементи риторичного інструментарію Лазаря Барановича, що стало добрим підґрунтям для подальших наукових студій.