Харківський історичний музей

Економічно-соціальне становище селян та козаків під час Визвольної війни українського народу 1648-1654 рр.

Палтаджян Олександр Шалікович

2007

Тринадцяті Сумцовські читання : збірник матеріалів наукової конференції «Сучасний музейний заклад: проблеми вивчення, збереження та популяризації національної історико-культурної спадщини», 18 квітня 2007 р. – Х., 2007.

В процесі визвольної війни 1648-1654 рр. українського народу проти національного гніту інших держав відбулися значні зміни у соціально-економічних відносинах. Маси трудящих, селяни, козаки, бідніше населення міст, у результаті багаторічної боротьби з експлуататорами, магнатами і шляхтою, добилися ослаблення феодального гніту і розхитали його основи.

Стан землеволодіння після визвольної війни в загальних рисах показують описи полків від 1654 р. В найбільш точно складеному описі Ніжинського полку перелічено 22 міста і містечка та 110 сіл, причому зазначено, скільки населення в кожному з них присягало царю.

Отже, в період визвольної війни і в найближче після неї десятиріччя основною формою господарства на території, підлеглій владі Запорозького війська, було спільне дрібне землеволодіння.

Деякі відомості з описів полків від 1654 р. дають змогу точніше охарактеризувати ці соціально-економічні зміни. В списках людей, що присягали царю, розрізняються такі групи населення: шляхти 188 чол., козаків 64659 чол., міщан 62454 чол., монастирських прислужників 37 чол.

Як показують списки, основне населення на Україні складалося з двох груп, майже однакових за чисельністю, - козаків і міщан. У джерелах часів війни за 1651 р. є дані, що “бідні козаки” гостро виступали проти старшини, яка не вписала їх до реєстрового війська, а залишила в мужиках: ”Запорозьких реєстрових козаків має бути тільки 40 тис., - а їх, бідних людей, і козаками не називали, а мужиками”.  Незважаючи на поділ сільського населення на козаків і селян, між цими групами не було істотної економічної різниці. Як селяни, так і козаки були дрібними землевласниками, які жили власною працею, використовували свою продукцію, в основному, на власні потреби і лише частково вивозили її на продаж. В досліджених матеріалах дрібне козацьке і дрібне селянське землеволодіння згадуються як один господарський тип. Немає точних відомостей про те, наскільки після 1648 р. зросло середнє землеволодіння селянина. Проте зростання його – факт безсумнівний. До війни 1648 р. частина землі на селі належала пану, який використовував її на потреби свого двору, або як фільварок; друга частина землі була поділена між селянами, які жили з неї, сплачуючи пану за користування данину, або відробляючи панщину.

Після визвольної війни селяни дістали змогу збільшити свої землеволодіння. Вони могли не тільки вільно господарювати на своїх наділах, а й збільшити їх захопленням панської землі, лісів та інших угідь. В тогочасних документах, зокрема, в універсалах Богдана Хмельницького, є ряд даних про захоплення селянами і козаками панських земель.

Вочевидь, середня селянська власність значно зросла і перевищила середню колишню норму, що до 1648 р. дорівнювала четвертині лану. Найбільше зросли господарства заможних козаків і селян, які мали в достатній кількості господарський реманент, внаслідок чого їм було легше освоювати нові землі. Селяни і козаки використали здобуті землі для сільського господарства так розвинувши землеробство, що розквіт його дивував сторонніх спостерігачів.

У зв’язку з землеробством швидко розвивалися також такі галузі сільськогосподарських промислів, як, наприклад, млинарство і виробництво горілки. Частина продукції дрібного землеволодіння йшла на ринок.

Отже, селяни і козаки, визволені з під шляхетського гніту, зуміли успішно використати засоби виробництва, що перейшли в їх руки. Більшість селянства в межах Запорозького війська  в той час жила краще, ніж на території, загарбаній польською шляхтою. Про це свідчить те, що на  козацьку територію переселялися не тільки селяни з земель, які залишилися під владою шляхетської Польщі, а й російські кріпосні селяни.

Є відомості про те, що російські бояри вимагали від української адміністрації, щоб вона вживала заходів до повернення їм селян-втікачів.

Визвольна війна українського народу під проводом Б.Хмельницького проти польської шляхти була прогресивним явищем в історії українського народу. В результаті того, що основною рушійною силою було селянство, на значній території України був знищений польський магнатсько-шляхетський гніт і значно було підірвано землеволодіння української шляхти та монастирів.

Старшинсько-козацьке землеволодіння під час війни і в перше десятиріччя після неї не могло зайняти того становища, яке займало шляхетське землеволодіння в Польщі, або дворянське в Росії. Все це позитивно вплинуло на становище селян і рядових козаків.