Харківський історичний музей

Українські та російські чоловічі сорочки у колекції Харківського історичного музею

Буличова Вікторія Віталіївна

2007

Тринадцяті Сумцовські читання : збірник матеріалів наукової конференції «Сучасний музейний заклад: проблеми вивчення, збереження та популяризації національної історико-культурної спадщини», 18 квітня 2007 р. – Х., 2007.

Серед значної кількості різновидів чоловічого народного одягу сорочка займає чи не найголовніше місце, у парі зі штанами („портами”) вона утворює, так би мовити, обов’язковий комплект, до якого додається домашній та верхній плечовий одяг, взуття, головні убори, аксесуари поясного набору, утворюючи різноманітні комплекси, які мають свої особливості відповідно до віку володаря, його соціального статусу, місця проживання, способу носіння одягу та використання його у складі святкового чи буденного вбрання.

Сорочка є найдавнішим видом шитого одягу. Як складова частина народного вбрання сорочка довше за одяг інших соціальних верств населення зберігала самобутні національні та місцеві риси. Особливості матеріалу, крою та елементів декору протягом довгого часу складалися в єдиний ансамбль, що в результаті надало сорочці глибоко національного звучання. Незважаючи на поступові зміни в одязі, пов’язані з історією народу, сорочка залишила при собі багато старих елементів, які з далеких часів передавалися з поколінь в покоління і стали народною традицією.

З давніх часів загальною рисою для всіх східнослов’янських народів був білий колір сорочок. Сорочки виготовлялися з домотканого конопляного або лляного полотна, з часом їх почали виготовляти з полотна, змішаного з конопляного та лляного прядива, що створювало своєрідний колорит: світлі м’які волокна льону відтіняли сіруваті твердіші волокна конопель. Починаючи з кінця 19ст., сорочки шили з полотна, змішаного з конопель та бавовни, а на початку 20 ст. стали з’являтися сорочки тільки з бавовняних тканин. Протягом часу змінювався погляд і на крій деяких елементів сорочок, самі сорочки стали значно коротшими. Окремі деталі, а часто і вся сорочка виготовлялися з фабричних тканин – ситцю, бязі, китайки, кумачу, пестряді тощо. Перехід до використання краму у значній мірі був пов’язаний зі змінами у соціально-економічному житті країни: з розвитком капіталістичних відносин у народний побут стали проникати промислові товари (тканини, стрічки, тасьма, бавовняне прядиво тощо), почали використовувати анілінові фарбники, посилився вплив міської моди, а також і пропаганда нових, часом псевдонародних та малохудожніх, зразків орнаменту, що мало негативний вплив на народне декоративне мистецтво.

На даний час у колекції Харківського історичного музею зберігаються більш ніж 70 сорочок, які так чи інакше ілюструють чоловічий одяг. Серед них 49 музейних предметів у минулому належали нашим землякам-слобожанам. Починаючи обстеження даної збірки, автор ставить за мету на прикладі українських та російських чоловічих сорочок виділити загальні риси та національні особливості цього виду вбрання.

 

Для висвітлення даної теми були обрані хронологічні рамки з 2-ї половини 19 ст. до кінця 20-х років 20 ст. Такий вибір не є випадковим, оскільки протягом даного історичного періоду можна прослідити усі традиційні типи крою сорочок, обстежити їх різноманітне та доволі значуще декоративне навантаження.

На відміну від жіночих, чоловічі сорочки є більш однотипними в своїх різновидах. Відповідно до способу з’єднання полотнищ переду і спинки на лінії плеча, по боках та з рукавом виділяються різні типи крою сорочок. Аналізуючи крій українських та російських чоловічих сорочок, які зберігаються у колекції музею, можна сказати, що за виключенням деяких елементів вони мають багато спільних рис і розподіляються на:

– тунікоподібні;

– сорочки з уставкою („поликом”);

– сорочки на кокетці.

Найдавнішими вважаються тунікоподібні сорочки, для виготовлення яких тканина складалася навпіл, плечові шви були відсутні, на згині утворювали виріз для горловини, а до перегнутого основного полотнища пришивали по боках прямі або клиноподібні вставки та довгі рукави з ласткою для вільності рухів. Тунікоподібні сорочки мають варіації в залежності від розташування розрізу горловини: посередині грудей (прямий розріз) та праворуч або ліворуч на грудях (так звана косоворотка). Перший варіант став провідним для українських чоловічих сорочок, а для російського одягу сорочка з “прямим” розрізом у 19 ст. була нехарактерна, вона зустрічалася лише на південному сході, де жили козаки, або на території російсько-українського прикордоння, де відчувався взаємовплив двох культур. У колекції музею тунікоподібні сорочки з розрізом по центру переду представлені 8-ма українськими та 5-ма російськими сорочками, які побутували в українських та російських селах Харківської губернії. Другий варіант тунікоподібної сорочки – сорочка-косоворотка - протягом досліджуваного часу поступово закріпила за собою головне місце в ієрархії російських чоловічих сорочок і навіть отримала назву “русская рубаха”. Яскравою ілюстрацією такого становища є кількість косовороток – 22 музейних предмети – у збірці ХІМ.

Сорочки з уставкою (“поликом”) принципово відрізняються від тунікоподібних наявністю плечової вставки, яка використовувалася для з’єднання переду і спинки, що давало змогу розширювати плечову частину виробу. Вставки пришивалися по основі або по пітканню (перпендикулярно до ниток основи). Такі сорочки були більш притаманні українському народному одягу, а для росіян вони були вузько-локальним проявом крою, розповсюдженим тільки у Воронезькій губернії та у російських селах Харківської губернії. Колекція ХІМ має у розпорядженні 6 українських та 4 російських сорочки такого типу. На жаль, українських сорочок з уставкою, пришитою по основі, яка здавна визнана дослідниками суто українським елементом, у колекції немає.

Ще одним типом сорочки, який з’явився вже на початку 20 ст., була сорочка на кокетці. Такий тип був даниною міській моді, але у ньому продовжували існувати деталі крою косоворотки. У колекції музею зберігається єдина сорочка такого типу, виготовлена як російський святковий одяг.

Особливою рисою крою російських чоловічих сорочок була наявність так званої “подоплёки”, яка кроїлася з більш грубого полотна, ніж сама сорочка і пришивалася з внутрішнього боку сорочки до верхньої частині спинки та переду. Архаїчні типи сорочок мали кутову “подоплёку”, у більш пізніх типах вона була прямокутної форми.

Сорочки архаїчного типу з колекції музею шилися без коміру, зріз горловини обшивався рубцем або смугою фабричної тканини, рукава були прямі відкриті без зборів на плечах і зап’ясті. Пізніше горловину почали присборювати під обшивку або виложистий комір, що було характерно для сорочок з плечовими вставками, у останньому 10-річчі 19ст. – на початку 20ст. з’явився м’який комір-стійка різної ширини, для декорування розрізу горловини використовували манішку – широку, яка дорівнювала майже третині ширини переду, або вузьку у вигляді планки, змінювалася форма та розмір “подоплёки”, яка у деяких випадках взагалі була відсутня, у конструкцію рукава ввійшли збори по лінії з’єднання зі станом та унизу, рукав частіше ставав закритим, зібраним під рубець або викінченим манжетою-чохлом.

Важливе значення для висвітлення національних особливостей вбрання має декор. Повсякденні чоловічі сорочки, які зберігаються у колекції ХІМ, мають дуже стримане, інколи навіть мінімалістичне оздоблення, а святкове вбрання при наявності однотипного з повсякденним одягом крою відрізняється значною пишністю. Святкові, особливо весільні, сорочки прикрашені вишивкою геометричним та рослинним орнаментом, виконаним білою, чорною, червоною та блакитною бавовняною ниткою, орнамент розташований на комірі, вздовж розрізу горловини, на манішці, манжетах. Своєрідним, дуже яскравим декором відрізняються сорочки, які побутували у російських губерніях Слобожанщини. Такі сорочки часто прикрашали смугами тканого лінійного орнаменту, доповненого вишивкою геометричного характеру, для ласток використовували яскраві тканини, комір, манжети та розріз горловини обкладали кумачем, по якому вишивали рослинні та геометричні орнаментальні візерунки, на рукави нашивали смуги кумача, з’єднувальні шви акцентували вишивкою кольоровою ниткою, нашивали різного роду тасьму, металеві лелітки, для застібки використовували металеві або пластмасові люстровані ґудзики тощо.

Аналізуючи склад збірки українських та російських чоловічих сорочок у колекції Харківського історичного музею, автор дійшов висновку, що:

по-перше, у колекції більш менш повно представлені всі типи сорочок, характерні для одягу слобожан впродовж 2 пол. 19 ст. – 20‑х рр. 20 ст., але відомості щодо географії їх локальних особливостей досі не конкретизовані, тому треба приділити більше уваги вивченню цього питання;

по-друге, наявні українські та російські чоловічі сорочки кількісно дуже різняться. Кількість українських сорочок становить 17 музейних предметів, у той час як російські представлені 32-ма сорочками. Такий розрив може негативно вплинути на висвітлення окремих тем етнографічної направленості, але цей недолік може бути виправлений, завдяки активізації роботи зі збору музейних предметів та проведенню співробітниками музею цільових експедицій по селах області.