Харківський історичний музей

Передвесільні дівочі розваги в селах Слобідської України к.19 – поч. 20 ст.

Хасанова Олена Іллівна

2007

Тринадцяті Сумцовські читання : збірник матеріалів наукової конференції «Сучасний музейний заклад: проблеми вивчення, збереження та популяризації національної історико-культурної спадщини», 18 квітня 2007 р. – Х., 2007.

Що ж таке ‑ українське весілля? Це своєрідне дійство, що супроводжувалося іграми, музикою, танцями, співами, набуваючи характеру народного свята. А у кожному регіоні було своє свято, так як весільна обрядовість на Україні досить розмаїта, хоча у своїй основі має загальнонаціональні риси. Взагалі, це складне соціально-культурне явище, що включає і народну мораль, і звичаєве право, і етичні норми, і світоглядні уявлення, що формувалися протягом століть.

Але весілля відбувалося не одразу, йому передувало тривале знайомство молоді. Цьому сприяли різноманітні форми розваг: "вулиці", "досвітки", "вечорниці", "музики", "кутки", "колодки", "село", "вигін", "стависько", "поляна" і т.д. Ці локальні назви походили, здебільшого, від місця та часу проведення розваг. Відбувалися вони, переважно, у вільний від сільськогосподарських робіт час ‑ восени, взимку та під час веснянок.

На Харківщині, а у нас це називалося "вулиці", "вечорниці", у хаті, де збиралася молодь, залишалися ночувати; цей звичай мав назву "женихання" (все було дуже чемно).

Початок "вулиць" відзначався у східних районах певними ритуальними діями магічного характеру. У народі побутувала віра в магічну силу зерна, обрядової каші в забезпеченні щастя закоханим. З початком веснянок на Харківщині варили в шкаралупі яйця кашу і, вибравши для "вулиці" місце, закопували, а потім ставили "витушку" й крутили, щоб "вулиця" крутилася.

Найвищого розвою обряди із закопуванням каші набрали в 19 ‑ поч. 20 ст. Найчастіше це робили в неділю першого тижня Великого посту. Крім пшоняної каші, деінде варили й макову. До неї вкидали в горщик ракову клешню і закопували страву під перелазом. Поставивши поруч вертушку, крутили її, ‑ "щоб хлопців було багато, як маку, і щоб вони так трималися дівчат, як рак своєю клешнею". В деяких місцях закопували ще й живого рака (вочевидь, цей обряд перейшов з іншого дійства ‑ викликання дощу: рак жив в землі 13 діб, просячи в Бога дощу):

Дівки-чарівниці
Закопали горщик каші
Посеред вулиці.
Ще й ракові клешні,
Щоб ходили парубки.
Далекі й тутешні.

Цей обряд, пов’язаний із закопуванням каші та живого рака, відомий здебільшого на Харківщині. Робили це у нас не тільки весною, як вже описувалося вище, але й восени. Темної ночі дівчата варили пшоно, таємно взяте зі ступи сільського млина, закопували в землю і забивали зуба від борони. Потім ставили вертушку, роздягалися до спідніх сорочок і почергово крутили її, приказуючи: "Щоб так хлопці коло мене крутилися!" На Воронежчині дівчата, викравши у хлопця ложку, її "хоронили" разом із горщиком страви (прив’язати парубка тільки до цього місця "аби не ходив на інші кутки гуляти".

Цікаво, що обряд, де використовується горщик з кашею, зустрічається навіть у далекій сучасній Індії. Індіанка приносить своєму обранцю горщик з кашею. Якщо хлопець з’їсть кашу ‑ значить бути весіллю, не доїсть ‑ значить просить дати йому час на обміркування. Відмовився від пригощення ‑ відмовився від весілля.

Отже, у всьому світі, у будь якій країні дівчата виходять заміж. Але в кожній країні це відбувається по-різному, в чому ми і переконалися, розглянувши лише невелику частину різнобарвної, багатогранної весільної обрядовості ‑ творчості народу, його складної духовної культури.