Харківський історичний музей

Луганський краєзнавчий музей у період створення музейної мережі Донбасу

Ключнєва Ірина Миколаївна

2010

Шістнадцяті Сумцовські читання : збірник матеріалів наукової конференції, присвяченої 90-річчю із часу заснування Харківського історичного музею, 16 квітня 2010 р. – Х. : Оригінал, 2010.

Події 1917 року – встановлення радянської влади призвели до суттєвих змін в усіх сферах життя суспільства. Починає формуватися нова система та форми управління державою. Створюються нові адміністративні заклади. Першочерговою задачею уряду було відновлення економіки, промисловості та сільського господарства. В умовах господарської розрухи гостро повстали питання підвищення освітнього рівня населення, підготовки кваліфікованих кадрів. Виникла нагальна потреба в подальшому розвитку освіти, культури, медицини, науки. Процес руйнації старого та формування нового суспільно-економічного устрою, потребував принципової зміни суспільного мислення. Виникла необхідність в створенні концептуальної моделі музею, яка б відповідала актуальним потребам.

У грудні 1917 року створено Народне секретарство України, до складу якого входило народне секретарство освіти, 29 січня 1919 року перейменоване у народний комісаріат освіти України (Наркомпрос освіти), якому були підпорядковані заклади освіти та культури. Основні положення державної програми музейної діяльності були запропоновані у 1919 році на першій Всеросійській конференції з музейної справи наркомом освіти А.В. Луначарським. Музей передбачався як «опорный пункт в великом деле народного образования» [1, с.118].

Починаючи з 1917 року радянським урядом були прийняті ряд декретів та постанов про охорону пам’яток мистецтва і старовини. У 1919 році створений Всеукраїнський комітет з охорони пам’яток, основним завданням якого було збереження культурних цінностей. 1 квітня 1919 року був прийнятий декрет «Про передачу історичних пам’яток і предметів мистецтва в розпорядження Наркомпросу УРСР». Одночасно Всеукраїнський комітет з охорони пам’яток мистецтва і старовини виступає з закликом до населення України про збереження культурних цінностей. Усі історичні, архітектурні пам’ятки, витвори мистецтва проголошені народним надбанням.

17 квітня 1919 року в Києві пройшло перше засідання комісії з утворення музеїв в Україні. На цьому засіданні були розглянуті питання створення музеїв при позашкільних відділах народної освіти. Була запропонована схема та детальна інструкція з організації музеїв. Думка створювати музеї за інструкцією багатьма присутніми сприйнята не була. Більшість членів комісії розуміли, що не можна передбачити, якими будуть напрямки та зміст кожного окремого музею, не можна обмежувати роботу детально розробленими схемами. Центральні установи не повинні нав’язувати схеми та визначати напрямки діяльності окремих музеїв і впливати на творчий процес.

Однією із пропозицій було створення центрального музею у Києві, який розрісся б у ряд філій. Існували й інші думки, одна з них – розмежувати керівні центральні установи з районними, та створити центр, який мав би головну, керівну роль та сприяв пробудженню ініціативи і підтримував музеї матеріально та ідеологічно [2, арк. 3].

Протягом 1919-1920 рр. в Україні практично всі існуючі музеї були націоналізовані та включені до системи державних музеїв республіканського, губернського, повітового або місцевого підпорядкування. Концепція музею, як науково-дослідницької і просвітницької установи була закріплена на державному рівні. У Донецькій губернії, центром якої з січня по листопад 1920 р. Луганськ, продовжує свою діяльність Таганрозький музей, заснований в 1898 р., створюються нові музеї: у 1919 році в м. Старобільську, в 1920 р. – у містах Маріуполі, Луганську, селі Верхньому, (3-я рота, зараз м. Лисичанськ), у 1923 у – Бахмуті.

28 січня 1920 р. в місті почав свою діяльність Донецький губернський відділ народної освіти (ГВНО), з підвідділами: дошкільним; шкільним; позашкільним, з секціями лекційною та музейно-екскурсійно-виставковою; мистецтв; кошторисно-фінансовою; статистичною та інформаційним бюро. Завідуючим Донецьким ГВНО був призначений Я. Істомін [3, арк.1].

З 1 березня 1920 року музейна (або музейно-екскурсійна виставкова секція) виділена як окрема секція позашкільного підвідділу. Очолював роботу секції учений, археолог С.О. Локтюшев. Під його керівництвом, завдяки його ентузіазму та працелюбності, члени секції з запалом взялись до роботи. Вони, були яскравими представниками інтелігенції Луганщини, фахівцями своєї справи, які прагнули зберегти культурні надбання, створити музейну мережу загальногубернського масштабу. Був розроблений загальний план роботи. В терміновому порядку районним культпросвітним осередкам розіслані циркуляри з приписом негайно вжити заходи з охорони пам’яток мистецтва. Одразу була розпочата розробка програм короткочасних курсів з музеєзнавства для забезпечення районів фахівцями музейної справи, розроблені інструкції для майбутніх районних, волосних, пересувних музеїв. Членами секції було запропоновано поділити території районів губернії на 6 умовних підрайонів для покращення культурно-освітньої роботи. В кожному підрайонному центрі планувалось створити місцеві музеї та призначити інструктора-організатора.

На початку березня на одному із засідань завідуючих секціями та інструкторів позашкільного відділу Донецького ГВНО був затверджений кошторис Губернського культурного музею та доручено скласти кошториси комітету з охорони пам’яток, історичного архіву, та кошториси археологічних досліджень [3, арк. 1]. Членами секції були опрацьовані матеріали колишнього земського музею, які лягли в основу Губернського культурного музею. Було знайдене приміщення для музею – обрана будівля, власником якої був – М. Стефанович [4, 16-17]. Почалась перевозка та приведення до ладу музейного обладнання. Шафи, як куплені так і взяті із земської управи, були сильно пошкоджені, потребували суттєвого ремонту. Наступним кроком стало перевезення музейних предметів [5, арк.161]. Саме з 1 березня 1920 року починається практична робота зі створення давно очікуваного в Луганську музею. 1920 р. як рік створення музею підтверджується у різних архівних документах: у «Коротких відомостях про Луганський музей» за 1923 р. [6]; у журналі «Освіта Донбасу» № 10-11 за 1923 рік у статті М. П-ої (Пумпанської) "Ще про музеї Донбасу" [7]. Зберігся документ де уточнюється місяць створення музею – січень 1920 року, це матеріали «Довідника по музеях України» (1923 р.) [8].Скоріш за все, ця дата пов’язана зі створенням у Луганську в січні 1920 року губернського відділу народної освіти, можливо, саме в цей час і було прийняте рішення про створення губернського музею. У звітних документах з 1923 по 1939 рік, у графі «дата заснування музею» зазначений тільки рік – 1920 [9].

Яким бачили майбутній музей його творці? На Луганській губернській конференції профспілок працівників освіти і соціалістичної культури, яка проходила в 1920 році, С.О. Локтюшев, завідуючий музейно-екскурсійною секцією при позашкільному підвідділі ГВНО, виступив з доповіддю, в якій окреслив основні завдання музейно-екскурсійної секції та зупинився на питаннях створення центрального Губернського культурного музею [10].

На початку XX століття С.О. Локтюшев [11, с.11-24] та його колеги уявляли музей як народний університет, який мав надати населенню краю невичерпний запас духовної наснаги, зберегти для майбутніх поколінь історію, традиції, культурні досягнення мешканців Донбасу. С.О. Локтюшев бачив музей як науково-дослідницьку установу, в експозиції якої б всебічно висвітлювалися особливості розвитку регіону. Музей мав сприяти позашкільній освіті. Саме Локтюшев запропонував назву музею – Губернський культурний музей, він же розробив його структуру. Музей мав складатися із відділів: історичного, археологічного, геологічного, етнографічного, промислового, педагогічного з майстернею учбових посібників. При музеї планувалось створити філії: комітет з охорони пам’яток, екскурсійне бюро, історичний архів.

Штат музею передбачав у кожному відділі наукового співробітника та зберігача. Очолювати музей мав завідуючий музейно-екскурсійною секцією. Виходячи з вище сказаного, скоріш за все першим директором мав стати сам – С.О. Локтюшев.

Для поліпшення роботи музею передбачався колегіальний орган – музейна рада (вчена колегія музею). В складі ради мали бути наукові співробітники та зберігачі. Вчена рада мала здійснювати керівництво видавничою діяльністю. В музеї планувалось створити власні органи друку, які б висвітлювали музейну діяльність. Музейна рада мала періодично скликати з’їзди музейних працівників губернії. Разом з губернським музеєм екскурсійна-виставкова секція ставила за мету сприяння створенню регіональних музеїв місцевого краю, підпорядкованих безпосередньо губернському музею. Як зазначено в звітній доповіді завідуючого ГВНО – Губернський «музей уже функционирует. При нем образовалось экскурсионное бюро, ставящее своими целями немедленно приступить к экскурсиям» [10]. Таким чином, музей розпочав свою діяльність ще до листопада 1920 року. Практичним результатом діяльності екскурсійно-виставкової секції, як стверджує в доповіді завідуючий ГВНО, було створення Губернського музею з майстернею учбових посібників та комітету з охорони пам’яток старовини.

У травні 1920 р. голова комісії з охорони пам’яток мистецтва Б. Г. Вольський (Вобліков) в бесіді з кореспондентом газети «Известия» повідомляв про те, що деякий час буде перебувати в Луганську з метою проведення організаційної роботи у відділі народної освіти. Особлива увага буде приділена підвідділам позашкільної освіти та мистецтва, будуть вжиті заходи щодо створення центральних і районних музеїв.

Однак в листопаді 1920 року ситуація для Луганського музею кардинально змінилася – губернські установи переведені до Бахмута. Луганськ перестає бути губернським містом, музей втрачає свій статус. Можливості та умови фінансування погіршуються. Більшість членів музейно-виставкової секції залишилися в Луганську і продовжує працювати у Луганському повітовому відділі народної освіти при пропагандистському відділі політосвіти Луганського районного виконкому. Можливо, саме ці обставини: створений і вже діючий музей, наявність фахівців, музейного зібрання, підготовлені приміщення та обладнання допомогли зберегти і залишити музей в Луганську, але вже в іншому форматі та на місцевому фінансуванні.

Загальні відомості про кількість музеїв Донбасу у 1920-23 рр. досить суперечливі. За даними позашкільного підвідділу, відділу народної освіти Донецької губернії на 1 серпня 1920 року в губернії нараховувалось 13 музеїв: в Бахмутському районі – 1; в Боково-Хрустальському – 2; Маріупольському –1; Таганрозькому –4; Тазівському – 1; місті Луганську – 4 [12]. Але в цьому документі чомусь не врахований Старобільський район, де у 1919 році вже був музей. У доповіді завідуючого губернським відділом народної освіти наводяться статистичні дані: загальна кількість музеїв 10, із них функціонують 8, не функціонують –2. На всі музеї 15 фахівців, інших працівників немає [13].Згідно цифрового зведення складеного на 1 липня 1921 року у 12 губерніях України у веденні губполитпросвіти нараховувалось: у Олександрівській губернії – 2 музеї; Донецькій –16; Катеринославській – 7; Кременчуцькій – 8; Миколаївській – 18, Одеській – 18; Подільській – 40; Полтавській – 12; Харківській – 11; Чернігівській – 16; у Запорізькій та Київській – музеї відсутні [14].За статистичними даними «Количественной таблицы экскурсионно-выставочных музейных учреждений УССР по нормативной сети и к осуществлению в 1922 году» в Донецькій губернії: всеукраїнського підпорядкування музеїв не було; обласного підпорядкування – 1 музей, планувалось відкрити – 1; губернського – 4; повітового – 13, планувалось відкрити ще 13; міський музей – 1 районних – 34, «місцевих» музеїв було 110, планувалось відкрити – 44 [15].

Для централізації керівництва музейним будівництвом колегія Наркомосвіти РСФСР 20 квітня 1921 м затвердила положення про «Главмузей», а 23 травня 1921 р – положення про губернські музеї при губернських відділах народної освіти. Таким чином, організаційно було завершено процес централізації та підпорядкування мережі музейних установ єдиному керівному органу. «Главмузей» був у центрі створеної музейної мережі. Надалі «Главмузей» влився в «Главнауку» Наркомосвіти. На початковому етапу діяльності музеїв основним проголошувався науковий характер.

Як склалася подальша доля створеного в Луганську Губернського культурного музею, якій тільки-но почав працювати, його музейної колекції – достеменно невідомо. Вже на початку січня 1921 року в колишньому будинку Стефановича був розташований Музей живописної культури. 23 січня 1921 р. на вул. Садовій відкрив свої двері для відвідувачів природничо-географічний музей, створений, ймовірно, на базі майстерні наочних посібників Губернського культурного музею.

Луганський природничо-географічний культурний музей являв собою науково-стаціонарну установу, яка мала за мету сприяти позашкільній освіті народних мас, та, по можливості, надавати матеріал для вивчення місцевого краю. Музей мав наступні відділи: природничо-історичний, промисловий, географічний.

Музей знаходився за адресою: вул. Садова, коллишній будинок Іванова.

Для відвідувань музей працював 2 години на день: всі дні тижня з 16-00 до 18-00, окрім четверга.

Завідувачем музею був призначений О.О. Лундишев. Основна частина експонатів надійшла до музею з колекції колишнього шкільного музею Слов’яносербського земства та з природничих кабінетів закритих навчальних закладів.

На кінець 1921 року в музеї нараховувалось 273 предмети. Це матеріали табличного характеру – 89, моделі –7, збірки предметів з природознавства – 121, предмети промисловості – 43, географії –12. У 1920 році загальна кількість відвідувачів становила – 2011 чол. В зимові місяці відвідувачів музею значно менше, ніж влітку. Взимку приміщення не опалювалося [16].

Музей живописної культурибув відкритий для відвідування 27 січня 1921 року. Основною метою створення музею було надання можливості ознайомити відвідувачів з витворами мистецтва, живопису, культури як сучасності, так і попередніх періодів.

Адреса музею: Полтавський провулок, колишній будинок Стефановича. Це двоповерховий будинок, побудований в стилі пізнього модерну, площею 132 кв. сажень, в якому було 11 кімнат і два широких світлих коридори. Для відвідування музей працював 3 години на день: щодня з 17-00 до 20-00, окрім понеділка.

Завідуючою музеєм була призначена Софія Іллівна Стефанович. Вона була єдиним працівником музею: і директором, і науковим співробітником, і зберігачем, і прибиральницею. В одному із своїх звітів, вона стверджує, що головними ініціаторами створення художнього музею були Б. Вольський (Вобліков) і Я. Істомін. Вони восени 1919 року [восени 1919 року місто ще було під владою армії Денікіна, звільнено 24.12.1919 р.] привезли до міста велику партію експонатів з Москви та Харкова: картини, меблі, порцеляну, бронзу, які лягли в основу художньої колекції музею.Значна кількість картин надійшла із колекцій місцевих шанувальників старовини [17].У 1922 році матеріали музею були представлені по розділах: живопис епохи відродження і XVІІІ століття; академічний живопис; новітній живопис (футуристи, кубісти, імпресіоністи); китайське та японське мистецтво; українське мистецтво; англійські гравюри (представлені в окремій кімнаті); стародавні меблі; скульптура, порцеляна.

В музеї започатковано створення бібліотеки художньої літератури – на 1923 рік – єдиної у Донбасі. У 1922 році на базі музею були організовані дві виставки, які не мали ніякого відношення до художнього профілю музею: одна про холеру, інша про сифіліс. Надзвичайно складними на той час були господарські питання. Будинок музею потребував серйозного ремонту, відновлення опалювальної системи, ремонту даху. Приміщення не опалювалось.

У листопаді 1922 року музеї були об’єднані.

Музей Живописної культури та природничо-географічний. Важкий економічний стан, післявоєнна розруха, відсутність коштів на утримання двох музеїв, скоріш за все, і стали основною причиною реорганізації. Два музеї були об’єднані в один і 15 листопада оновлений музей почав свою роботу як музей Живописної культури та природничо-географічний. С.І. Стефанович залишилась єдиним співробітником музею. На її тендітні жіночі плечі ліг весь тягар організаційної роботи зі створення нової музейної експозиції і поповнення музейних фондів. Перевезені експонати Природно-географічного музею потребували обробки. Весь грудень Софія Стефанович дбайливо розбирала та упорядковувала експонати, які надійшли до музею, крім цього встигала вирішувати організаційні питання та вчасно проводити екскурсії для відвідувачів.

Треба зазначити, що незважаючи на об’єднання, ситуація так і не покращилась. У грудні 1922 року С.І. Стефанович пише листа до повітового відділу народної освіти, в якому описує стан будівлі. Тут протягом трьох років не було опалення, каналізація, вигрібна яма не вичищалися, сміття не вивозилося. Комунальні служби не працювали. Будинок потребував серйозного ремонту: дах, опалювальна система, двері, вікна – все потребувало заміни або відновлення. Зима надворі, позаду і грудень і січень, а в музеї так і немає вкрай потрібної однієї тисячі пудів найкращого антрациту. І це у вугільному регіоні. У приміщенні дуже холодно, відвідувачів майже немає [18]. Затримка кредиту погіршила і так вкрай важкий стан, завідувачка музею, по декілька місяців не отримувала зарплатні. В лютому кошти теж не надійшли, проте колекція музею значно поповнилась оригінальними картинами та порцеляною. З появою нових речей активізувались відвідування музею.

Згідно звіту Донецького ГВНО за перший квартал 1923 р. робота Таганрозького, Маріупольського, Старобільського музеїв організована без збоїв. Робота Луганського дуже слабка. Однак, не зважаючи на серйозні труднощі, умови, в яких взагалі не можливо працювати, музей, продовжує свою діяльність. Це було можливим тільки завдяки витривалості, ентузіазму та відданості своїй справі С.І. Стефанович [19].

Наприкінці квітня 1923 року була проведена губернська музейна нарада. М. Пумпанська, представник губполітпросвіти в своїй доповіді проаналізувала діяльність музеїв Донбасу – Маріупольського, Луганського, Старобільского, Таганрозького. Матеріали наради були опубліковані на сторінках журналу «Просвещение Донбасса». М. Пумпанська пише: «Но если вся тяжесть испытаний, выпавшая на долю этих учреждений [музеїв – І.К.] в годы разрухи, не стерла их с лица земли, это значит, что они достаточно жизнеспособные, что теперь, когда условия улучшились, пора думать и о том, чтобы привлечь внимание советской общественности к этим учреждениям» [7, с.417].

Аналізуючи роботу Луганського музею, Пумпанська зауважує, що у 1922 році відбулось об’єднання того, що не можна було об’єднувати – природничо-науковий музей та його додаток – підвідділ санітарно-епідеміологічний – з художнім музеєм. Проведення лекцій про епідемічні хвороби в художньому музеї здивували багатьох мешканців міста. Правильним чи ні було рішення про об’єднання музеїв чи ні і досі залишається відкритим [7, с.423].

Наприкінці 1923 року все частіше та наполегливіше повстають питання реорганізації музеїв. Починається переорієнтація музеїв у соціальні.

Найперший та найскладніший етап формування музейної мережі є надзвичайно важливим для розуміння процесів становлення та розвитку музейної справи України та Донеччини зокрема. Це час закладення основ музейного будівництва, саме 1919-1923 рр. створені перші музеї у регіоні. З’явилися перші музейники-професіонали. Активно формуються музейні зібрання. Музеї включені до системи народної освіти як позашкільні заклади. Дослідження цього етапу в розвитку музейної справи є ключовим для розуміння місця та ролі музеїв у суспільному житті.

 

1.    Ковальчук Г.П. Из истории формирования концептуальных представлений о музее как о специфическом объекте культурного пространства // «З досвіду роботи музеїв Донецької Харківської Луганської областей»: матеріали обласного науково-практичного семінару музейних працівників Донецької області. – Донецьк, 3003. – 169 с.

2.    ЦДАВОВ – ф. 166, оп. 1. – спр. 704. – арк. 3.

3.    ЦДАВОВ– ф. 166, – оп. 1. – спр. 939. – арк. 1.

4.    Ключнева И.Н. Из истории Луганского краеведческого музея (1920-1943гг) // Краеведческие записки. Вып. IV. – Луганск, 2008. – С.14-47.

5.    ЦДАВОВ – 166. – оп. 2 – спр. 939. – арк. 161.

6.    ЦДАВОВ, ф.166, оп. 4, спр. 192, арк. 260.

7.    П-ая М. Еще о музеях Донбасса (М. Пумпанская) // Просвящение Донбасса. – Луганськ, 1923. № 10-11; Краеведческие записки. Вып. IV. – Луганск, 2008. – С. 417-423.

8.    ЦДАВОВ, ф.166, оп. 4, спр. 190, арк. 82-107.

9.    ЦДАВОВ, ф.166, оп. 4, спр. 192, арк. 260;ЦДАВОВ, ф.166, оп. 4, спр. 190, арк. 242; ф.166, оп.7, спр. 332, арк. 1; ДАЛО, ф.Р-401, оп. 1, спр. 556, арк. 3; ГАЛО, ф.Р-401, оп. 1, спр.34, арк. 201.

10.ЦДАВОВ – 166. – оп. 2 – спр. 283. – арк. 180-183.

11.Ключнєва І.М. Луганській археолог Сергій Олександрович Локтюшев // Краєзнавчи записки. – Вип. V.– Археологічне надбання С.О. Локтюшева (до 130-річчя від дня народження). / Автор-упорядник І.М. Ключнєва – Луганськ: вид-во «Шико» ТОВ «Віртуальна реальність», 2009, 480 с,іл.

12.ЦДАВОВ, ф.166, оп. 1, спр. 939, арк. 9.

13.ЦДАВОВ, ф.166, оп. 1, спр. 939, арк. 135.

14.ЦДАВОВ, ф.166, оп. 2, спр. 133, арк. 22, 24.

15.ЦДАВОВ, ф.166, оп. 2, спр. 133, арк. 80.

16.ДАЛО, ф.Р-405, оп. 1, спр.31, арк.13, 13 зв.

17.ЦДАВО, ф.166, оп. 4, спр. 190, арк. 242-244.

18.ДАЛО, ф.Р-401, оп. 1, спр.540, арк.2, 2 зв; ф.Р-752, оп. 1, спр.104, арк. 6-7зв;

19.ЦДАВО, ф.166, оп. 4, спр. 192, арк. 260.