Харківський історичний музей

Розвиток початкової та середньої освіти у Харкові у к. ХIX – поч. ХX ст. Пушкінське парафіяльне училище

Желтобородова Оксана Анатоліївна

2010

Шістнадцяті Сумцовські читання : збірник матеріалів наукової конференції, присвяченої 90-річчю із часу заснування Харківського історичного музею, 16 квітня 2010 р. – Х. : Оригінал, 2010.

З перших моментів заселення нашого краю була започаткована система освіти на Слобожанщині. Письмові документи середини XVIIст. вказують на відкриття початкових шкіл  ще у 1675 році. Д.І. Багалій у своїй праці «Історія Харкова за 250 років існування» писав, що на Слобожанщині, а особливо у місті Харкові, населення прагнуло вивчати грамоту[1. с. 660].

У ХІХ ст. у Харківській губернії розвиток системи освіти був підпорядкований Харківській земській управі. Саме під її юрисдикцію підпадало право відкривати та контролювати роботу початковихта середніх шкіл. Велику роль у навчанні простого населення мали церковно-приходські школи. Специфікою регіону являвся вплив на стан просвітництва відкриття та діяльності Харківського імператорського університету. Прогресивна громадськість міста неодноразово виступала з клопотаннями про розширення кількості початкових та середніх освітніх закладів.

 Початкові учбові заклади у Харківській губернії поділялися на школи писемності, парафіяльні училища, повітові народні училища. У закладах першої категорії учнів навчали читанню та письму, рахувати, вивчали Закон Божий. У парафіяльних училищах до навчального процесу додавалися курси з історії та природознавства, а також навчання церковному співу. Організовані на кошти парафії, приватних осіб або громадських організацій ці заклади були досить бідними, не мали державного кошту і годилися для дітей нижчих верств населення [1. с. 667].

Підручниками для навчання слугували Євангеліє, Псалтир, Часослов, Молитовник, Букварі: «Наше родное», Русский букварь, азбуки.

Початкова освітня структура ХІХ - поч. ХХ ст. постійно змінювалася, як і склад попечителів. Так засновником парафіяльних училищ у місті було Харківське громадське управління. До просвітництва залучалися не лише інтелігенція, а й купецтво, ремісничі цехи та приватні особи. Часто училища та школи виникали з ініціативи купців, які жертвували гроші, землю або будівлі для шкіл. Таким чином виникли 3-тє парафіяльне училище, попечителем якого був купець Клементов М.С., Іллінське парафіяльне училище для жінок на Москалівці [3, с. 32-33].

Яскраву сторінку  у розвиток освіти на Харківщині вписав видатний вчений, педагог М.Ф.Сумцов. У 1898 році він очолив спеціально обрану Училищну комісію Міської Думи, що мала дослідити можливість введення  в Харкові загального навчання.

У 1902 році було відкрито складне міське училище ім. О.С. Пушкіна, попечителем якого став М.Ф. Сумцов. Воно було створене на основі Положення 1874 року з 5-ти училищ: 4-го, 5-го, 10-го міських приходських, 1-го і 3-го міських навчальних. Училище складалося з 16 класів. Навчалися тут діти середнього класу та бідноти. Строк навчання складав 3 роки. За дозволом попечителя в цьому училищі працювало 5 законовчителів та 15 вчителів  з наднням їм права служби та пенсії. Цей навчальний заклад по суті став полігоном для випробування педагогічних новинок та початком їх використання повсемісно. Так, наприклад, були введені додаткові навчальні дисципліни – спів, музика, малювання, гігєна, трудове навчання та фізичне виховання. Окрім цього, багато було зроблено для покращення санітарних умов навчання. В школі діти отримували гарячі сніданки. Було створено декілька навчально-допоміжних закладів та введено в практику проведення позанавчальних заходів. Училище повністю утримувалося за рахунок міських коштів у розмірі 18167 крб. [2, с. 116].

Сприятлива атмосфера нового складу міської думи 1902 року забезпечила поступовий розвиток мережі міських початкових училищ. У 1914 році їх було вже 37 [1, с.672]. Але цей процес гальмували матеріальні труднощі та, в кращому випадку, пасивна державна політика щодо народної освіти.

Отже, хоча освіта на Харківщині і мала всі риси загальноросійської системи, але були і власні прогресивні досягнення. Насамперед, до просвітництва мас залучалася громадськість – інтелігенція, купецтво, цехові організації та приватні особи. Процес розвитку освіти був поступовим і згодом вийшов на якісно новий рівень. Уже на початку ХХ ст. істотно збільшилася кількість шкіл та училищ у місті Харкові, у яких  навчалися представники різних соціальних верств.

 

Список використаної літератури та джерел:

1.                        Багалій Д.І., Міллер Д.П. Історія міста Харкова за 250 років його існування (1655-1905 рр.).

2.                        Звіт про міські навчальні училища у Харкові за 1903 рік. – Х., 1904.

3.                        Список учбових закладів Харківської губернії. – Х., 1914.