Харківський історичний музей

До питання створення у Харківському історичному музеї виставки виробів з дорогоцінних металів «Історичні коштовності Слобожанщини» або відкритих фондів «Золота скарбниця»

Аксьонов Віктор Степанович, Бабенко Леонід Іванович

2011

Сімнадцяті Сумцовські читання : збірник матеріалів наукової конференції на тему: «Комунікаційний підхід у музейній справі як відповідь на потреби соціуму» (проводиться в рамках ХVII Сумцовських читань), 18 квітня 2011 р. – Х. : Майдан, 2011.

 

Виставка «Таємничі скарби», що протягом 1989-1997 рр. діяла в стінах Харківського історичного музею (вул. Університетська 10), незмінно користувалася постійним попитом у широкого кола відвідувачів нашого музею. І не дивно. Скарби, вироби з дорогоцінних металів завжди користувалися підвищеною увагою людства та спонукали їх пошукачів до далеких мандрів, змушували ризикувати життям та свободою, наражатися на небезпеку та інші негаразди. Це знайшло віддзеркалення у короткому вислову, вкладеному геніальним німецьким поетом І. Гете у вуста Мефістофеля «люди гинуть за метал». Одвічний потяг людства до золота спокусив не одну тисячу людських душ на відвідування нашого музею, а отже це покликання варто вдало використати і для успішного музейного маркетингу.

Сама ідея зібрати для показу в одному місці коштовні вироби не оригінальна. Зразком та еталоном подібних виставок залишаються Золота та Діамантова скарбниці Ермітажу, Алмазний фонд Московського Кремля, Музей історичних коштовностей у м. Києві. Досягти такого рівня жодному обласному музею, звичайно, не під силу, але це не означає, що слід відмовитися від ідеї створення подібної виставки. Адже крім високої фінансової окупності, така виставка підніме престиж самого музею, престиж краю, цілком може стати місцем паломництва в культурних програмах офіційних делегацій, що прибувають до області, що, в свою чергу, дасть немалі дивіденди і музею, що повністю підтверджує досвід створення подібних виставок у Полтавському краєзнавчому музеї, Керченському історико-культурному заповіднику тощо [17]. Прикладом цьому була тимчасова виставка, котра працювала у Харківському історичному музеї наприкінці 70 – початку 80-х років XXст. та була присвячена золотим речам, що були знайдені експедицією музею на чолі з В.Г. Бородуліним при дослідженні курганів скіфської доби біля с. Пісочин Харківського району. Тоді на виставці були представлені не власне знайдені предмети з дорогоцінних металів, а їх гальваноскопії, котрі були подані в комплексі зі справжніми предметами скіфської матеріальної культури з досліджених поховань. Саме досвід цієї виставки надихнув співробітників музею на створення вже постійно діючої виставки «Таємничі скарби» [18, с. 74, 75, 95, рис.5].

Проте до виставки «Таємничі скарби» ми маємо кілька зауважень. Це стосується у першу чергу вітрини «жриці», що була центральною віссю виставки «Таємничі скарби». Так, в запропонованій реконструкції були використані не всі пластини убору, причому відсутні частини з найбільш унікальним сюжетом - полювання скіфа-вершника на оленя. Порядок розміщення пластин на уборі не завжди коректний. Крім цього, розміщення головного убору на більш ніж двохметровій висоті не давало змогу ретельно роздивитися міфологічні сюжети, що репрезентовані на пластинах убору і дорослому чоловіку, вже не кажучи про школярів, які становили більшість відвідувачів музею. До того ж, висока концентрація золотих прикрас на фігурі «жриці» привела до того, що кожний окремий та досить атрактивний експонат губився серед десятка інших. Сконцентрувати увагу відвідувача на окремому музейному предметі ускладнювало постійне мерехтіння світла у вітрині з постаттю «жриці» і не зовсім вдале було поєднання кольорів, а саме: демонстрація золотих виробів на фоні золотистого кольору.

Головне призначення нової виставки - демонстрація історичних коштовностей Слобожанщини як таких. Центральна задача - довести до свідомості відвідувача неповторну красу кожного експоната виставки. Відповідно увагу відвідувача при ознайомленні з виставкою буде скеровано на всебічне розкриття образу кожного окремого експоната (художнє, семантичне, технологічне), характеристика ж епох, до яких відносяться предмети, а також історія їх знаходження буде мати узагальнений характер, у вигляді короткого вступу перед кожним розділом виставки.

На майбутній виставці мають бути представлені майже виключно вироби із золота та срібла давнього часу. Тематичною структурою виставки передбачається попередньо три великі розділи:

Розділ I. Археологічні коштовності;

Розділ II. Нумізматика (монети з дорогоцінних металів).

Розділ III. Ювелірні вироби XVII - XIX ст.

Розділ Iвиставки, присвячений археологічним коштовностям, буде логічним доповненням та продовженням археологічної експозиції «На перехрестях століть: археологія краю». На останній, до речі, відсутні вироби з дорогоцінних металів саме з цих причин. При її будівництві було вирішено не розпилювати коштовності по декількох залах (темах, підтемах, розділах), а зібрати їх в одному місці, що дасть змогу забезпечити їм належну охорону, сконцентрувати емоційне сприйняття матеріалу. Розділи IIтаIIIмайбутньої виставки повинні стати своєрідними відкритими фондами музею.

Важливим моментом виставки є той, що переважна більшість експонатів як походить з території Харківщини, так і добута археологами історичного музею в результаті досліджень останніх 30-ти років, що з одного боку демонструє принадність та чарівність давньої історії саме нашого краю, а з іншого - вказує на значну роль в освітленні цієї грані давнини співробітників історичного музею.

Розділи у свою чергу складаються з певної кількості підрозділів, зокрема археологічні коштовності доцільно висвітлювати наступними темами.

Наприклад, розділ Iмає розкрити наступну тематику.

Підрозділ І. Золото курганів скіфської доби.

На початку раннього залізного віку, в скіфську добу (VII - III ст. до н.е.) на території Харківщини вченими-археологами виділено два господарсько-культурних типа, що займали відповідні ландшафтні зони та відповідали двом групам населення ‑ осілим землеробським племенам та кочовим скотарським племенам власне скіфів. Лісостепова зона в скіфську добу була заселена досить щільно. На початок XXIст. тут відомо 16городищ, 27курганних могильників, близько 150 поселень скіфського часу[19, c.13, 14]. Археологічною експедицією ХІМ під керівництвом В.Г. Бородуліна з 1976 по 1982 рік на території Харківщини було досліджено 47 кургану скіфської доби, в яких була знайдена значна кількість знарядь праці, зброї, посуду та прикрас з заліза, бронзи, глини та золота [15; 16]. Саме золоті вироби скіфського часу з розкопок Пісочинського курганного могильника і становлять основу першого підрозділу майбутньої виставки дорогоцінностей Слобожанщини.

Центральним експонатом цього підрозділу будуть матеріали поховання 1 кургану №8, насамперед залишків головного убору. Передбачається здійснити об’ємну реконструкцію тіари з використанням усіх елементів убору, а саме:

а) метопіди прикрашеної рослинним орнаментом, в якому від центральної пальметки по обидва боки розходяться пагони аканфа, квіти лотоса та арицеї;

б) двох золотих пластин у вигляді крилатої змієногої богині, зображеної у центрі, по обидва боки розходяться пагони аканфа та два гіпокампа, з лівого боку сюжет пластини завершує пальметка, з правого - сцена терзання орлом зайця, який лежить на спині;

в) золотих пластин з зображенням танцюючих менад (додаток 1; рис.5);

г) золотих пластин з зображенням сфінксів з подвійним тулубом (додаток 1; рис.4);

д) золотої стленгіди ‑ дугоподібної пластини з трьох частин, орнаментованої сценами полювання вершника на оленя;

е) фрагментів золотих обідків з підвісками.

Використання поряд з даними розташування пластин у похованні розрахунково-графічного метода реконструкції, а також звернення до накопиченого досвіду подібних реконструкцій дозволило відновити убір у вигляді своєрідної тіари, де стленгіда та викладені напівдугою пластини зі сфінксами становили два ряди лицьового обрамлення, поверх якого один над другим були нашиті два ряди пластин зі змієногою богинею та менадами. У верхній частині тіари кріпився обідок з підвісками. Доповнювала головний убір метопіда, що була пришита на шкіряний пасок, який розміщувався на чолі[10; 11].

Сама тіара буде розміщена на висоті 155 - 170 см., щоб надати можливості відвідувачам детально оглянути всі елементи убору.

Разом з тіарою планується демонстрація комплексу коштовних знахідок з поховання № 1 кургану № 8, а саме: 1) сережок у вигляді гладкого кільця з золотого дроту з зооморфною підвіскою з блакитного скла («єгипетський фаянс»); 2) сережок у вигляді гладкого кільця з золотого дроту з підвіскою у вигляді дволикої голівки жінки-богині (додаток 1; рис.6); 3) золотих перснів; 4) золотих бляшок «монетного типу» з зображенням у профіль чоловічого обличчя; 5) золотих бляшок квадратної форми з зображенням оленя; 6) золотих напівсферичних круглих бляшок;

Демонстрація інших коштовностей Пісочинського могильника буде здійснюватися також по комплексно з елементами реконструкції вбрання:

Курган № 2: 1) бляшки-гудзики круглі; 2) трубки-пронизки з прокресленим орнаментом; 3) підвіска краплеподібна з петелькою та трьома кульками; 4) підвіски жолудеподібні; 5) бляшки з зображенням оленя; 6) бляшки з зображенням зайця з підвісками та без; 6) бляшка з зображенням хижака.

Курган № 6: 1) гривня; 2) персні безрозмірні; 3) срібна сережка.

Курган № 10: бусини рубчасті.

Курган № 22: 1) бляшки з зображенням оленя; 2) бусини; 3) бляшка з зображенням жіночої голови з двома підвісками.

Курган № 25: 1) золота окантовка залізного браслета; 2) бляшки з зображенням грифона; 3) бляшка-гудзик;

Курган № 29: 1) трубки-пронизки; 2) бляшка у вигляді пальметки; 3) бляшка зі стилізованим зображенням грифона; 4) медальйон з зображенням грифона; 5) бляшки трикутні з псевдозернью.

Курган № 32: 1) бляшка з зображенням оленя; 2) бляшки зі стилізованим зображенням грифона; 3) бляшки з зображенням лотоса та рослинних пагонів; 4) бляшка вісімкоподібна з личиною; 5) трубки-пронизки [12].

Завершать скіфський розділ виставки золоті вироби скіфського часу з довоєнних фондів музею. На початку 30-х років з Державного Ермітажу до музеїв України було передано на постійне зберігання матеріали розкопок 6 скіфських курганів знаті (Олександрополь, Чмирева могила, Шумейків курган, Мельгунів та ін.). Тоді значна частина матеріалів потрапила в наш музей (Український державний історичний музей імені Г.С. Сковороди), але під час війни більшість з них загинула. Матеріали цього часу, що збереглися ‑ деталі палацових меблів з Мельгунівського кургану (додаток 1; рис.1); пластинчаста аплікація з Олександропільського та Мордвинівського курганів (додаток 1; рис.3), кінська оздоба із Чмиревої Могили (додаток 1; рис.2), і будуть демонструватися в останній вітрині підрозділу, присвяченого скіфам [13].

У ході ознайомлення з матеріалами виставки скіфської доби відвідувач отримає відомості про технологію виробництва подібних виробів ремісниками [25], розгляне найбільш популярні образи скіфського звіриного стилю (олень, заєць, орел, грифон) і вплив на його склад античних та фракійських традицій (сфінкс, гіпокамп, скарабей, рослиний орнамент). Репрезентовані на виробах сюжети добре ілюструють ряд міфів як власне скіфських (змієнога богиня, терзання зайця орлом, переслідування оленя вершниками), так і античних (танок Менад, Медуза Горгона, Сфінкс, Деметра та ін.), включення яких до екскурсії зробить її більш захоплюючою [14; 21; 22], ознайомиться з драматичною історією евакуації колекції музею під час Великої Вітчизняної війни.

 

Підрозділ ІІ. Археологічні коштовності середньовічних кочовиків .

Другий підрозділ буде репрезентовано коштовностями останньої чверті І тис. н.е. Відкривають розділ коштовні речі що походять з поминального комплексу знаті біля с. Вознесенка, дослідженого В.А. Грінченком в 1930 році [20]. Матеріали цього комплексу, а також подібного їм кола пам’яток (Мале Перещепіно, Глодоси, Келегеї, Нові Санжари та ін.) є основою для вивчення етнічної ситуації, що склалася в регіоні в кінці VII - першій третині VIII ст. н.е.

Основну частину другого розділу буде присвячено старожитностям салтівської археологічної культури. Салтівська культура була відкрита на початку століття вчителем В.О. Бабенко в результаті дослідження катакомбного могильника біля с. Верхній Салтів Вовчанського району. Творцями салтівської культури були аланські, болгарські, слов’янські племена, територія проживання яких входила до складу Хазарського каганату.

Протягом сторіччя пам’ятки салтівської культури були предметом вивчення багатьох видатних вчених, таких як Д.І. Багалей, О.М. Покровський, О.С. Федоровський, С.О. Семенов-Зусер, І.І. Ляпушкін, М.І. Артамонов, Б.А. Шрамко, С.А. Плєтньова, В.К. Міхеєв та інші [23; 24, с. 265, 266]. З 1983 року і по цей час систематичне дослідження салтівських старожитностей біля сіл Верхній Салтів, Старий Салтів, Рубіжне, Металлівка проводить археологічна експедиція ХІМ під керівництвом спочатку В.Г. Бородуліна, потім В.С. Аксьонова [3; 5; 7; 9]. У результаті розкопок досліджено більше ніж 200 катакомбних та ямних поховань цього часу, які дали багатий та різноманітний матеріал, серед яких значне місце займають вироби з срібла та золота.

Демонстрацію цих виробів планується здійснити трьома комплексами:

а) золоті вироби - в основному сережки різних типів (більш 30 екз.) [2];

б) срібні вироби - сережки, персні, фібули, предмети поясної гарнітури (пряжки, поясні наконечники, бляшки), предмети кінського спорядження (пряжки, наконечники ремені збруї, фалари) (додаток 1; рис.7) [1; 4; 8];

в) золоті та срібні монети – візантійські соліди, арабські дірхеми та монети Табористану, використовувались місцевим населенням головним чином не для грошового обігу, а як прикраси [6], тому їх демонстрація на виставці більш логічна не в нумізматичному, а в «культурологічному» розділі.

Арабські монети з навмисно пробитими отворами та припаяними вушками використовувалися у якості прикрас головних пов’язок молодих дівчат та входили у склад намиста. Це дасть можливість представити реконструкції головних на нагрудних прикрас населення салтівської культури, яке складалося з представників аланського, болгарського, угорського та слов’янського етносів.

Підрозділ ІІІ. Ювелірні вироби Давньоруського часу (XXIIIст.).

У Х - ХІІІ ст. н.е. північний захід сучасної Харківщини входив до складу Давньоруської держави, в межах Харкова знаходилось літописне місто Донець (Жовтневий р-н, ст. Карачівка). Давньоруські ремісники досягли великих успіхів в обробці благородних металів. Технічні прийоми, що застосовувались при виготовленні предметів були різноманітними. Поряд з куванням використовувалися ливарна техніка, штампування, гравірування, інкрустація, емаль, філігрань, зернь, чернь та ін. Асортимент виробництва ювелірних майстерень був широким: коштовний парадний посуд, церковне начиння, жіночі та чоловічі прикраси, зброя та військове спорядження.

У фондах нашого музею ювелірні вироби давньоруського часу представлені досить широко. В основному це прикраси: колти, сережки, персні, підвіски, браслети, діадеми, пряжки, пояси, а також зброя (меч та перехрестя меча з с. Краснянка) [24, с.349, рис.144:1, 2]. Саме ці предмети і складуть третій підрозділ теми «Археологічні коштовності Слобожанщини».

При будівництві запропонованої виставки є реальна нагода пошуку спонсора серед комерційних фірм зайнятих у сфері ювелірного бізнесу, яким буде запропоновано оформити останні вітрини виставки («Розділ IV. Сучасне ювелірне мистецтво України»), присвячені ювелірним виробам сучасності, зразками своєї продукції. Подібний спільний проект зробить непогану рекламу комерційній фірмі, підніме її престиж і принесе реальні дивіденди, а тому зацікавленість до виставки з боку виробників ювелірних виробів і носитиме не абстрактно-благодійний, а виключно комерційний характер, що і обумовить досить високий рівень фінансування, будівництва та реклами виставки з їх боку.

Демонстрація коштовних виробів висовує відповідні вимоги і до рівня експозиційного обладнання та дизайну виставки, якість яких спроможна як підкреслити неповторність кожного шедевру, так і звести нанівець усі зусилля своєю незграбністю. Вважаємо за необхідне при демонстрації об’ємних витворів мистецтва широке використання легких скляних прозорих вітрин, що дають можливість всебічного огляду експоната під будь-яким кутом зору, а також застосування для цієї мети дзеркал та луп. При площинній демонстрації, як фон використовувати тканини відповідної якості та кольору (чорний, червоний, темно-синій тощо).

Невизначеність положення в музеї що до наявності перспективних експозиційних площ не дозволяє нам конкретно вказати найбільш відповідне для запропонованої виставки приміщення. Разом з тим приміщення для нової виставки повинно мати площу приблизно 40 - 60 м² та відповідати усім вимогам збереження та експонування музейних предметів з дорогоцінних металів згідно існуючих нормативних документів.

Створення виставки виробів з дорогоцінних металів «Історичні коштовності Слобожанщини» стане помітною подією не лише у культурному житті міста чи навіть країни. Під час проведення чемпіонату Європи з футболу у 2012 році подібна виставка буде репрезентувати перед європейським загалом найкращі здобутки культурної спадщини давнього населення України.

Література:

1.       Аксенов В.С. Раннесредневековые фибулы из Нетайловского могильника салтово-маяцкой культуры // Музейнічитання. ‑ Київ, 2006. ‑ С. 86 - 92.

2.       Аксьонов В.С. Золоті сережки з кремаційних поховань салтівської культури басейну Сіверського Дінця // Тринадцяті Сумцовські читання. ‑ Харків, 2007. ‑ С. 129 - 133.

3.       Аксьонов В.С. Нові дослідження Верхньо-Салтівського катакомбного могильника // Археологічні дослідження в Україні 2005-2007 р. – Київ-Запоріжжя, 2007. – Вип. 9. ‑ С. 67 - 71.

4.       Аксенов В.С. Личные украшения как показатель этнокультурных контактов салтовского населения бассейна Северского Донца (на материалах Нетайловского грунтового могильника)  // Проблемы истории и археологии Украины. ‑ Харьков, 2008. ‑ С. 71.

5.       Аксенов В.С. Исследования раннесредневековых захоронений близ села Металловка в 2006 году (Нетайловский грунтовой могильник)/ // Степи Европы в эпоху средневековья. Хазарское время.– Донецк, 2009. – Т. 7. ‑ С. 231 - 258.

6.       Аксьонов В.С. Поховання із золотою візантійською монетою з Нетайлівського могильника салтівської культури // Шістнадцяті Сумцовські читання. ‑ Харків, 2010. – С. 186 - 192.

7.       Аксёнов В.С. Исследование катакомбного могильника у с. Верхний Салтов // Археологічнідослідженняв Україні2009 року. – Київ, 2010. – С. 12 - 17

8.       Аксенов В.С. Элементы поясной гарнитуры раннесалтовского времени из погребений Нетайловского грунтового могильника (раскопки 2009 г.) // Актуальніпитаннявітчизняноїта світовоїісторії. – Суми, 2010. – С. 16 - 19.

9.       Аксенов В.С., Хоружая М.В. Новые раннесредневековые захоронения Нетайловского могильника (раскопки 2002-2004 гг.) // Хазарский альманах. ‑ Т. 4. ‑ 2005.  ‑ С. 199 - 215.

10.  Бабенко Л.И. Реконструкция тиары скифского времени из Песочинского курганного могильника // Донская археология. ‑ 1999. ‑ № 2. ‑ С. 85 - 90.

11.  Бабенко Л.І. ЖіночийголовнийубірIV ст. до н.е. зкургану 8 біляс. Пісочин Харківськоїобласті // Археологія. ‑ 2002. ‑ № 4. ‑ С. 59 - 69.

12.  Бабенко Л.И. Песочинский курганный могильник скифского времени. ‑ Харьков, 2005.

13.  Бабенко Л.И. К истории коллекции предметов из Литого (Мельгуновского) кургана // Проблемы истории и археологии Украины. – Харьков, 2010. – С. 28 - 29.

14.Бессонова С.С. Религиозные представления скифов. ‑ Киев, 1983.

15.Бородулин В.Г. Исследования курганов скифского времени в Харьковской области // Археологические открытия в СССР 1978 г. ‑ Москва, 1979. ‑ С.306.

16.Бородулин В.Г. Раскопки Песочинского курганного могильника // Археологические открытия в СССР 1979 г. ‑ Москва, 1980. ‑ С.254, 255.

17.  Быковская Н.В. Золотая кладовая Керченского историко-культурного заповедника // Музейні читання. ‑ Київ,2006. – С. 29 - 40.

18.  Велика Л.П. Музейне експозиційне мистецтво. – Харків, 2000.

19.  Гречко Д.С. Населення скіфськогочасу на СіверськомуДінці. – Київ, 2010.

20.  Грінченко В.А. Пам’ятка VIII ст. коло с. Вознесенкина Запоріжжі // Археологія. – 1950. – Т.3. – С.37-63.

21.  Раевский Д.С. Очерки идеологии скифо-сакских племен. – Москва, 1977.

22.  Раевский Д.С. Модель мира скифской культуры. – Москва, 1985.

23.  Хоружа М.В. Дослідженнясалтівськихпам'ятокна Харківщиніу другійполовині40-50-х рр. XX ст. // ВосьміСумцовські читання. ‑ Харків, 2003.

24.  Шрамко Б.А. Древности Северского Донца. ‑Харьков, 1962.

25.  Шрамко Б.А. Об изготовлениизолотыхукрашенийремесленникамиСкифии // Советскаяархеология. ‑ 1970. ‑ №2. ‑ С. 217 - 221.