Основне завдання “плану Маршала” було оформлене у вигляді закону США про економічну співпрацю на 1948 рік, полягало в тому, щоб “Підтримати і зміцнити принципи індивідуальної свободи, вільні інститути і дійсну незалежність в Європі шляхом допомоги тим країнам, що приймають участь в єдиній програмі відновлення, заснованій на власних зусиллях країн і їх взаємному співробітництві”. Розуміючи, що європейський ринок здійснює стабілізуючий вплив на світову економіку, Маршал стверджував, що США мав ставити своєю метою як можна швидше покінчити із залежністю від їх допомоги. План включав міри по відродженню виробництва, розширенню зовнішньої торгівлі, підтриманню міжнародної фінансової стабільності, розвитку економічної співпраці, в тому числі різноманітні кроки, спрямовані на встановлення справедливих обмінних курсів і зняття торгових обмежень. Слід зазначити, що в перші післявоєнні роки країни Західної Європи відчували гострий дефіцит валютних ресурсів для сплати імпорту з США (“доларове голодування”). США опинились перед можливістю різкого зменшення свого експорту в Європу. Тому “план Маршала” був спрямований не тільки на вирішення економічних і політичних проблем країн Західної Європи, але і на підтримання власного американського експорту. США не тільки фінансували зростання експорту з самих США, в тому числі надлишків сільськогосподарської продукції, але і зробили умовою допомоги зниження торгових бар’єрів, що сприяло свободі торгівлі в Європі. Були прийняті кодекси про ліберізацію торгівлі і рух капіталу. В той же час, дякуючи створенню Європейського платіжного союзу, здійснилась лібералізація взаємних платежів.
В якості складової частини закон США про економічну співпрацю 1948 року включав положення про захист національної (внутрішньої) економіки. По-перше, це стосувалось закупівлі нафти і нафтопродуктів за межами США і обмеження вивезення нафтоспоживаючого обладнання в країни, де можливе використання альтернативного палива і джерел енергії. По-друге, визначався розмір експорту пшениці і особливо стимулювалось спрямування надлишків сільськогосподарського виробництва для постачання на рахунок допомоги європейським країнам по “плану Маршала”.
Американський уряд гарантував капіталовкладення своїх підприємців і повернення у будь-який момент інвестованих сум в доларах. Увесь прибуток, отриманий американськими компаніями в місцевій валюті, також міг вивозитись в США в доларах. Поряд з гарантіями і привілеями двосторонні угоди передбачали зняття всіх обмежень з імпорту американських товарів, зниження мита, постачання в США військово-стратегічної сировини.
В ході реалізації “плану Маршала” відбувалось перекачування доларів в активи приватних американських компаній, так як в силу дефіциту зовнішньоторгового балансу країн Західної Європи асигновані їм державні кошти США повертались назад, але вже до приватних фірм, що здійснювали постачання до Європи. Це дозволило оживити американську економіку.
Окрім значної матеріальної допомоги “план Маршала” ніс в собі щось значніше – обмін знаннями, ноу-хау, який дав дуже багато і США, і країнам, що прийняли допомогу. Так, в результаті використання німецької наукової і технічної інформації та “імпорту” кращих німецьких вчених і техніків США отримали більше, ніж будь-які грошові репарації. Дж. Джимбел на підставі раніше засекречених документів підрахував, що в грошовому виразі вартість переданої в кінцевому рахунку приватним американським фірмам інформації про науково-технічні досягнення німецької промисловості в області виробництва синтетичного палива, в гумовій, текстильній, машинобудівній і керамічній галузях, у виробництві оптики досягла 10,0 млрд. доларів.