До питання організаційної структури та спорядження особового складу 4-го уланського Харківського полку у 1914 р.

Поразкав Російсько-японській війні 1904 – 1905 років змусила російське військове керівництво провести цілий ряд реформ в армії, що повною мірою торкнулися і 4-го уланського Харківського полку. У війська почала надходити нова техніка й озброєння, були змінені бойові статути сухопутних військ, в армії була введена захисна польова форма. Для підняття бойового духу військ, було повернуто колишній розподіл армійської кавалерії на гусарів, уланів і драгун. Однак, були змінені лише назви полків і введена парадна форма одягу, що включала елементи колишніх форм гусарів, уланів і драгун. Хоча кавалерійські полки відрізнялися назвами, але вони були однакові за штатом, озброєнням і системою навчання. По суті кавалерія залишилась драгунською і навчалася воювати як верхи на конях, так і в піших строях. Організаційно-штатна структура кавалерійських частин і з’єднань нарощувалась за рахунок утворення особливих команд, що було пов’язано з появою в армії нового озброєння і техніки.

Вищим з’єднанням у російській кавалерії залишалася дивізія, створення кавалерійських корпусів планувалося розпочати з початком бойових дій. Російська кавалерійська дивізія напередодні першої світової війни складалася зі штабу, трьох регулярних полків - драгунського, уланського і гусарського (по 6 ескадронів у кожному), 1 козачого полку в 6 сотень, кінно-артилерійського дивізіону з двох батарей, що мали на озброєнні 6 легких гармат кожна, кінно-саперної команди і кулеметної команди, сформованих на базі визначених командуванням полків. Номери кавалерійських полків кожної дивізії відповідали порядковому номеру кавалерійської дивізії. Харківський уланський полк був розквартирований у Бєлостоці, і входив до складу 4-ї кавалерійської дивізії, яка з початком війни була підпорядкована 2-й армії Північно-Західного фронту.

Управліннякавалерійської дивізії складалося з начальника, при якому був штаб, дивізійний інтендант і дивізійний лікар. Штаб дивізії складався із начальника, двох ад’ютантів і шести писарів із невеликою кількістю інших нестройових чинів. Як показав воєнний досвід, управління дивізії було вкрай малочисельним, і для роботи у бойовій обстановці людей не вистачало. Тому до штабу дивізії під час війни відряджали від полків і батарей офіцерів, ординарців, фельдшерів, що в певній мірі послабляло бойовий склад частин. Дивізія ділилася на дві бригади по два полки в кожній, у бригадного командира штабу при собі не було, у воєнний час до нього відряджався офіцер - ординарець зі строю.

В Харківському уланському полку була створена кулеметна команда, яка в боях проявила найкращі бойові якості. Дивізійна кулеметна команда мала на озброєнні 8 кулеметів “Максим”, які возилися на особливих двоколках, але вони могли перевозитися і на в’юках. Команда мала при собі все майно необхідне у воєнний час і могла бути готова до виступу через 6 годин після отримання наказу про висування.

Дивізійна кінно-саперна команда, яка входила до складу визначеного начальником дивізії полку, призначалася для установлення і підтримки телефонного і телеграфного зв’язку, а також для проведення вибухових робіт (головним чином на залізницях), а також для проведення невеликих ремонтних робіт на дорогах і мостах. Підривні роботи планувалося проводити на шляхах сполучення ворога, але успішно вони проводилися тільки на першому, мобільному етапі війни. Пізніше, під час позиційної війни кінно-саперні команди майже виключно застосовувались для підтримки зв’язку.

Крім кінно-саперної команди, для організації телефонного і телеграфного зв’язку в кожному кавалерійському полку перед війною були створені команди зв’язку, кількістю по 20-25 чоловік. Наприклад, в Харківському уланському полку команда зв’язку в вересні 1914 року нараховувала 22 чоловіка.

В цілому кавалерійська дивізія мала в розпорядженнінаступні засоби зв’язку:

а) у кінно-саперній команді два телеграфних апарати, 9 телефонних апаратів і 32 км проводу,

б) у полковій команді зв’язку – 2 телеграфних апарати, 6 телефонних апаратів і 21,3 км проводу,

в) у кінній батареї – три пари телефонних апаратів і 6,4 км кабелю,

у кінно-саперній команді, крім того, передбачалося утримувати 8 мотоциклів і 1 легковий автомобіль. Головним недоліком в організації зв’язку, який відзначали дослідники досвіду першої світової війни, була відсутність радіостанцій, мала кількість мотоциклів і недостатня довжина проводів. Крім того, в кавалерійських полках було явно недостатня кількість телефонних апаратів – по одному на ескадрон. Так колишні офіцери Сумського гусарського полку згадували, що перед війною телефонні апарати в ескадрони офіцери купували за особистий рахунок.

Кінно-артилерійський дивізіон у кавалерійській дивізії складався із управління дивізіону і двох батарей, по 6 тридюймових гармат у кожній. На кожну гармату виділялось два зарядних ящики. Усього при батареї було 1008 гарматних снарядів, із яких велику частину складали шрапнельні заряди.

Згідно довоєнного штату в Харківському уланському полку було 36 офіцерів, 4 лікаря, 3 чиновника, 920 стройових нижніх чинів, 60 нестройових нижніх чинів, 1008 стройових і 54 обозних коней (у цю кількість не входив штат полкових команд). В ескадроні було 5 офіцерів, 12 унтер-офіцерів, 3 сурмача і 128 рядових. Така кількість утримувалась повністю і в мирний час із повним числом стройових коней.

Обоз у кавалерії був дуже обмеженим. На шестиескадронний полк виділялося всього 5 парних візків, 2 парні лазаретні лінійні підводи, 16 двоколок, 7 похідних кухонь, 6 підривних в’юків і офіцерські в’юки по кількості офіцерів в полку. Кавалерійська дивізія не мала ні дивізіонного обозу, ні транспортів, ні артилерійських парків. Таким чином, кавалерія не була стіснена обозом на театрі воєнних дій, але й підвіз до неї всього необхідного не забезпечувався силами кавалерійських дивізій.

Особовий склад Харківського уланського полку, виступаючи в похід, мав при собі наступні запаси на воєнний час: патронів рушничних – по 62 на чоловіка, із них по 40 – у нижніх чинів, інші – в обозі 1-го і 2-го розряду; продовольства – на 4 дні, із них на 1 день – у нижніх чинів, інше – в обозі; вівса – на три дні, із них 10 фунтів – на коня; чай, цукор, сіль були у великій кількості; крім сухарів (хліба). У сідельному в’юці повинні були знаходитись консерви, а у офіцерів навіть кубики бульйону “Маггі”. В серпні 1914 року кожному улану Харківського полку патронів було видано більше запланованого, тому що, крім бойового комплекту, було видано всі бойові патрони, що знаходились в полку.

Кіннийсклад Харківського уланського полку був досить високого класу. Це були в більшості коні із Задонських степів, сильні і невибагливі. Гіршими були коні, отримані при мобілізації; однак, це мало вплинуло на стройових коней, тому що вони надходили тільки до обозу 2-го розряду. На утримання коней у Харківському полку зверталася велика увага; однак, дещо замалою була казенна подача вівса – 10 фунтів 30 золотників (4 кг 250 г.) на добу. Коні були досить завантажені роботою. Вантаж, що ніс стройовий кавалерійський кінь, був достатньо великим: весь сідельний в’юк із вершником при повній похідній укладці доходив до 6,5-7 пудів (106,5-114 кг).

Кіннепоповнення прибувало в Харківський полк щорічно наприкінці серпня, і складало до 10 % штатного числа стройових коней, а ті, що були вже непридатними, вибраковувались і продавалися. Щорічне поповнення людьми прибувало на початку грудня, а нижні чини, які вислужили термін дійсної служби, звільнялися в запас. Останні два роки перед першою світовою війною звільнення в запас було затримано на 3 місяці, і ті, хто відслужив, були звільнені в запас наприкінці березня 1913 і 1914 рр. Таким чином, по кількості коней в найбільш повному складі Харківський уланський полк був до початку жовтня, а по кількості людей – у січні. Але в зв’язку з тим, що новобранців необхідно було навчити, а ремонтних коней виїздити і привчити до дій у строю, то найбільша бойова сила Харківського уланського полку доводилася на липень і серпень. Обозні та в’ючні коні утримувалися в мирний час у такій кількості, щоб можна було запрягти визначену частину обозу (так званий 1-й розряд). Всі необхідні запаси патронів, вибухових речовин, інженерного й обозного майна, продовольство, нове обмундирування і чоботи завжди знаходилися при полку і були роздані в ескадрони і команди; потрібна для мобілізації кількість грошей зберігалася в казначействі на особливому рахунку. Обоз був частково укомплектований. Тому, мобілізація 4-го уланського Харківського полку, як і всієї російської армії у 1914 році пройшла досить швидко. По суті, потрібно було зібрати й укласти сідла по-похідному, переодягти людей у нове обмундирування, видати патрони, остаточно укомплектувати обоз, одержати недостачу обозних і в'ючних коней, гроші, здати майно, яке не бралося в похід, відправити частину нестройових нижніх чинів у запасні полки і здати хворих і слабких коней.

Кавалерійським полкам, розташованим поблизу від державного кордону, було поставлене завдання висилати так звані роз’їзди особливого призначення. Це були роз’їзди по 17 добірних вершників (а іноді взвод і навіть половина ескадрону), що, виступивши через дві години після оголошення мобілізації, повинні були перейти кордон і підірвати у визначених пунктах залізниці на ворожій території.

Озброєння кожного кавалериста напередодні першої світової війни складали: шабля і трилінійна гвинтівка, для якої в регулярній кавалерії возився при піхвах шаблі багнет, у козаків багнетів не було. Крім того, уся передня шеренга бойового порядку була озброєна металевими піками. В одному із німецьких розвідувально-аналітичних оглядів, присвячених російській кінноті, відзначалося, що російські кавалеристи пікою володіли гірше за німецьких, однак у володінні шаблею виявляли велике уміння.

Таким чином, 4-й уланський Харківський полк перед першою світовою війною був рухливою боєздатною частиною, яка швидко провела заходи мобілізації. Але в той же час обози полку обмежувалися найнеобхіднішим і постачалися всякими запасами не сповна, так як поповнення цих запасів не було систематичним, а значною мірою залежало від випадку й уміння дивізіонних інтендантів; при постачанні багато розраховували на використання місцевих ресурсів, що не завжди себе виправдовувало; санітарна та ветеринарна частини були організовані досить слабо, особливо евакуація хворих та поранених.

Ці недоліки в деякій мірі підривали можливість 4-го уланського Харківського полку вести успішні бойові дії, що підтвердив загальний перебіг подій мобільного періоду першої світової війни.