Не корову купуєш... часто кажуть людині, яка довго розмірковує над якоюсь пропозицією або не може ніяк зробити вибір в якійсь не надто складній ситуації. Проте в самому цьому іронічному вислові зафіксувалось дійсно серйозне ставлення українського селянина до придбання домашньої годувальниці.
Одне з головних правил корову треба продавати нездоєну. Дехто вважає, що при покупці "треба вечірнє і утреннє молоко забрать", причому подоїти самій - - і не тільки для того, щоб "подивитись, скільки молока", а й тому, що "хазяйка може корову подоїть – поставе, вершочок підніметься за 2-3 часа, вона собі зняла, а тій оддала рідке (вона ж і приказує: "Хай тобі молоко (чи вода), а мені вершки" - скільки та корову не держатиме, у неї таке і буде молоко, рідке."
Більшість селян переконана: "Як купуєш, треба, щоб віддали з налигачем тоді на руку піде", тобто хазяїн завжди буде з молоком. Дуже цікаве порівняння ми зустрічаємо у такому тлумаченні цього звичаю: "Треба, щоб вони віддали налигач, щоб вона тут собі місто зайняла, щоб вона тут хазяйка була, не була у дворі гола це в неї як у нєвєсти приданоє". Проте інколи покупці ідуть з своїм налигачем, оскільки "хазяїн може оддать з чимсь нехорошим". Однак частіше зустрічається така мотивація відмови віддавати корову з налигачем: "не буде нічого вестися в хазяйстві" (тобто налигач, що залишився, створює своєрідний магічний "ефект присутності" корови у хліву і є запорукою того, що худоба у дворі не переведеться).
Всім добре відомий вислів "продавати з-під поли" походить від давнього звичаю купівлі худоби за налигач у момент передачі корови новому господарю не можна братись голою рукою: "Продаю корову – з-під поли даю налигач, шоб вона освоїлася дома у тих людей. І він з-під поли бере, шоб не тікала з дому, не глазили". При цьому зверху обов'язково повинен брати покупець, і правою рукою.
Магічно-ритуальною дією є і така акція: "Купиш – хазяїн корови з повозки возьме солому, зверне – оддає ту солому нам у руки". Це теж своєрідне "придане", як і "з’їд" — сіно, яке покупець бере з ясел "в карман трошки, щоб додому корова ходила"
Важливим моментом торгу є "викидання грошей на дійницю". Раніше продавець після того, як одержав гроші, дійсно викидав кілька монет у шапку, а з шапки на землю, і дивилися, чим упаде: "як "орєшок" угорі — повезе, на молоко". Зараз продавець, одержавши гроші, відраховує кілька гривней і віддає покупцеві, процес виводу корови з двору теж ритуалізований. У деяких місцевостях вважається, що продавець сам повинен вивести корову з двору. Однак зустрічається і інший варіант: "Ми як продавали свою корову, прийшли покупателі, вона і каже: "Відв'яжіть корову і виведіть сами, на налигачі на своїм." Я відв'язала. "— Тепер, — каже, — давайте моєму чоловікові в руки". Я дала йому, він повів, вона стоїть за воротами, він їй передав через ворота налигач, і вона повела." Господиня, як правило, бере налигач знову ж таки не голою рукою, а фартухом.
Останнім дуже важливим моментом ритуалу є заведення корови до двору. На порозі хвіртки простилають рушник або фартух чи щось з одежі, яка на господині (рушник викликає асоціацію з появою молодої у дворі чоловіка після вінчання, коли на порозі простилають рушник). Часто кладуть на порозі сокиру, косу, пічну заслінку, іноді навіть стальний дріт. Як правило, сокиру чи косу кладуть гострим на вулицю – "тоді вродє все зрубає там, що осталося", тобто "обрубить" усі зв'язки тварини з попередніми господарями, оскільки ті можуть шкодувати за нею і тоді вона буде погано доїтися, не йти у двір, дригатися.
Як бачимо, процес купівлі корови і досі залишається насиченим магічними діями, що мають витоки у найдавніших уявленнях слав'ян про світ і взаємозв'язок у ньому певних речей і явищ.