Під час проведення археологічних робіт в зоні створення Печенізького водосховища Кочетокським загоном експедиції Інституту археології АН УРСР під керівництвом Д.Т. Березовця коло с. Металівка Вовчанського району Харківської області було відкрито селище салтово-маяцької археологічної культури. Неталівське поселення салтово-маяцької культури займає пісчану дюну, що знаходиться між територією грунтового Нетайлівського могильника та урізом води. Довгий час дослідження поселення не проводилися, а сама дюна стала місцем, де відбувалась несанкціонована здобич піску місцевими жителями, в наслідок чого більша частина поселення була зруйнована кар'єром, що тут утворився. Цей факт і обумовив рішення о проведенні охоронних археологічних досліджень на Неталівському поселенні. У 2003 році такі роботи розпочав загін археологічної експедиції Міжнародного Центру хозарознавства при Східноукраїнській філії Міжнародного Соломонова університету. До складу загону увійшли студенти-практиканти та викладачі Харківської державної академії культури під керівництвом О.О. Тортіки та В.М. Ряполова. У 2004 р. роботи на поселенні велися експедицією згаданого учбового закладу, котра представляла окремий загін Середньовічної археологічної експедиції Харківського педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди під керівництвом В.В. Колоди.
У 2005 році Середньовічна експедиція Харківського історичного музею разом зі студентами-практикантами Харківської державної академії культури продовжила дослідження поселення салтово-маяцької культури біля с. Металівка (Неталівка 2). Роботи на поселенні носили охоронний характер. Наші дослідження на поселення було продовженням робіт, що розпочалися тут ще в 2003 році.
У ході робіт на ділянці селища, що примикав до західного обрізу пісчаного кар’єру, було досліджено п’ять господарських ям та одно споруда, котрі були залишені населенням салтово-маяцької археологічної культури. Відкрита нами споруда Д уявляла собою заглиблене у материк житло у вигляді землянки, що мала в плані форму прямокутника, орієнтованого кутами за сторонами світу. Розмір котловану житла складав 3,3 х 2,9 м. Підлога житла фіксувалася на глибині 1,8 м від сучасної поверхні ґрунту. Стіни житла, вірогідно, мали каркасно-стовпову конструкцію, про ще свідчать розташовані по кутах котловану стовбурні ямки діаметром 0,29 - 0,3 м та глибиною 0,2-0,25 м. Опалювальний пристрій знаходився між стовбурними ямками біля північної стіни котловану житлової споруди. Це була піч, побудована з глиняних вальків. На момент дослідження вона утворювала купу обпаленої глини С-подібної у плані форми, з украпленнями мілких вуглів від спаленного дерева. Будь-які речі на підлозі житла не були виявлені. Лише безпосередньо біля залишків печі був виявлений риб’ячий хребет.За заповненням котловану встановлено, що житло було з якихось причин залишено, а його котлован використовувався салтівським населенням для скидання сміття та харчових залишків. Про це свідчать знайдені в заповненні котловану житла, на незначній глибіні від підлоги, завала, що складався з достатньо великої кількості фрагментів салтівських керамічних посудин, кісток домашніх тварин окремих каменів пісковику. Цей завал лежав поверх прошарку чистою глини, котрий розташовувався на 0,2 м висіче підлоги житла. Товщина глиняного прошарку сягала 10 см. Можна припустити, що даний шар є залишками перекриття даху житлового приміщення Д.
За своїми конструктивними особливостями будівля Д знаходить широкі аналогії в матеріалах поселень пеньківської та салтово-маяцької археологічних культур. Так, з жилими будівлями пеньківської культури житло Д Неталівського поселення зближає ії квадратна форма, розміри (загальна площа складає 9,57 м², значна заглибленість в материк, що дозволяє відносити ії до розряду землянок, а також наявність глинобитного опалювального пристрою [Приходнюк 1998, с. 24-25]. Глинобитні печі вважаються більшістю дослідників як етновизначна ознака слов’янського населення для пам’яток V – VIII ст. Дніпровського лісостепового Лівобережжя. Подібні землянки з глинобитними пічками відомі на пам’яток волинцевської археологічної культури [Смиленко, Юренко 1990, с. 271]. Однак, житла даного вигляду зустрічаються і на пам’ятках салтово-маяцької культури басейну Сіверського Дінця. При цьому деякі дослідники схильні вбачати в цьому факт проникнення в склад алано-болгарського населення салтово-маяцької культури представників слов’янського етносу. Підтвердженням цього, на їх думку, є одночасна присутність в таких будівлях салтівської кераміки та керамічного посуду пеньківського (слов’янського) вигляду [Любичев 1994, с. 84-96]. В заповнення будівлі Д серед чисельних фрагментів салтівського кухонного та столового посуду не було знайдено жодного фрагмента посудин пеньківського вигляду. Таким чином, будівлю Д Неталівського селища не можливо пов’язати з представниками слов’янського етносу, що мешкали поряд з Верхньо-Салтівським городищем – ключовим пунктом на північно-західних кордонах Хозарського каганату.
У розкопі, що був закладений у північного обрізу кар’єра, де у попередні роки експедицією під керівництвом А.В. Криганова було виявлено поховання у простій могильній ямі салтівського мужчини-воїна (поховання № 1). В ході робіт 2005 року було досліджено ще одне поховання (№ 2). На глибині 0,9 м від сучасної поверхні була зафіксована могильна пляма прямокутної форми розміром 1,1 х 0,52 м, що була орієнтована за лінією схід-захід, с незначним відхиленням на південь (Азимут 115°). У могильній ямі знаходилися рештки дитини 3-4 років. Анатомічний порядок кістяка дитини був порушений в наслідок діяльності землерийних тварин. За кістками, що залишилися на своїх місцях, видно, що дитина була покладена у випростаному положенні на спині головою на схід. За головою дитини був установлений ліпний салтівських горщик з петельчатою ручкою. Будь-які інші знахідки в похованні були відсутні.
Риси поховального обряду, що представлені у даному комплексі, зближує його з іншими похованнями Неталівського ґрунтового могильника. Більшість дослідників вважає, що Неталівський могильник залишено праболгарським компонентом салтівської культури.
Для попереднього датування даного поховання велике значення має знайдений в могилі горщик з петельчатою ручкою. Ця посудина має плоске дно, шароподібний, дещо сплющений, тулуб з найбільшим розширенням у верхній його третині та коротку шийку на покатих плечиках. Висота горщика – 9,7 см, діаметр дна 8,0 см, максимальний діаметр тулуба 10,0 см. Вінчик посудини трохи відігнуто назовні та прикрашено по краю насічками, що виконані за допомогою зубчатого штампа. Поверхня горщика шерохувата, бурого кольору с чорними підпалинами.
Горщики цього типу зустрічаються як у поховальних комплексах праболгарського населення салтівської культури [Крыганов 2003, рис. 5: 5; Крыганов 2004, табл. XXIV: 3; Крыганов 2005, рис. 219: 5], так і аланського населення басейну Сіверського Дінця [Плетнева 1989, рис. 68-76]. Подекуди подібні горщики зустрічаються у підкурганних похованнях соколовського типу, котрі в останній час пов’язуються дослідниками з хозарами [Круглов 1992, рис. 4: 20]. За матеріалами цих поховальних комплексів подібні горщики датуються часом не пізніше середини IX ст. Виходячи з цього, поховання на Неталівському селищі потрібно віднести до другої половини VIII – середини IX ст.
Таким чином, дослідження селища салтово-маяцької культури Неталівка 2 показали, що в його межах в салтівський час ховалися померлі люди за обрядом, котрий добре представлено на Неталівському ґрунтовому могильнику. Це дозволяє говорити, що і могильник, іпоселення належать залишено одним населення – праболгарами.