У роки Великої Вітчизняної війни харків’янам доводилось боротися із фашизмом не тільки на рідній землі, а й за її межами. Майже 50 харків’ян або тих, чия доля пов’язана із цією областю, билися у партизанських загонах різних європейських держав.
Національним Героєм Франції став Василь Васильович Порик, який отримав військову освіту в Харківському піхотному училищі. На початку війни пораненим він потрапив у полон і був відправлений у концтабір Бомон в Артуа, що у Франції. Зумів втекти і у 1943 році організував партизанський загін, що воював на півночі країни. В одному із боїв знову потрапив у полон і знову втік та продовжив боротьбу. 22 липня 1944 року В.В. Порик під час виконання бойового завдання потрапив у засідку і загинув. 21 липня 1964 року йому було присвоєне звання Героя Радянського Союзу.
Високої нагороди Норвегії удостоєний уродженець с. Водяного Олександр Юхимович Вольянський. Опинившись у полоні, він потрапив до концтабору у Норвегії. Декілька разів він намагався втекти і одного разу йому все ж таки пощастило. Вирвавшись на волю О.Ю. Вольянський, вступив до норвезького партизанського загону. Брав участь у нападах на фашистські автоколони, ходив у розвідку.
Вищою нагородою Югославії орденом “Братерство і єдність” з срібним вінком нагороджений А.Г. Дьяченко із Богодухова. Колишній моряк-підводник на початку війни став партизаном у рідних краях, кілька разів намагався перейти лінію фронту, але його схопили фашисти і вивезли до Італії. Вирвавшись із неволі, сміливий патріот очолив у горах Югославії “російську” роту, на базі якої з часом був створений батальйон, потім бригада. Вона з честю завершила свій бойовий шлях 5 травня 1945 р., після визволення м. Трієста.
І.Ф. Фомічов, уродженець селища Чапаєво Сахновщинського району, на чолі партизанського загону, створеного з радянських військовополонених, що втекли з фашистських таборів, брав участь у 1944 році у визволенні Парижа. У складі радянсько-чехословацької партизанської бригади “Народний месник”боровся за звільнення Чехословаччини П.А. Каніщев. Харків’янин І.Є. Наценко майже півроку очолював партизанський загін, що діяв у гірських районах Словаччини. Ф.М. Бурейко з Чугуєва боровся проти гітлерівських поневолювачів на території Греції і Болгарії. “Анкою-кулеметницею” називали в Словенському партизанському загоні Г.Ф. Пахомову (Лазько). У складі гарібальдійської партизанської бригади в Італії воював харків’янин О.В. Прусенко.
Підлітком Іван Мальцев став остарбайтером. Після поневірянь по різних таборах він опинився в македонському місті Бітола. Зумів втекти і вступив до лав борців Опору. Спочатку воював у 1-й Македонсько-Косівській бригаді Народно-визвольної Армії Югославії, потім – бійцем 30-го полку Народно-визвольної армії Греції (ЕЛАС).
Історія антифашистської боротьби в Німеччині сповнена епізодів, які свідчать про активну участь у ній харків’ян. Це Ганна Шабанова, яка керувала радянсько-польською партизанською групою у Шлезвіг-Гольштейні; Наталя Вериженко, Марія Устименко та Олена Кутепова, які були кур’єрами і зв’язковими між радянськими та австрійськими підпільними організаціями; Тетяна Товстолуцька, учасниця руху Опору в Марієнфельді, у районі Великого Берліна, закатована в гестапо, та багато інших.
Про визволення Харкова від загарбників Є.В. Індутний, вивезений на німецьку каторгу, випадково дізнався в берлінській тюрмі. Тут йому зачитали вирок імперського суду: довічне ув’язнення в концтаборі за організацію антифашистського підпілля в Грюневальді. В умовах жорстокого терору, під боком у берлінського гестапо, його учасники-харків’яни Володимир Кучерявий, Микола Михно, Василь Поляков організовували саботаж на виробництві, розповсюджували листівки серед остарбайтерів. Є.В. Індутний пережив усі муки пекла в страшному концтаборі “Заксенхаузен”, чудом вижив і повернувся на батьківщину.
Життя цих людей є прикладом витримки і мужності у найжахливіших умовах.