Розвиток газетної справи у Харківській губернії в 19 – на поч. 20 ст. (на матеріалах ХІМ)

Динамічний розвиток інформаційного суспільства пробуджує серед наукових кіл та громадськості закономірний інтерес до історії зародження та розвитку періодичного друку нашого регіону, особливо його дореволюційного етапу. Витоки центральної (столичної) преси цього періоду досить детально висвітлені відомими дослідниками вітчизняної історії журналістики Єсіним Б.Ц., Смирновим С.В., Федченком П.М., Дементьєвим О.Г. та ін., тоді як активне та професійне дослідження історії регіональної (провінційної) преси розпочалося 10-15 років тому.

Інтерес саме до розвитку місцевої газетної справи викликаний не лише фактом появи першої в підросійській Україні газети саме в Харкові (“Украинский вестник”, 1812 рік), але й тим, що газети, через швидку подачу актуальної інформації, щоденне розповсюдження, масового читача та значний загальний наклад з часом стають найбільш впливовим типом періодики Відповідно до цього, історія функціонування газет дає змогу простежити загальні етапи та особливості історичного розвитку нашого краю та держави в цілому.

Поява перших періодичних видань була пов’’язана з цілою низкою сприятливих загальних і місцевих факторів: вигідним географічним розташуванням, потужним та динамічним розвитком регіону, відкриттям другого на українських землях університету та існування при ньому потужної і добре фінансованої друкарні, загальним сприятливим цензурним законодавством.

Цензура завжди відігравала роль основного політико-прававого регулятора відносин між урядом і пресою, з часом лише посилюючи свій вплив. За час існування загального цензурного контролю в Росії побачили світ цензурні статути 1804, 1826, 1890 років, а також Тимчасові правила щодо періодичного друку 1865 року та ціла низка наказів і постанов, як правило, обмежувального змісту. У Харкові офіційна посада окремого цензора з’явилася лише у 1898 році, що було пов’’язано із загальною динамікою розвитку місцевого друку. Лише жовтневий Маніфест Миколи II1905 року та Тимчасові правила щодо періодичного друку (24 листопада 1905 року) ліквідували попередню цензуру по всіх містах імперії, замінивши принцип обов’язкового попереднього дозволу на видання часопису явочним.

Перші періодичні видання регіону, серед яких були дві газети (“Харьковский еженедельник” 1812 рік та “Харьковские известия” 1817-1823 роки) підлягали загальній цензурі університетського цензурного комітету та існували в суто академічних рамках місцевого університету, який забезпечував основне коло їхніх співробітників і передплатників. Жорсткий цензурний статут 1826 року наклав суворі обмеження на відкриття та функціонування столичної та місцевої періодики, спричинивши тимчасовий, але тривалий занепад харківської періодичної преси.

У 1838 році уряд з метою посилення впливу та контролю за формуванням громадської думки в провінціях започаткував власний офіційний орган –“Губернские ведомости”. “ХГВ” майже до кінця XIX століття стають чи не єдиним монополістом у висвітленні найважливіших центральних і місцевих новин. Але з часом через консервативність та обмеженість програмного змісту вони втрачають свої позиції та вплив на місцеву громаду, що дозволяє першій великій приватній газеті "Южньй край" (1880 рік ) закріпити свій вплив і стати лідером на газетному ринку всього півдня Росії.

Харківську дореволюційну газетну періодику умовно можна поділити на три групи: загальну, спеціальну та політичну. Період найбільшого її розквіту припадає на 1905-1906 роки – час революційного підйому та вимушених поступок уряду. Якщо з 1812 по 1905 роки в Харкові вийшло близько 10 видань, то з 1905 по 1916 роки – майже в п’ять разів більше. Спеціальна газетна преса була представлена релігійною “Церковной газетой” (1905 р.), інформаційно-довідковим виданням “Сельскохозяйственныйторговый листок”(1913-1916 р.р.), економічною “Южно-русской сельскохозяйственной газетой” (1895-1916 р.р.), “Харьковской биржей” (1902-1916 р.р.) та ін. Якщо загальна преса (“ХГВ”, “Южньїй край”, “Харьковский листок” та інші) до 1905 року не були в змозі приділяти значну увагу політиці і обмежувалися дайджестовою інформацією, то після Маніфесту, який проголосив Росію парламентською монархією, видання вважали своїм обов’язком у передових статтях прямо визначати свою політичну спрямованість або виказувати симпатії окремим політичним силам. Але навіть після 1905 року в краї зберігся жорсткий контроль місцевої адміністрації за розвитком друкарської справи, чим пояснюється доволі високий відсоток (60 %) закриття регіональних видань цього періоду, нерідко в перші ж місяці їх існування. З цієї причини з 1905 до 1916 року місцевою адміністрацією було призупинено 5 видань (“Мир”, “Волна”, “Родная земля” та ін.), закрито 3 (“Голос жизни”, “Народнеє слово”, “Харьковская жизнь”), а 8 газет припинили існування відразу ж по заведенню цензурних справ (“Друг народа”, “Харьковские вечерние новости”, “Начало” та ін.). Попри це, у Харкові з’являються: ліберально-демократичні газети – кадетські “Мир”, “Волна”, “Будущее”, центристський “Центр”, октябристська “Правда”; проурядові націонал-патріотичні “Друг народа”, “Русская жизнь”, “Глас народа”; радикальні опозиційні соціалістичної спрямованості “Голос труда”, “Родная земля”, “Крестьянская газета” та ін. Лютневі, а згодом і жовтневі події 1917 року обумовили кардинальні суспільно-політичні зміни в державі, спричинили закономірні перетворення в системі загальнодержавної та місцевої преси з цього моменту починається наступний – якісно новий етап існування періодичного друку в Україні.

Динамічний розвиток інформаційного суспільства пробуджує серед наукових кіл та громадськості закономірний інтерес до історії зародження та розвитку періодичного друку нашого регіону, особливо його дореволюційного етапу. Витоки центральної (столичної) преси цього періоду досить детально висвітлені відомими дослідниками вітчизняної історії журналістики Єсіним Б.Ц., Смирновим С.В., Федченком П.М., Дементьєвим О.Г. та ін., тоді як активне та професійне дослідження історії регіональної (провінційної) преси розпочалося 10-15 років тому.

Інтерес саме до розвитку місцевої газетної справи викликаний не лише фактом появи першої в підросійській Україні газети саме в Харкові (“Украинский вестник”, 1812 рік), але й тим, що газети, через швидку подачу актуальної інформації, щоденне розповсюдження, масового читача та значний загальний наклад з часом стають найбільш впливовим типом періодики Відповідно до цього, історія функціонування газет дає змогу простежити загальні етапи та особливості історичного розвитку нашого краю та держави в цілому.

Поява перших періодичних видань була пов’’язана з цілою низкою сприятливих загальних і місцевих факторів: вигідним географічним розташуванням, потужним та динамічним розвитком регіону, відкриттям другого на українських землях університету та існування при ньому потужної і добре фінансованої друкарні, загальним сприятливим цензурним законодавством.

Цензура завжди відігравала роль основного політико-прававого регулятора відносин між урядом і пресою, з часом лише посилюючи свій вплив. За час існування загального цензурного контролю в Росії побачили світ цензурні статути 1804, 1826, 1890 років, а також Тимчасові правила щодо періодичного друку 1865 року та ціла низка наказів і постанов, як правило, обмежувального змісту. У Харкові офіційна посада окремого цензора з’явилася лише у 1898 році, що було пов’’язано із загальною динамікою розвитку місцевого друку. Лише жовтневий Маніфест Миколи II1905 року та Тимчасові правила щодо періодичного друку (24 листопада 1905 року) ліквідували попередню цензуру по всіх містах імперії, замінивши принцип обов’язкового попереднього дозволу на видання часопису явочним.

Перші періодичні видання регіону, серед яких були дві газети (“Харьковский еженедельник” 1812 рік та “Харьковские известия” 1817-1823 роки) підлягали загальній цензурі університетського цензурного комітету та існували в суто академічних рамках місцевого університету, який забезпечував основне коло їхніх співробітників і передплатників. Жорсткий цензурний статут 1826 року наклав суворі обмеження на відкриття та функціонування столичної та місцевої періодики, спричинивши тимчасовий, але тривалий занепад харківської періодичної преси.

У 1838 році уряд з метою посилення впливу та контролю за формуванням громадської думки в провінціях започаткував власний офіційний орган –“Губернские ведомости”. “ХГВ” майже до кінця XIX століття стають чи не єдиним монополістом у висвітленні найважливіших центральних і місцевих новин. Але з часом через консервативність та обмеженість програмного змісту вони втрачають свої позиції та вплив на місцеву громаду, що дозволяє першій великій приватній газеті "Южньй край" (1880 рік ) закріпити свій вплив і стати лідером на газетному ринку всього півдня Росії.

Харківську дореволюційну газетну періодику умовно можна поділити на три групи: загальну, спеціальну та політичну. Період найбільшого її розквіту припадає на 1905-1906 роки – час революційного підйому та вимушених поступок уряду. Якщо з 1812 по 1905 роки в Харкові вийшло близько 10 видань, то з 1905 по 1916 роки – майже в п’ять разів більше. Спеціальна газетна преса була представлена релігійною “Церковной газетой” (1905 р.), інформаційно-довідковим виданням “Сельскохозяйственныйторговый листок”(1913-1916 р.р.), економічною “Южно-русской сельскохозяйственной газетой” (1895-1916 р.р.), “Харьковской биржей” (1902-1916 р.р.) та ін. Якщо загальна преса (“ХГВ”, “Южньїй край”, “Харьковский листок” та інші) до 1905 року не були в змозі приділяти значну увагу політиці і обмежувалися дайджестовою інформацією, то після Маніфесту, який проголосив Росію парламентською монархією, видання вважали своїм обов’язком у передових статтях прямо визначати свою політичну спрямованість або виказувати симпатії окремим політичним силам. Але навіть після 1905 року в краї зберігся жорсткий контроль місцевої адміністрації за розвитком друкарської справи, чим пояснюється доволі високий відсоток (60 %) закриття регіональних видань цього періоду, нерідко в перші ж місяці їх існування. З цієї причини з 1905 до 1916 року місцевою адміністрацією було призупинено 5 видань (“Мир”, “Волна”, “Родная земля” та ін.), закрито 3 (“Голос жизни”, “Народнеє слово”, “Харьковская жизнь”), а 8 газет припинили існування відразу ж по заведенню цензурних справ (“Друг народа”, “Харьковские вечерние новости”, “Начало” та ін.). Попри це, у Харкові з’являються: ліберально-демократичні газети – кадетські “Мир”, “Волна”, “Будущее”, центристський “Центр”, октябристська “Правда”; проурядові націонал-патріотичні “Друг народа”, “Русская жизнь”, “Глас народа”; радикальні опозиційні соціалістичної спрямованості “Голос труда”, “Родная земля”, “Крестьянская газета” та ін. Лютневі, а згодом і жовтневі події 1917 року обумовили кардинальні суспільно-політичні зміни в державі, спричинили закономірні перетворення в системі загальнодержавної та місцевої преси з цього моменту починається наступний – якісно новий етап існування періодичного друку в Україні.