Українська вишивка – це одна з численних галузей українського народного мистецтва, один з найбільш улюблених і поширених різновидів народної творчості. Це найкращий свідок прадавньої культури нашого народу, виплеканої й збереженої впродовж віків і переданої нам у спадщину.
У виробах українських вишивальниць нас захоплює піднесений світ краси і фантазії, поетичного осмислення життя, світ натхненних образів, коріння яких сягає міфології, звичаїв і уявлень наших предків.
Перші згадки про вишивання зустрічаються у стародавніх істориків, про нього свідчать і археологічні знахідки, які вказують на те, що на наших прадідівських землях була дуже висока культура. Останні мають сюжети, які дають змогу дослідникам виявити і простежити різноманітні форми чоловічого та жіночого одягу, його пишне декоративне оздоблення золотими нашивками, аплікацією з кольорової шкіри, декоративними швами. Узори утворюються з поєднання кружечків, спіралей, завитків, а також з пишної рослинної орнаментації у вигляді стебла рослин, листя лавра, лотоса, грон винограду.
З історичних часів княжої доби знаємо, що наші князі та боярство носили дорогий вибагливий одяг, оздоблений золотом і сріблом. В “Ізборнику Святослава” ХІ ст. є намальована жіноча постать з вишитими рукавами. Це один із доказів того, що вишивка на наших землях існувала з давніх давен.
З часів Володимира Мономаха є свідчення, що княгиня Ганна, сестра Ярослава, започаткувала школу мистецького шиття й сама керувала цією майстернею. Безумовно, це було почесне заняття, якщо ним не нехтувала сама княгиня. З княжих та монастирських майстерень, з гетьманських та козацьких дворів це вміння дійшло і до простого люду.
Велика любов нашого народу до краси та високорозвинений естетичний смак української жінки вклали глибокий зміст у вишиванки, пов’язані з побутом та родинними чи релігійними обрядами.
Сорочку в Україні здавна гарно прикрашали. Вона є найрепрезентативнішою частиною одягу. Жіноча сорочка дістала головні прикраси на рукавах, а чоловіча – на пазусі. Вишивали і комір та поділ. В Україні був звичай, коли новонародженій дитині дарували сорочку (очевидно, вишиту) або крижмо. В старовину це мало обрядове значення, тому що старші люди заздалегідь дбали про сорочку на смерть, а сорочку, в якій вінчалися, зберігали все життя. Дівчина-наречена вишивала сорочку судженому.
Вишивані рушники в Україні здавна надзвичайно поширені і мали велике значення в родинних обрядах. Для щоденного вжитку було декілька видів рушників: кілкові, що висіли на дерев’яному цвяшку-кілку; настільні, якими застеляли стіл, накривали хліб; утиральники – для витирання рук та тіла; стирачі – для посуду. Домашні ікони, стіни, вікна, двері прикрашали гарно вишитими декоративними рушниками.
Вишивані хустки, хустинки, скатертини були дуже поширені в давнину. Значення вишивання рушників, хусток в українському народному житті закріпилося і в піснях. Вишивали також постільну білизну: наволоки, простирадла, “підзорники” (декоративні прикраси полу та ліжка).
Все, що вишивалося в Україні, мало своє призначення, в символічних знаках творів були заховані побажання добробуту, віщування щастя й добра, оберіг від зла.
Творчість сучасних майстрів виявляє глибокий зв’язок з традиціями народної вишивки, збереження і подальший розвиток її художньо-образної структури. Головне те, що сучасна вишивка зберігає духовний світ нашого народу і доводить, що народне мистецтво – це велике надбання нашої культури.
У фондах Харківського історичного музею зберігаються цікаві вишиті речі і молоде покоління має змогу на цих чудових зразках учитись пізнавати мистецькі скарби.