Існує необхідність у відображенні державно-правового устрою в експозиціях музею. В Україні у період незалежності розбудовується загальноприйнята у демократичних державах модель (Ш.-Л.) Монтеск'є: розподіл влади на законодавчу, виконавчу і судову. В музейних експозиціях система публічної влади найчастіше розкривається через діяльність її органів. Аналіз державотворчого процесу у експозиційних концепціях зосереджений на законодавчій та виконавчій гілках влади. Тема національної системи правосуддя потребує більш повного висвітлення та систематизації. Її особливість – безперервні спроби реформування української судової системи у часи Незалежності.
Вихідною позицією у процесі перетворення радянської системи правосуддя до нового формату є прийняття Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 р. та Акта проголошення Незалежності України 24 серпня 1991 р. Ці документи створили фундамент та передумови для конструювання української державності в рамках ліберально-демократичної парадигми прав і свобод людини за моделлю західноєвропейських країн – із незалежною судовою гілкою влади.
При створенні концепції експозиції доцільно застосувати поділ процесу реформування судової системи на 3 етапи: передконституційний, конституційний та постконституційний.
Передконституційнийетап (1991-1996 рр.) пов’язаний із прийняттям низки нормативно-правових актів, що були спрямовані на трансформування попередньої радянської моделі примата держави над правом, утвердження задекларованих демократичних принципів: незалежності судової гілки влади від виконавчої, обмеження ролі держави у судовому процесі, розширення функцій судів та меж підсудності. Найважливіші акти цього періоду: закони “Про органи суддівського самоврядування”, “Про арбітражний суд”, “Про статус суддів”, “Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України” “Про прокуратуру”, “Про міліцію”, “Про адвокатуру” тощо.
Конституційнийетап (1996-2001 рр.) розбудови судової системи визначається прийняттям Конституції України 26 червня 1996 р. Було визначено, що конституційні права та свободи підлягають безпосередньому судовому захисту як норми прямої дії. Конституція встановила розподіл судових органів за принципами територіальності та спеціалізації. До системи національного судочинства, окрім судів загальної юрисдикції включений Конституційний Суд України – орган конституційного контролю. У Конституції вперше був затверджений принцип оскарження рішень національних судів у міжнародні органи правосуддя (Європейський суд з прав людини відповідно до Європейської конвенції з прав людини 1953 р.). Демократичний принцип “стримувань і противаг” відобразився у подвійному обранні суддів: вперше – на 5 років Президентом, і вдруге – безстроково Верховною Радою. До відання Вищої ради юстиції віднесені питання кадрового відбору та дисциплінарного провадження щодо суддів.
Постконституційнийетап (з 2001 р.) розпочався із закінченням 5-річного терміну, що був наданий Конституцією на сформування системи судів загальної юрисдикції та підготовку до реформування основних галузей права. 21 червня 2001 року Верховною Радою було прийнято 10 законів: “Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій України"; “Про внесення змін до Закону України "Про арбітражний суд"; “Про внесення змін до Закону України "Про органи суддівського самоврядування"; “Про внесення змін до Закону України "Про кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну атестацію і дисциплінарну відповідальність суддів судів України"; “Про внесення змін до Закону України "Про статус суддів"; “Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України”, “Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України”; “Про внесення змін до Арбітражного процесуального кодексу України”; “Про внесення змін до Законів України "Про міліцію", "Про попереднє ув'язнення", "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі"; “Про внесення змін до Закону України "Про прокуратуру". Ці перетворення у законодавстві отримали назву Малої судової реформи, оскільки концептуально передбачалися мінімальні зміни у нормативно-правових актах відповідно до задекларованих Конституцією принципів. Був встановлений новий порядок апеляційного та касаційного оскаржень судових рішень, змінений порядок арешту, тримання під вартою і затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, проведення огляду та обшуку житла.
Кроком до реалізації судової реформи стало прийняття закону “Про судоустрій України” від 7 лютого 2002 р. Функції організаційного забезпечення та фінансування діяльності судів було покладено на центральний орган виконавчої влади – Державну судову адміністрацію. Створена система адміністративних судів, що мають утворюватися в апеляційних округах відповідно до указу Президента України (9 апеляційних адміністративних судів). Зокрема, повноваження Харківського апеляційного адміністративного суду поширюються на Полтавську, Сумську та Харківську області (Указ Президента України від 16 листопада 2004 року N 1417/2004).
Важливий етап у розвитку українського судочинства – кодифікація законодавства у галузі адміністративного та цивільного процесу (Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 р. та Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 р.). У 2006 р. у рамках Національної комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права, була створена і затверджена Президентом Концепція вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів. Вона має створити вектори процесу судової реформи з питань кадрових призначень, незалежності суддів, спеціальної підготовки суддів, ролі Верховного Суду, впорядкуваннясистеми судів тощо.