Сучасний період української історії органічно випливає із попереднього ходу історії України, продовжуючи розвиток тих тенденцій, які були закладені раніше, одночасно формуючи підвалини майбутніх процесів, виступаючи таким чином в якості своєрідного «перехідника» - простору, де відбувається зустріч, поєднання минулого України із її майбутнім. Ця особливість обумовлює відмінність цього періоду від інших періодів історії, визначаючи певні особливості характеру вивчення даного історичного часу. Однією із особливостей є те, що вивченню підлягає хід історичних подій, які розгортаються прямо перед очима дослідника, що одночасно і спрощує (дослідник є прямим спостерігачем, або, навіть, учасником подій, що зменшує викривлення інформації при передачі від сучасника подій до дослідника) і ускладнює дослідження (аберрація близості; характеристика процесів ускладнюється тим, що вони тільки розгортаються і не завжди можливо прослідкувати напрям руху та майбутні наслідки існуючих процесів, що часто ускладнює формулювання узагальнень). В результаті, можна відмітити наявність великої кількості джерел, доступних досліднику, у порівнянні із попередніми епохами, в той же час незначну кількість наукової літератури з даного періоду, що на перше місце виводить питання щодо професійних якостей історика-дослідника, оскільки в даному випадку є велика вірогідність зростання рівня суб’єктивного при характеристиці подій. Однак, через те, що події розгортаються у майбутнє, визначаючи подальший хід історії, через що майбутні тенденції визначаються саме зараз, значимість досліджень періоду є високою.
Дослідження питань, пов’язаних із засобами масової інформації має велике значення для характеристики сучасності. Швидкоплинність життя сучасної людини, постійні зміни та висока швидкість розгортання процесів у країні та світі ставить питання про отримання пересічним громадянином актуальної інформації для адекватного сприйняття процесів, що відбуваються у суспільстві. Тому питання, пов’язані з пошуком, обробкою та передачею інформації займають значне місце у сучасному світі. Одним із каналів передачі актуальної інформації виступають засоби масової інформації.
Однак, формування всесвітнього інформаційного простору [3], відносна дешевизна носіїв інформації, а через це легкість передавання даних призвело до виникнення надлишкового інформаційного потоку, який тисне на людину об’ємом нерелевантної інформації, перетворюючись на «інформаційний шум», в якому може зникнути, пройти непоміченою справді потрібна інформація. Тому постає питання про відбір серед всієї маси відомостей справді нагальної інформації. Проблема відбору також постає і у зв’язку із зростанням кількості недостовірної, або тенденційної інформації, що значно ускладнює формування адекватної картини розглядуваного явища. Тому одним із головних завдань ЗМІ є оперативне донесення до кінцевої аудиторії повної, актуальної, достовірної та об’єктивної інформації.
На даному етапі можна виділити 4 різновиди ЗМІ – періодичні видання, радіо, телебачення та Інтернет-ЗМІ.
Періодичні видання є найдавнішим видом ЗМІ. Однак, незважаючи на кількасотлітню історію, вони і зараз зберігають своє значення, хоча поступово витісняються більш оперативними видами ЗМІ. Радіо та телебачення виникають у XX столітті, однак швидко захоплюють аудиторію і до нашого часу залишаються одними із найбільш популярних постачальників інформації. Інтернет ЗМІ – це дітище кінця XX ст. Вони виступають найбільш оперативними засобами, дозволяючи майже миттєво доносити інформацію про події до широкої аудиторії. Зараз Інтернет ЗМІ – це найперспективніший напрям розвитку засобів масової інформації і тому переважна більшість ЗМІ починає активно освоювати цей тип комунікації [2].
Світові тенденцій розвитку ЗМІ не оминули і України, хоча тут визначається і своя специфіка.
Хронологічно, дослідження охоплює період від 1991 року і по сьогодні. Виділення цього періоду обумовлюється не лише політичними процесами, - розпадом СРСР і отриманням Україною незалежності, але і всією лавиною корінних змін у всіх сферах життя суспільства, які слідували за політичними процесами.
Значних змін зазнала і сфера ЗМІ. Перехід від партійної монополії до гласності, демократичності, справжньої, а не лише декларованої, свободи слова, призвело як до висвітлення раніше заборонених тем і об’єктивної характеристики суспільних процесів, так і до загального розширення тематики і асортименту видань, виникнення публікацій «на всякий смак»…
Одночасно, тяжка економічна криза, що призвела до зубожіння значної маси населення, а внаслідок цього до падіння тиражів, поставила велику кількість ЗМІ на межі виживаємості, що повело як до закриття багатьох ЗМІ чи їх перепрофілювання, так і до пошуку додаткових джерел фінансування. Потреба зменшення видатків призвела до того, що багато ЗМІ відмовляються від прямого репортерського дослідження подій, переходячи до використання інформації, яку постачають великі інформагентства.
В той же час значне місце посідає проблема професійної та добросовісної журналістики, оскільки події аудиторія сприймає не прямо, а через «призму» сприйняття журналіста, що ставить питання про його професійні якості, журналістську етику, відсутність заангажованості, політичної, соціальної і т.п. пристрасності. З розвитком Інтернету конкуренцію професійним СМІ склали аматорські проекти, які просуваються вперед «громадськими» журналістами.
Таким чином, дослідження історії ЗМІ, за ціннісним значенням об’єкта дослідження, посідає одне із головних місць у процесі вивченні сучасної історії України.
Одним із методів оприлюднення результатів історичних досліджень, є створення музейних експозицій та виставок. Музейний предмет, поміщений у штучне, створене дослідником-експозиціонером, середовище, стає джерелом інформації не лише про себе, але і про історію епохи. Інформація у експозиції подається, здебільшого, не вербально, а опредмечено – через музейні предмети та зв’язки, що виникають між ними у експозиції, за задумом експозиціонера. Музейний предмет виступає у якості знака, а сукупність предметів-знаків утворює розповідь. Таким чином в руках експозиціонера опиняється своєрідна «предметна» мова, за правилами якої і будується експозиційна розповідь [4].
Так, досліднику доступні кілька методів побудови експозиції, на основі яких відбувається формування експозиційного образу, призначеного для сприйняття відвідувачем музею. Найбільш розповсюдженим на даний час є тематичний метод, який передбачає розкриття за допомогою музейних предметів певної теми. Для історичного висвітлення засобів масової інформації можливо виділити кілька тем, які охоплюють основні галузі даної сфери, наприклад:
1) Журналістика (передбачає загальну характеристику роботи журналіста як одного з головних дійових осіб ЗМІ, з усією специфікою цієї роботи, напрямами та проблемами);
2) Періодичні видання;
3) Радіо;
4) Телебачення;
5) Інтернет-ЗМІ.
Використання тематичного методу дозволяє висвітлити найбільш визначні тенденції розвитку ЗМІ, приділяючи увагу різнобічному та якомога повнішому представленню побутування даної сфери.
Систематичний метод також може зайняти окреме місце при побудові експозиції з теми, зокрема, якщо дослідник має за мету показати видове різноманіття друкованих ЗМІ, яке склалось за період незалежної України.
Експозиції, побудовані з використанням ансамблевого методу, викликають високу степінь зацікавлення у відвідувачів, полегшуючи сприйняття закладеної дослідником інформації. Розкриття теми можливе через створення різноманітних ансамблевих комплексів, пов’язаних зі сферою ЗМІ, наприклад, ансамблю телестудії, що допоможе показати одну із сторін підготовки інформаційних випусків, тобто того, що найчастіше залишається за кадром, однак може зацікавити відвідувача.
Образно-сюжетний метод є достатньо складним, однак в останній час набирає популярності. Він передбачає приділення значної уваги створенню зовнішнього образу експозиції, який може нести не лише значну кількість додаткової інформації, але і висвітлювати емоційно-аксіологічне сприйняття явища автором експозиційного твору.
Також у розпорядженні експозиціонера є певний арсенал засобів побудови експозиції, серед яких виділяються основні, додаткові та синтетичні [5, с. 47]. Серед основних представлені музейні предмети і предмети науково-допоміжного фонду. Будуючи експозиції з сучасної історії, дослідник має доступ до значно більшої, порівняно з іншими епохами, бази предметів музейного значення, які можна представити у експозиції. І тут на перший план виходить питання відбору предметів, які не лише мають необхідні якості оригінальності, інформативності та атрактивності, але і виражають їх у якомога повніше.
В той же час значний комплекс додаткових засобів побудови експозиції, які включають різноманітні художні та науково-технічні засоби, допомагають у формуванні яскравого і зрозумілого для широкого загалу експозиційного образу, підкреслюючи певні сторони наукового змісту експозиції, представленого музейними предметами. При цьому слід уникати переобтяження експозиції додатковими засобами, які часто, завдяки яскравості, можуть затуляти собою оригінальні музейні предмети [7, c.449]. Хоча, при побудові експозицій з сучасної історії, ця загроза є меншою, оскільки предмети сучасного виробництва дуже часто мають високу степінь атрактивності, а незначна давність музейних предметів дозволяє зберегти їх зовнішній вигляд у початковому стані.
Синтетичні засоби побудови експозиції – образ та сюжет посідають особливе місце в системі експозиційного будівництва. Формуючи певну систему сприйняття закладеної інформації і варіюючись за масштабом використання, відповідно до впровадженого при побудові методу, вони слугують зовнішнім каталізатором уваги відвідувача, допомагаючи вникнути в суть експозиційної розповіді.
Виходячи з цього, можна сказати, що побудова експозиції є складним проектом – не лише науковим, але і художнім. І значення художньої сторони проектування весь час зростає, перетворюючи експозиційне будівництво на окремий синтетичний вид мистецтва [1, с.57]. Тому для ефективного проектування необхідна спільна робота наукового співробітника-експозиціонера, який забезпечить наукове наповнення майбутньої експозиції та художника-дизайнера, який працює над зовнішнім образом музейної експозиції, що полегшує відвідувачу сприйняття закладеної у експозиції інформації, одночасно передаючи втілені у експозиції ідеї [1, с. 68].
Розробляючи архітектурно-художнє оформлення наукового змісту експозиції співробітники музею закладають основу яскравого атрактивного мистецького витвору, відходячи від типового зібрання музейних предметів. Значну роль на цьому етапі відіграє і зовнішній вигляд та планування музейної будівлі, які також можуть слугувати передавачем додаткової інформації, створюючи своєрідну атмосферу, що полегшує сприйняття експозиції [1, с.76-77]. Стильові особливості музейної будівлі займають у цьому особливе місце. Якщо говорити про використання цього елементу при побудові експозицій з сучасної історії України і, зокрема, ЗМІ, то можна зробити акцент як на використанні новітніх архітектурно-декоративних стилів, що підкреслюють сучасність, так і використанні традиційних для України архітектурно-стильових надбань, зокрема, стилю Українське бароко. В цьому разі акцент буде зроблений на поєднанні історії народу із його сучасністю, безперервності народного розвитку та наслідуванні традицій попередніх поколінь. На жаль, даний тип проектування ускладнюється мінімальним рівнем фінансування музейної сфери, що зводить нанівець можливість побудови спеціальних музейних будівель, та призводить до необхідності пристосування немузейних будівель під потреби музейного закладу.
Однією із сторін архітектурно-художнього проектування є внутрішнє планування, оформлення та декор приміщення, активне використання світлового та кольорового оформлення експозицій. Хоча недостатність фінансування зменшують можливий простір для використання цього типу проектування, однак принаймні частково воно може бути впроваджене. Внутрішнє планування приміщень та його оформлення відповідно до запланованого образу дозволяє сформувати у відвідувачів певний емоційний образ, що впливає на характер сприйняття представлених музейних предметів. З цього ж боку активно використовується і різноманітне музейне обладнання яке може послужити не лише вмісником для музейних предметів, але і вдало підкреслити певні сторони експозиційного образу, закладеного музейним співробітником [7, с.453]. Емоційне сприйняття людиною оточуючих кольорів, необхідність зробити смисловий акцент на певних моментах експозиційної розповіді робить доцільним активне використання світла та кольору при побудові експозиції, що допомагає, при потребі, створити певне емоційне навантаження [1, с.84-87].
Таким чином, дослідження історії сучасної України і, зокрема, сучасних ЗМІ має велике значення для правильного розуміння як минулого нашої держави так і тенденцій, які визначають її майбутнє. Одним із засобів оприлюднення результатів досліджень даної теми є їх висвітлення музейними засобами, зокрема, створенням експозицій і виставок. В арсеналі дослідника-експозиціонера є достатня кількість необхідних засобів та методів побудови, які дозволяють не лише представити для широкої публіки результати своїх досліджень, але і зробити ознайомлення для відвідувача цікавим і запам’ятовуючимся.
Список використаної літератури.
1. Велика Л.П. Музейне експозиційне мистецтво. - X.: ХДАК, 2000. - 160 с.
2. Интернет для журналиста / Под ред. А. Носика, С. Кузнецова. М.: Галерия, 2001. - 143 с.
3. Зуев С.Э. Измерения информационного пространства (политики, технологии, возможности)//Музей будущего: информационный менеджмент. – М, Прогресс, 2001. – C. 230-250.
4. Никишин П.А. Музейные средства: знаки и символы//Музееведение. На пути к музею XXI века: музейная экспозиция: Сб. науч. тр./НИИ культуры. - М., 1996. - С.37-52.
5. Поляков Т.П. Образно-сюжетный метод в системе взаимосвязи традиционных методов построения экспозиции // Музееведение. Проблемы культурной коммуникации в музейной деятельности: Сб. науч. тр./НИИ культуры. - М. 1988. – С. 35-55.
6. Средства массовой информации постсоветской России: Учебное пособие / Я.Н. Засурский, Е.Л. Вартанова, И.И. Засурский и др.; под ред. Я.Н. Засурского. - М.: Аспект Пресс, 2002. - 303 с.
7. Юренева Т.Ю. Музееведение. – М.: Академический Проект, 2004. – 560 с.