Ікона «Володимирська Божа Матір»

Іконографія образу відповідає типу «Богоматір Замилування» (Елеуса): погрудне зображення Богородиці, яка тримає на правій руці Немовля Христа, що припадає щічкою до її обличчя.

Ікона з металевим окладом, що залишає вільним фігури Богородиці та Немовляти. Лики виконані у світлотіньовому моделюванні з м'якими тілесними тонами та рум'янцем, що відповідає манері академічного письма. Живописом виконано лише традиційні для "лицевого" живопису відкриті частини. Одяг Богородиці та Немовляти виконаний об'ємним гаптуванням "по карті" золотною ниткою, вишитий по поверхні дрібними річковими перлами. Німби накладні, пишно декоровані, виготовлені з однієї пластини; німб Богородиці виступає за межі ікони. По периметру ікони - рамка. Усе поле окладу та німби вкриті густим рослинним візерунком з квітів та листя, доповненим рельєфними мушлями, листям та завитками; німб Богородиці викінчений широкою діадемою - ажурною смугою з зображенням херувима, янголів та квіткових композицій. Увесь декор ікони відповідає стилю "українське бароко".

Дошка ікони з двома врізними шпонками.

Оклад ікони виконаний у 1785 р.

Ікона належала до довоєнної (до 1941 р.) частини колекції Історичного музею, у 1941 р була евакуйована, у листопаді 1944 р. повернута до Харкова.

Легенда: Іконографічний тип «Володимирська Богоматір» належить до найпоширеніших варіантів Богородиці Замилування у східнохристиянській традиції. Численні повторення й списки цього образу створювалися впродовж XVII–XIX ст. на теренах Російської імперії та України. Прототипом ікони є Вишгородська ікона Божої Матері - давня чудотворна ікона часів Русі-України (ХІІ ст). За переказами, її написав євангеліст Лука. У 1131 р. образ привезли з Константинополя до Києва та помістили в жіночому монастирі Вишгорода - звідси і походить її назва. У 1155 р. суздальський князь Андрій Боголюбський викрав святиню та вивіз її до міста Владімір-на-Клязьмі. Згодом ікону перевезли до Москви, де її перейменували на "Владімірську". Сьогодні цей давньоруській образ експонується у Третьяковській галереї в Москві. В Україні такий акт вивезення вважається як історична крадіжка нашої духовної спадщини.