Книги про історію української музики в бібліотеці Харківського історичного музею імені М. Ф. Сумцова

Осінь щедра на свята, які присвячені музиці. 1 жовтня був Міжнародний день музики, який фокусується на професійних музикантах та академічному мистецтві. 10 жовтня відзначається Всесвітній день музики, який святкують кожної другої суботи жовтня. Головна ідея цього свята — музика, як засіб самовираження для кожного незалежно від наявності музикальної освіти. А ще 19 вересня 2026 року вперше відзначили День української музики, який встановлено Верховною Радою України у травні цього року для вшанування української музичної спадщини, а також творчості виконавців, композиторів і діячів музичної індустрії.

Українська музика має багатовікову історію яка бере початок з найдавніших фольклорних традицій доби Київської Русі.

В бібліотеці Харківського історичного музею імені М.Ф.Сумцова є література про історію української музики та окремих діячів цього виду мистецтва.

У 18 столітті центром музичного та театрального мистецтва України був Глухів. У 1730 році тут було засновано школу співу та інструментальної музики — першу спеціалізовану професійну музичну школу в Україні. Тут навчалися видатні українські композитори та музиканти європейського рівня — Максим Березовський, Дмитро Бортнянський та Артем Ведель. В бібліотеці ХІМ імені М.Ф.Сумцова є брошура: «Максим Березовський і гетьманський Глухів», 1995. Видання було підготовлено до 250-річного ювілею Максима Березовського.

У підлітковому віці в цій школі співу навчався видатний український філософ та поет — Григорій Сковорода. Він був професійним музикантом, композитором і теоретиком. Навчаючись в Київській академії Г.Сковорода опанував нотну грамоту, теорію музики вокальне мистецтво та гру на багатьох інструментах (бандура, сопілка, скрипка флейта). Він мав винятковий голос (альт) і абсолютний слух. Музика супроводжувала Сковороду протягом усього життя — від навчання у видатних хорах до мандрівного періоду, коли сопілка та бандура стали його незмінними супутниками. Про Г.Сковороду, як музиканта розповідає книга: О.Шреєр-Ткаченко «Григорій Сковорода — музикант»,1972.

Видання: «Григорій Сковорода. Вибрані твори в двох томах», 1972 містить збірку «Сад божественних пісень». Це вершина його поетично — музичної творчості. Найвідоміший твір Сковороди: пісня «Всякому місту — звичай і права». Ця мелодія була дуже популярною і кобзарі та лірники включали її до свого постійного репертуару. Книга: Григорій Сковорода «Сад пісень. Вибрані твори», 1972 містить переклади найвідоміших творів Сковороди на українську мову, які зробили М.Зеров, П.Пелеха та В.Шевчук.

Основоположник української класичної опери — видатний український композитор, співак і драматичний актор — Семен Степанович Гулак-Артемовський (1813-1873). Він автор першої української опери «Запорожець за Дунаєм» (1862). Гулак-Артемовський поєднав традиції класичної європейської опери з українськими народними піснями та побутовими інтонаціями. В книзі Л.Кауфман «С.С.Гулак-Артемовський», 1962 дається докладний аналіз життя та творчості діяча.

Основи національної композиторської школи заклав видатний український композитор, піаніст, диригент, фольклорист та громадський діяч — Микола Віталійович Лисенко (1842-1912). Загальну освіту він здобув у приватних пансіонатах Києва(1852-1855) та Харківській гімназії (1855-1859), одночасно навчаючись музики. У 1864 році закінчив Київський університет. Музичну освіту здобув у консерваторії в місті Лейпциг (1867-1869).

Він збирав і записував український пісенний фольклор. Найвідоміші його опери: «Різдвяна ніч»; «Наталка Полтавка»; «Тарас Бульба»; «Енеїда». Написав понад 80 творів на слова Тараса Шевченка з «Кобзаря».

В бібліотеці музею є декілька книг, які розповідають про його життя та діяльність: «К біографії Н. В. Лисенка(Спогади Старицького),1904, « Каталог виставки, присвяченої Миколі Лисенкові з нагоди 85-ліття з дня народження і 15-ліття з дня смерті 1842-1912-1927», 1927, «М.Ф.Лисенко. Життя і творчість», 1952, О.Лисенко «Про Миколу Лисенка Спогади сина», 1957.

Основою духовної культури українців та джерелом національної ідентичності є український пісенний фольклор. Він поділяється на обрядові пісні: колядки, щедрівки, веснянки та обрядові пісні: думи, історичні та козацькі пісні, балади, побутові й ліричні пісні.

В бібліотеці музею є наступні видання, що присвячені українському пісенному фольклору: Осадча В.М. «Обрядова пісенність Слобожанщини» 2011, «Чумацькі пісні», 1976, Погребенник Ф. «Українські пісні-гімни», 1992, «Українські сороміцькі пісні», 2003.

Важливе місце займає виконавська культура — спів та гра на музичних інструментах. Україна завжди славилась співцями. Історія української культури співу пов’язана з мистецтвом кобзарів та лірників, які збирали і виконували найкращі думи та пісні. Декілька статей на цю тему вміщено в Збірнику Харківського Історико-Філологічного Товариства т.13 за 1902 рік: Тиховский П. «Кобзари Харьковской губернии», Крист Е. «Кобзари и лирнинки Харьковской губернии», Маслов С. «Лирники Полтавской и Черниговской губернии». Книга «Кобзарсько-лірницька епічна традиція: Збірник наукових праць науково-практичної конференції з міжнародною участю», 2019 присвячена вивченню спадщини українських традиційних народних співців — кобзарів, лірників та бандуристів.

Серед невтомних діячів української культури слід згадати Гната Хоткевича(1877-1938) — українського письменника, історика, композитора, бандуриста, етнографа і громадського діяча. Ще в молоді роки,навчившись самотужки грати на бандурі він подався у хор Лисенка.

Майже рік Гнат Хоткевича мандрував з ним і за цей час досконало оволодів мистецтвом співака-бандуриста. На 12 Археологічному з’їзді, що відбувся у 1902 році в Харкові, Хоткевич організував виступ зібраних ним з різних місць України лірників і кобзарів. Найбільш плідний період життя Хоткевича почався з 1917 року.

Він виступав з лекціями про народні інструменти, про кобзарів та бандуристів, багато зусиль доклав для організації капели бандуристів, складав музичні твори.У 1926 році Хоткевича організував і вів клас бандура Харківському музично-драматичному інституті. У цей час він писав наукові праці про українську музику, театр, випустив першу частину «Підручника гри на бандурі» (1930) та дослідження «Музичні інструменти українського народу» (1930).

В бібліотеці музею є друга редакція цієї книги, яка чекала на свою публікацію 75 років: Г.М.Хоткевич «Музичні інструменти українського народу», 2012.

В порівнянні з першою редакцією (Харків,1930), друга редакція вдвічі більша за обсягом, проілюстрована раритетними зображеннями, доповнена цікавими фотографічними матеріалами та фаховими статтями спеціалістів сучасності. Книга приурочена до 135-річчя від дня народження Г.Хоткевича.

Книга Й. М.Миклашевського «Музична і театральна культура Харкова кінця 18- початку першої половини 19 ст.», 1967 є цікавим дослідженням історії музичної і театральної культури Харкова. Й.М.Миклашевський(1882-1958) — видатний український музикознавець, бібліограф,піаніст і музично-громадський діяч. На основі рідкісних матеріалів і документів автор розкрив зародження і перші кроки українського професійного мистецтва та його розвиток.

Українська музика століттями була носієм національної пам’яті, мови та традицій. Усі перелічені книги допоможуть ще краще дізнатись про історію української музики та її видатних і талановитих діячів.