1 жовтня — Міжнародний день людей похилого віку

Цей день — не лише можливість нагадати всім про людський обов’язок бути турботливими і милосердними до найповажнішої частини суспільства. Це і привід до роздумів щодо подальшої долі людства, його культури, взаємозв’язку поколінь. Ми мало замислюємося над тим, хто ж такі «особи похилого віку», чим маємо завдячувати їм. Передусім, це люди, найбільше багатство яких є досвід, знання, вміння, мудрість.

Пам’ятаймо і надалі про свій невідплатний борг перед ветеранами та громадянами поважного віку. Робитимемо все, щоб вони щоденно відчували повагу і турботу, мали гідний рівень життя, не втрачали суспільної активності.

Рішення про щорічне відзначення в Україні Міжнародного дня громадян похилого віку та створення належних умов соціального захисту пенсіонерів, інвалідів, одиноких непрацездатних громадян затверджено урядовою постановою від 26 вересня 1997 року. Відповідно до Указу Президента України від 24 вересня 2004 року № 1135/2004 Україна 1 жовтня відзначає і День ветерана.

Такий день з’явився через необхідність приділити більше уваги проблемам старіючих людей на планеті. На це найперше звернули увагу в США, потім у Європі. Про процес старіння націй у всьому світі заговорили на початку 90-х років минулого сторіччя.

Особою похилого віку вважається той, хто досяг 65 років.

За прогнозами Держстату України, до 2025 року демографіча карта країни буде виглядати так: частка осіб віком понад 60 років становитиме 25% загальної кількості населення, віком 65 років і старше — 18,4%, у 2030 році — понад 26% і понад 20%, відповідно.

Водночас, Україна входить у п’ятірку країн за найменшою тривалістю життя. Вражає й цифра розбіжності між тривалістю життя у жінок і чоловіків. У перших це — в середньому 77 років, а у других — 67.

Згідно з прогнозом ООН, до 2050 року населення України скоротиться з 44,22 млн до 36,42 млн осіб.

Для подолання психологічної межі старості та зменшення тягаря соціальних витрат на молодих, ООН радить активне використання виробничого і творчого потенціалу людей старшого віку.

З цією метою у січні 2018 року Кабінет міністрів України своїм розпорядженням схвалив Стратегію державної політики з питань здорового та активного довголіття населення на період до 2022 року, яка передбачає комплексні заходи. Головним завданням Стратегії є відпрацювання методів взаємодії органів місцевого самоврядування з даною категорією населення України.

Проте з початком повномасштабної військової агресії російської федерації в Україні 24 лютого 2022 року, ми стали свідками нищівної ескалації насильства, що призвело до широкомасштабного переміщення близько 14 мільйонів людей — як в межах України, так в сусідні країни, а також далеко за її межі. Це найбільший відтік біженців у Європі з часів Другої світової війни.

Кожен та кожна, хто живе в Україні, відчули вплив цієї війни. Тільки в Донецькій та Луганській областях, де відбулися одні з найбільш інтенсивних бойових дій, приблизно 30 відсотків населення становлять люди похилого віку.

Сказати, що здоров’я, права та благополуччя літніх людей під загрозою — це нічого не сказати. Довгострокові наслідки в цьому відношенні почалися ще в 2014 році в перші роки цієї тривалої кризи. На тлі війни, люди похилого віку стикаються з дедалі зростаючими проблемами в доступі до пенсій, охорони здоров’я та інших основних послуг.

Однак літні люди, які вирішили залишитися вдома, в районах інтенсивних бойових дій, часто стикаються з особливими проблемами у пошуку безпечного місця, предметів першої необхідності та їжі через інвалідність, обмежену кількість соціальних зв’язків, недостатню цифрову грамотність тощо.

Війна також принесла вимушене відокремлення та ізоляцію. Люди похилого віку, які переїхали в інші райони України, мали важкі переїзди через ризик для життя, відсутність доступу до базової медичної допомоги та інших потреб, у той же час, вони перебувають далеко від своїх сімей та близьких.

Крім того, ті, кому вдалося виїхати до сусідніх країн, стикаються з невизначеним майбутнім, маючи мало можливостей заробити дохід, як правило ще маючи хронічні захворювання, і не знають, коли саме і чи зможуть вони взагалі коли-небудь повернутися додому.

Співробітники Харківського історичного музею постійно підтримують зв’язки з територіальними центрами надання соціальних послуг для людей похилого віку, про те свідчать численні листи-подяки за проведені музейні заходи, лекції тощо.

Найбільше багатство літніх людей — їх досвід, мудрість, вміння. Безмежна вдячність вам, дорогі представники старшого покоління, за безцінні знання та слушні поради, за готовність підтримати і допомогти, за гідний приклад для наслідування.