10 ГРУДНЯ — МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ ПРАВ ЛЮДИНИ

Щорічно з 25 листопада до 10 грудня в світі проводиться Міжнародна кампанія «16 днів проти насильства», яку ініціював Перший всесвітній інститут жіночого лідерства у 1991 р. Про цю кампанію ми вже розповідали в попередніх наших постах. Ця кампанія спрямована на звернення уваги світового співтовариства на проблеми протидії насильству, работоргівлі та захисту прав людини. 10 грудня — завершальний день цієї кампанії — День прав людини (Human Rights Day). Саме у цей день в 1948 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла Загальну декларацію прав людини — перший універсальний міжнародний акт з прав людини.

Проблема прав людини має свою довгу та складну історію та має свої витоки в стародавніх цивілізаціях Античності та Сходу. Вже в Біблії містяться положення про цінність і недоторканність людського життя, рівності людей, обґрунтовувалася рівність людей однаковими природними умовами їхнього походження з Космосу. І хоча за часів рабовласництва та феодалізму панувала ідея про права тільки «вільних» людей, її розвиток сприяв накопиченню інтелектуального матеріалу для подальшого визнання рівності усіх людей перед законом.

Одним із перших правових актів, що зафіксував боротьбу людини за свої права і свободи, є Велика хартія вольностей англійського народу 1215 р. Ця хартія, поряд із привілеями феодалів, закріпила основні, хоча й елементарні, права людини: «Жодна вільна людина не буде заарештована, або ув’язнена, або позбавлена володіння, або у будь-який (інший) спосіб знедолена... як за законним вироком рівних їй та за законом країни». З таких самих підстав до першого покоління документів, що визначали права людини, можна віднести Литовські Статути (1529, 1566, 1588 pp.), що діяли і в українських землях, в яких були проголошені ідеї рівності вільних людей перед законом, особистої недоторканності, юридичного захисту прав вільної (шляхетної) особи, особистої відповідальності перед законом та ін.

У 1689 р. в Англії був прийнятий Білль про права англійського народу. Надалі розвиток політичної та наукової думки у цій сфері йшов у напрямку обгрунтування природно-правової концепції, що під впливом революційних подій у Європі та громадянської війни в США привело до поділу прав і свобод особи на права людини і права громадянина. Це знайшло своє відображення у Декларації незалежності США в 1776 р. та в Біллі про права людини США в 1786 р.

Велика Французька революція 1789 — 1793 pp. сприяла подальшому розвитку ідеї поділу процесу формування прав і свобод особи на права людини і права громадянина, в 1789 р. Конвентом Франції була прийнята Декларація прав людини і громадянина, яка залишила в спадщину наступним поколінням головні демократичні принципи. Декларація прав людини і громадянина від 26 серпня 1789 p. та Якобінська демократична конституція 1793 p., червоною стрічкою яких було гасло «Свобода, рівність, братерство», зберегли своє значення до нашого часу.

Історія людства продемонструвала значимість і справедливість цих слів. Мета, поставлена Статутом ООН, — «утвердити віру в основні права людини, у гідність і цінність людської особистості, у рівноправність чоловіків і жінок і в рівність прав великих і малих націй» — стала одним із найважливіших завдань сучасності і юридичної бази створення в процесі активного міжнародного співробітництва розвиненої системи міжнародно-правових актів, що формулюють, закріплюють і розвивають основні права і свободи людини.

У ХХ ст. ідея прав людини була піднята на міжнародний рівень. Після двох світових війн виникла необхідність забезпечення основ економічного розвитку та підвищення культурного статусу народів, що вплинуло на демократизацію і соціалізацію конституційного та міжнародного права країн світу, та завдяки бурхливому розвитку виробництва склалися реальні передумови для задоволення соціальних потреб громадян.

Загальна декларація прав людини, 74-ту річниця прийняття якої відзначається 10 грудня 2022 р., є видатним документом в історії людства. Цим документом закріплено, що права людини — невід’ємний елемент людської особистості і людського буття. Загальною декларацією прав людини започатковано процес створення системи міжнародних стандартів у галузі прав людини, набуття ними універсального характеру.

Положення Загальної декларації прав людини в рамках ООН були розвинені у ряді міжнародних конвенцій, що були прийняті в наступні роки:
1948 р. — Конвенція про попередження злочину геноциду і покарання за нього;
1952 р. — Конвенція про політичні права жінок;
1956 р. — Додаткова конвенція про скасування рабства, работоргівлі та інститутів і звичаїв, подібних до рабства; Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації;
1958 р. — Конвенція про ліквідацію дискримінації у сфері праці і занять;
1960 р. — Конвенція про ліквідацію дискримінації у сфері освіти;
1966 р. — Пакт про громадянські та політичні права; Пакт про економічні, соціальні та культурні права.

На основі цих міжнародних документів сьогодні визначені наступні права людини, які повинні знати всі люди:

Громадянські (особисті) права людини: право на життя; право на особисту свободу та недоторканність; право на свободу пересування, вільний вибір місця проживання; право на захист від втручання в особисте та сімейне життя; право на свободу думки, совісті та релігії; право на свободу слова та переконань.

Політичні права і свободи людини і громадянина: право на свободу асоціацій; право на громадянство; право на участь у державному управлінні суспільством; право на звернення до органів державної влади, підприємств, установ та організацій; право на проведення мітингів, зборів, вуличних походів та демонстрацій.

Соціальні права людини і громадянина: право на працю; право на страйк; право на соціальне забезпечення; право на достатній життєвий рівень; право на державну підтримку та захист сім’ї.

Економічні та культурні права і свободи людини і громадянина: право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю; право на підприємницьку діяльність; право на освіту; право на участь у культурному житті; право на свободу літературної, наукової та творчої діяльності.

Права окремих категорій громадян: права дитини; права жінок; права етнічних, релігійних та мовних меншин; право народів на самовизначення.

17 липня 1997 р. Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколи до неї. Згідно преамбули Конвенції вона має на меті забезпечити загальне та ефективне визнання прав людини, проголошених Генеральною Асамблеєю ООН у Загальній декларації прав людини.

Сьогодні Україна, як і весь світ, зіштовхнулася із особливою жорстокістю та неповагою до прав людини. Розпочата проти України війна та тимчасова окупація рф частини нашої території є грубим порушенням прав людини. Численні терористичні акти, військові злочини проти українського народу та військові конфлікти по всьому світу свідчать про неспроможність як окремих держав, так і світової спільноти забезпечити на належному рівні захист прав людини і основоположних свобод.

Тому як ніколи суспільство має згуртуватися для досягнення спільної мети — захисту прав людини та створення сприятливих та безпечних умов життя в усьому світі.