175 років тому вийшов у світ перший «Кобзар»

Єство сучасної людини вщерть сповнене бурхливим сьогоднішнім життям – у наші дні творяться діла найбільшого зла і найвищого добра… Здавалося б, нас вже не збентежить минуле, що в порівнянні із дійсністю втрачає свою вражаючу силу, коли навіть безумовні предтечі свого часу вкриваються серпанком історії. Не дивлячись на те, що про українську культуру, жорстоко знищувану у всі часи, майже нічого не знали не тільки народи Західної Європи, а навіть народи Росії, талановитість Тараса Шевченка була визнана у всьому світі. Сьогодні виявляється, що ця талановитість значно більша, ніж здавалося. Щоб зрозуміти все Величчя Шевченка та його літературне значення, треба коротко згадати ті умови, в яких розвинувся його поетичний талан, треба порівняти основні мотиви його поезії з тими мотивами, котрі сьогодні вистукує час своїм залізним молотом.

Тарас Шевченко народився 9 березня 1814 року – в бурхливі часи в світовому житті. Це були часи всесвітньої реакції під проводом «Агамемнона Європи» Олександра І, в Україні – остаточне покріпачення селян, закінчення ліквідації стародавніх вольностей – в таких умовах у родині кріпаків Григорія та Катерини народився новий кріпак – Тарас. Умови й оточення в яких він зріс, спричинилися до вироблення бунтарського напрямку в творчості великого Кобзаря. У своїх віршах він не раз згадує трагічну долю свою, своєї родини, а загалом своїх земляків, гніт, поневолення:
Якби ви знали, паничі,
Де люде плачуть живучи…
У тім гаю, у тій хатині, у раю
Я бачив пекло…
Там неволя, робота тяжкая, – ніколи
І помолитись не дають…

1830, 1831, 1834 роки – селянські повстання у боротьбі за волю, їх придушували, знущаючись ще з більшою силою. На тлі цих подій, на тлі безупинницького процесу селянської боротьби за волю постать Тараса Шевченко стає цілком природньою і зрозумілою. Його шмагали в конюшні у Вільно за те, що він, панський козачок, посмів пізно вночі віддатись малюванню, забутись у тому мистецькому екстазі, котрим була сповнена істота юнака, мрії, надії і радості – шмагали з наказу пана Енгельгардта, в 1929 році – коли вибухали селянські бунти проти панів.

Перший «Кобзар» вийшов тоненькою книжечкою 1840 році і містив у собі вісім поезій: «Думи мої, думи», «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Нащо мені чорні брови», «До Основ’яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч». Книга вийшла романтична, але в цій першій книжці була й туга за минулим, але молодому Тарасові Шевченкові, як і покріпаченому селянству, в минулому ввижалася воля:
Було колись добре жити
На тій Україні…
А згадаймо! Може серце
Хоч серце спочине («Іван Підкова»)
Може, серце стогне од неволі, роботи тяжкої і щоденного пекла? Може, спочине в згадці про минулу волю, про рівність і братерство козацькі? А може ж воно ще й не навіки минуло, може вернеться, бо Україна ж жива, ще й досі на ній:
Б’ють пороги, місяць сходить,
Як і перше сходив… («До Основ’яненка»)
Але багато часу пройшло, багато води утекло у Дніпро в Чорне море:
Нема Січі, пропав і той,
Хто всім верховодив
Нема Січі! Очерети
У Дніпра питають:
«Де то наші діти ділись?
Де вони гуляють?» («До Основ’яненка»)

У поемі «Катерина», оплаканій усіма поколіннями українського жіноцтва. Тарас Шевченко підійшов уже до тієї теми, яку він розробляв не раз потім у своїх творах. Отакий був «Кобзар» у першому виданні. А скільки радості він приніс на Україну. Скільки зворушив сердець, скільки викликав надій. Враження це й «Кобзар» зробив надзвичайне. Коли вперше почав читати твори Тараса Шевченка батько української прози, наш земляк – відомий харків’янин Григорій Квітка-Основ’яненко, то в нього «волосся на голові, що вже його і не багацько, та і те настовпужилося, а біля серця так щось і щемить, у в очах зеленіє» – так писав Григорій Квітка у листі до Т.Шевченка після одержання першого «Кобзаря». «А книжку як розкрив, дивлюсь – «Кобзар», та вже дуже вичитаний. Дарма! Я його притулив до серця, бо дуже шаную вас і ваші думки кріпко лягають у душу! А що «Катерина»? Так що «Катерина»! Гарно, батечку. Гарно! Більш не вмію і сказати».
Кобзар – образ дуже місткий і надається для символічного переосмислення, яке й дає Шевченкова поезія. «Кобзар» з розумінням читає той, хто має потребу його читати.