180 років з Дня народження Миколи Вербицького

Автором цих рядків є Миколайчик Білокопитий, Черніговець Миколайчик Білокопитий, М. Білокопитий — Микола Андрійович Вербицький.
Перший вірш активного громадського діяча, поета, педагога у друкованому вигляді з’явився ще у шкільні роки, а з 1862 року роботи митця друкуються в журналі «Основа», надалі були «Літературно-науковий вісник», «Правда», «Зоря», газети «Черниговские губернские ведомости», «Черниговский листок» та інші.

Микола Андрійович Вербицький-Антіох народився 13 лютого 1843 року у Чернігові у дворянській родині. Здобув освіту в Чернігівській чоловічій гімназії, закінчивши її на відмінно і 1860 року його зараховано до Київського університету св. Володимира. Талановитий юнак завзято студіює римську літературу, латину, філософію, все більше захоплюється історією України.

Маючи невгамовну натуру, як активний громадський діяч, учасник Київської, Чернігівської та Петербурзької громад, він зазнавав утисків за участь в українофільських студентських рухах та виступах. Його виключали з Київського університету, потім висилали з Петербурзького. Але зрештою він завершує освіту у Київському Університеті 1864 року.

Надалі його шлях пролягає педагогічною нивою в Полтаві, Чернігові, де він викладав російську словесність в місцевій чоловічій та жіночій гімназіях, а також у жіночому пансіоні Осовської де навчалась майбутня видатна актриса Марія Заньковецька. Бере активну участь у культурному житті міста.

📖 Дивовижні два рядки

✍️ «У родині Вербицьких з покоління в покоління передавали історію створення українського гімну. Цікавий її переказ, записаний правнуком поета Володимиром Сиротенком: «В серпні 1862 року в будинку сестер Голіциних у Києві відбулась студентська вечірка. На ній були присутні Павло Чубинський, Микола Вербицький, Йосиф і Тадей Рильські, Павло Житецький, Павло Свєнціцький. Павло Чубинський згадав про похорони Шевченка. Присутніх поляків попросили проспівати польський гімн. П.Чубинський запропонував М.Вербицькому скласти свій гімн. Микола Вербицький, який славився імпровізаціями, заспівав: «Ще не вмерли України ні слава, ні воля, ще нам, браття молодії, усміхнеться доля…». А далі писали текст всі разом». Сам письменник, зазначав в недатованому листі до видавця Олекси Коваленка, що автором поезії «Ще не вмерла України» є Павло Чубинський і додав: «...моїх є там усього дві стрічки...».

* Матеріали з сайту Чернігівського історичного музею ім. В.В.Тарновського

Іде весна, іде красна -
Земля оживає…
Ждемо, ждемо долі-волі —
Немає, немає!
«Веснянка»

Як і водилося у ті часи 1875 року, як «неблагонадійний» Микола Вербицький був висланий на посаду вчителя місцевої гімназії спочатку до Рязані, а потім в Орел у сукупності на 25 років. Відірваний від України, від дому та родини. Його вдома чекали дружина Катерина Федорівна — сестра близького друга, художника, скульптора Івана Рашевського та діти, котрих батько бачив лише приїжджаючи під час літніх канікул.

Повернувся до України у рідний Чернігів Микола Андрійович 1900 року. Де й доживав свого віку до смертного часу 10 грудня 1909 року. За документами похований на міському цвинтарі у Чернігові, пошуки могили тривають. По собі митець лишив творчий доробок та талановитих нащадків. Його зятем був Микола Вороний, а онук — Марко Вороний. Варто зазначити, що поетичні та прозові твори митця так і не зібрані в єдину збірку.