«18.05.1944 — трагічна дата в історії кримськотатарського народу»

На згадку про жертви цього злочину Україна 18 травня відзначає День боротьби за права кримськотатарського народу. Цей пам’ятний день Верховна Рада України заснувала 12 листопада 2015 року, визнавши депортацію кримських татар геноцидом кримськотатарського народу.

Формальною причиною депортації було звинувачення кримських татар у колабораціонізмі та нібито масовій співпраці з нацистською Німеччиною під час Другої світової війни — цілий народ визнали «зрадниками Батьківщини». Серед іншого, радянський режим звинувачував татар у боротьбі з радянськими партизанами в період окупації Криму, у сприянні вивезенню людей до Німеччини і співпраці з нацистськими військами.
У ніч на 18 травня тисячі жінок, чоловіків, дітей, інвалідів війни та літніх людей за лічені години виселили з будинків, зігнали в переповнені товарні вагони і відправили за кілька тисяч кілометрів від рідних кримських сіл і міст. Більшість депортованих опинилася у віддалених районах Центральної Азії та Сибіру, ще частина — в різних регіонах РРФСР.
Три дні — з 18 по 20 травня 1944 року — тривала основна фаза депортації. Починаючи з 3:00 ранку 18 травня загони НКВС почали силою виселяти кримських татар з їхніх будинків цілими сім’ями. На збори давали від кількох хвилин до півгодини, людей виводили з будинків під дулами автоматів. Далі їх садили на вози або вантажівки, щоб дістатися до залізничних станцій.
20 − 30 кг речей та продуктів на сім’ю вдавалося в середньому взяти з собою депортованим кримським татарам. Решта їх майна було конфісковано державою або дісталося мародерам.
За тисячі кілометрів людей вивозили в закритих переповнених вагонах для худоби. Дорога могла тривати до декількох тижнів, в дорозі людям не вистачало повітря, води і їжі. Незначну кількість кримських татар, що залишалися в Криму, виселили під час подальших депортацій вірмен, болгар і греків 27 − 28 червня 1944 року. Тих, хто намагався повернутися з місць спецпоселень, повторно виганяли за межі півострова до кінця 60-х років.
82,5% депортованих кримських татар виселили в Узбецьку РСР. Ще близько 10,5% татар виселили на Урал і в Костромську область Росії, 4,7% — в Марійську АРСР, 2,3% — в Казахську РСР і Таджицьку РСР. 5 тисяч кримських татар відправили на примусові роботи в Московський вугільний трест, 6 тис. — у табори фронтового резерву, ще близько 6 тис. — у табори ГУЛАГу.
До 20 років таборів і примусових робіт загрожувало кримським татарам за спробу втечі — відповідно до указа президії Верховної Ради СРСР від 28 листопада 1948 року. Цей документ також встановлював довічний термін виселення. Він був скасований лише після смерті Сталіна, в липні 1954 року.
Майже півстоліття — 45 років — знадобилося СРСР, щоб визнати депортацію кримських татар незаконною і злочинною (згідно з рішенням радянського парламенту в 1989 році). Ще до того, в 1967 році Верховна Рада СРСР визнала необґрунтованість тотального звинувачення кримських татар, але на відміну від інших «покараних народів» їм не дозволили повернутися на батьківщину. У 1974 році заборона на повернення кримських татар до Криму була офіційно знята, проте де-факто чиновники забороняли їм переселятися назад на півострів аж до 1989 року.
Аннекція Росією Криму 2014 року стала початком нового трагічного періоду в історії України та кримських татар. Фактично з перших днів на півострові почалися репресії проти тих, хто відкрито чинив опір загарбникам.
Окупаційний уряд Криму почав швидко вживати репресивних заходів щодо самобутньої культури та ідентичності кримських татар. Зокрема, всі громадські організації, медіа та релігійні об’єднання зобов’язали перереєструватися. Більшість із них фактично були закриті, оскільки відмовилися це робити. Єдиний кримськотатарський телеканал ATR мусив виїхати на більш безпечну територію та мовити з Києва.
Після початку повномасштабної війни 24 лютого 2022 року репресії та терор у Криму посилюються і вже поширюються на нові окуповані Росією території. Фактично одразу після її початку в РФ було ухвалено закон, який передбачає до 15 років позбавлення волі за поширення недостовірної інформації про дії російських військових, що зробило інакодумство у Криму ще небезпечнішим.
Окупаційна влада показує зневажливе ставлення до атрибутів кримськотатарської ідентичності, кримськотатарської культурної спадщини та пам’ятних місць. Окупанти паплюжать і руйнують пам’ятники та надгробки на цвинтарях, пам’ятні дошки, які присвячені загиблим у Другій світовій війні кримським татарам або мають кримськотатарську символіку.
Кримські татари докладають надзусиль, щоб зберегти свої історію та культуру. В Україні створюють багато проєктів, які розповідають про кримських татар, Крим і окупацію півострова росіянами.
Наймасштабнішою такою ініціативою є Кримська платформа, започаткована 2021 року. Під час засідань представники низки країн обговорюють посилення тиску на РФ через її вторгнення в Україну, порушення прав людини в Криму та підготовку до деокупації півострова.
Також в Україні створюють кримськотатарські культурно-мистецькі проєкти. Одним із них є Zincir. Його назва в перекладі з кримськотатарської означає «ланцюг», який символізує ідентичність народу, культури, мови, історії. У межах проєкту проводять зустрічі із кримськотатарськими митцями, влаштовують майстер-класи, виставки.
Ще однією важливою тенденцією є запуск курсів з кримськотатарської мови в закладах освіти й на освітніх платформах. Зокрема, в межах такого курсу в Українському католицькому університеті мову вивчають в контексті традицій Криму. Вчити кримськотатарську мову дистанційно можна в Таврійському національному університеті імені В. І. Вернадського та — на базовому рівні — на платформі Prometheus.
У 2021 році, до 30-ї річниці незалежності України, вийшов серіал «Наші 30». Одна із серій — «Самоповернення в Крим» — присвячена історії повернення кримських татар на Батьківщину після депортації. Вона — про те, як за багато десятиліть киримли таки домоглися права повернутися до Криму.