21 лютого — Міжнародний день рідної мови.

Міжнародний день рідної мови — день, який відзначають щороку 21 лютого, починаючи з 2000 року.
Міжнародний День рідної мови відносно молоде свято — до календарів усього світу воно ввійшло тільки у 1999 році. І в Україні воно також лише почало писати свою історію, хоча сама проблема української мови на українських землях нараховує кілька століть.
Історія свята, на жаль, має дуже трагічний початок. 21 лютого 1952 року у Бангладеші влада жорстоко придушила демонстрацію протесту проти урядової заборони на використання в країні бенгальської мови. Відтоді цей день у Бангладеші став днем полеглих за рідну мову.
Минуло багато років. Аж у жовтні 1999 року на Тридцятій сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО було запроваджено Міжнародний День рідної мови як привід для роздумів та зосередження уваги на мовному питанні.
Наука, що досліджує розвиток мови, складається з ряду історико-лінгвістичних дисциплін (історична граматика, історична фонетика, історична лексикологія, історична діалектологія, історія літературної мови), кожна з яких має свій об’єкт вивчення. Однак усі вони підпорядковані спільній меті, і як окремі частини складають єдину науку — історію мови.
Соціальні функції мови надзвичайно широкі. Дехто вважає мову лише засобом порозуміння між людьми. Насправді ж цим не вичерпується її значення. У мові закодовує нація всю свою історію, багатовіковий досвід, здобутки культури, духовну самобутність.
Мова для кожного народу стає ніби другою природою, що оточує його, живе з ним всюди і завжди. Без неї, як і без сонця, повітря, рослин, людина не може існувати. Як великим нещастям обертається нищення природи, так і боляче б’є по народові зречення рідної мови чи навіть неповага до неї, що є рівноцінним неповазі до батька й матері.
Згадаймо слова В. Сосюри: «Без мови рідної, юначе, й народу нашого нема». Рівень розвитку рідної мови є джерелом духовного розвитку народу. А на думку Є.М.Верещагіна і В.Г.Костомарова, «національна мова входить у поняття національної культури, бо природні умови, географічне положення, рівень і спеціалізація народного господарства, тенденція суспільної думки, науки, мистецтва — всі великі й малі особливості життя народу знаходять відбиття у мові цього народу». Тому знати, берегти і примножувати рідну мову — це обов’язок кожної людини. Народ, який не усвідомлює значення рідної мови, її ролі в розвитку особистості, не плекає її, не може розраховувати на гідне місце в суцвітті народів.

Цікаві факти про українську мову:

 Сучасна українська мова має близько 256 тисяч слів.
 За лексичним запасом найближчою до української мови є білоруська — 84% спільної лексики. Далі йдуть польська і сербська (70% і 68% відповідно), потім — російська (62%). «До речі, якщо порівнювати фонетику й граматику, то українська має від 22 до 29 спільних рис з білоруською, чеською, словацькою й польською мовами, а з російською тільки 11», — кажуть експерти.
 В українській мові, на відміну від решти східнослов’янських мов, іменник має 7 відмінків, один з яких — кличний.
 У 448 році візантійський історик Пріск Панійський під час перебування в таборі гунського володаря Аттіли на території сучасної України, записав слова «мед» і «страва». Це була перша згадка українських слів.
 В українській мові найбільша кількість слів починається на літеру «П».
 Найменш уживаною літерою українського алфавіту є літера «Ф».
 Українська мова багата на синоніми. Наприклад, слово «горизонт» має 12 синонімів: обрій, небозвід, небосхил, крайнебо, круговид, кругозір, кругогляд, виднокруг, видноколо, виднокрай, небокрай, овид.
 Назви всіх дитинчат тварин є іменниками середнього роду: теля, котеня, жабеня.
 Українська мова має велику кількість зменшувальних форм. Навіть слово «вороги» може звучати як «вороженьки».

А на завершення, дорогі друзі нашого каналу, пропонуємо вам пройти вікторину «Знавці української мови». Тож, бажаємо вам удачі.