211- те ліття Тараса Шевченка: він той, без кого важко уявити Україну.

В історії кожного народу є імена, які він свято береже у своїй пам’яті і з великою любов’ю та повагою передає з покоління в покоління. Є таке ім’я і у нашого народу — Тарас Шевченко. Не було і немає в Україні поета, який був би йому подібний. Не було у неньки України сина, який так ніжно і віддано любив свій народ і так страждав за нього. Саме він зберіг і повернув народу його голос — українську мову. Для кожного з нас ім’я Шевченка є святим.

9 березня 1814 року у селі Моринцях у сім’ї кріпака народився хлопчик. Йому дали ім’я Тарас. Рано залишився він сиротою. Спочатку померла мати, а потім пішов слідом за нею і батько. Чого тільки не довелося винести малому Тарасові! І тяжку працю, і науку у п’янички — дяка, холод і голод. Але, на щастя, пан Енгельгардт помітив незвичайні здібності хлопця, і Тараса почали вчити малювати.

Із здібного хлопця виріс талановитий поет і художник. Картинами Шевченка пишаються усі країни, та не тільки картинами. Його поезії відкрили українцям двері у незнаний досі світ, дали зрозуміти, що їхня мова незгірша за інші, а навіть навпаки: такої мелодійної, задушевної мови треба ще пошукати.

Багато років пройшло після смерті Тараса Шевченка. Але його поезії, його картини забути неможливо. Вірші Кобзаря завжди на слуху. Вони підтримували українців під час багатьох війн, бідування, під час пошестей і голоду. Вони ставали наче добрими порадниками у скруті, бо написані з такою щирістю, що душа бринить від щастя чи від туги. Багато з них стали піснями.
Трагічні події останніх років спонукають нас відзначити вражаючу актуальність ідей та творів Кобзаря. Ми вчитуємось в вірші Шевченка і переконуємось, що всі вони звернені до нас — українців сьогодення Шевченко став символом боротьби багатьох поколінь українців за свободу та незалежність. Він і сьогодні надає сили і надихає нас на боротьбу за свободу.

Великий Кобзар став одним з важливих символів української революції — Євромайдану. Його прикладом надихались багато людей, його пророчі слова давали сил новітнім героям. Одним з таких був Сергій Нігоян — юнак з Дніпра, що був на Майдані з початку протестів і, на жаль, став одним з перших загиблих за Україну.

Тарас Шевченко був символом спротиву російській експансії не лише у Києві під час Революції Гідності, він надихав людей і на Донбасі.
6 березня 2014 року в Луганську біля пам’ятника поету зібралися люди на мітинг за Україну. Вони вийшли на захист держави та просто читали вірші Шевченка. За це були жорстоко покарані — адепти «русского міру» напали на мирних демонстрантів, били всіх без розбору та топтали українські прапори.
Крім того, цитати Шевченка підтримували наших воїнів з першого дня війни. Кобзар так міг би написати про воїнів ЗСУ: «Огонь запеклих не пече».

І якби Шевченко жив сьогодні, то немає сумніву, що він був би на передовій. І у запеклих боях не було б часу для журби, лише радість за кожен звільнений лан широкополий.

Ім’ям Шевченка названо безліч площ, проспектів, вулиць, парків, театрів по всій Україні. Він, здається, живе в них, наче й зараз придумуючи нові слова для своїх віршів, наче знову намагаючись намалювати нову картину. Під високим голубим небом у центральній частині столиці України височать монументальні колони Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка.

Постать видатного українця шанована у всьому світі. На планеті існує майже 1400 пам’ятників Шевченку, а з 2014 року Кобзареві присвячено мурал — найбільший в Україні, аж на 570 квадратних метрів.
Його намалювали художники з ательє «Kailas-V» у Харкові до 200-річчя поета на стіні 16-поверхового будинку на Садовому проїзді.

Так, ім’я цієї людини не забуто. Чи міг коли-небудь його батько, неграмотний кріпак, навіть припустити, що колись його син стане такою знаменитістю? Що навіть через багато років, століть його ім’я будуть вимовляти з повагою та любов’ю? Як писав Іван Франко, «найкращий, найцінніший дар доля дала йому аж по смерті — невмирущу славу і вічно нову насолоду, яку дають його твори мільйонам людських сердець».