27 березня — Всесвітній день театру

Всесвітній день театру було встановлено при ЮНЕСКО з ініціативи делегатів IX конгресу Міжнародного інституту театру 1961 року. Відтоді щороку театральні колективи з усього світу відзначають своє професійне свято. Це свято в усіх країнах світу проходить під девізом «Театр — засіб зміцнення миру і взаєморозуміння між народами». Театр — це фабрика емоцій. Адже кожен, хто хоча б раз був на виставі, байдужим до цього виду мистецтва не залишиться. Когось дійство на сцені вражає до глибини душі а гра акторів змушує плакати чи сміятися, когось дивуватися, аплодувати, вимовляти такі любі вуху кожного актора слова: «БРАВО», «НА БІС». Головне, що байдужим рідко хто залишається.

Театральне мистецтво України бере початок з глибокої давнини, коли воно проявлялося в народних іграх, танцях, піснях та обрядах. В епоху Київської Русі елементи театру були в церковних обрядах. Про це свідчать фрески Софійського собору в Києві.

У 1795 році був відкритий перший в Україні стаціонарний театр у Львові, в колишньому костелі єзуїтів. В Наддніпрянщині, де перші театральні трупи народилися також у 18 столітті, процес відкриття стаціонарних театральних споруд просувався повільніше. Так, у Києві перший стаціонарний театр з’явився у 1806 році, в Одесі -- в 1809, в Полтаві -- в 1810. Становлення класичної української драматургії пов’язане з іменами Івана Котляревського, який очолив театр у Полтаві та Григорія Квітки-Основ’яненка, основоположника художньої прози в новій українській літературі.

У другій половині 19 століття в Україні поширився аматорський театральний рух. В аматорських гуртках розпочинали діяльність корифеї українського театру — драматурги і режисери Михайло Старицький, Марко Кропивницький та Іван Карпенко-Карий. Заслуга швидкого розвитку театру належить також і видатній родині Тобілевичів, члени якої виступали під сценічними псевдонімами Івана Карпенка-Карого, Миколи Садовського і Панаса Саксаганського. Кожен із них не лише створив власну трупу, а й був видатним актором і режисером. Провідною зіркою українського театру того часу була Марія Заньковецька.

Харківський академічний драматичний театр ім. Тараса Шевченка — одна з найвизначніших візитівок міста. За всю історію свого існування він «виховав» чимало талановитих діячів мистецтва. Сьогодні це один із найвідоміших театрів України, але два століття тому в невеликому дерев’яній хатці вечорами виступали актори-аматори та музиканти-любителі.

24 лютого український театр занімів, заціпенів від жаху, як і більшість переляканих страшною війною цивільних.

У перші тижні повномасштабної війни театральні приміщення в багатьох українських містах перетворились у волонтерські центри. Тут не лише збирали, видавали гуманітарну допомогу для переселенців, годували їх, плели маскувальні сітки, але й внутрішньо переміщені люди знайшли у стінах театрів прихисток. Театрали допомагали тим, хто втік з-під обстрілів, втратив рідних, здоров’я, дах над головою.

Театри у Харкові, Миколаєві та тих містах, де досі лишається висока небезпека обстрілів і бомбардувань, слугують укриттями, де можна сховатись від небезпеки під час повітряних тривог. Однак укриття в Маріупольському театрі, де переховувалися сотні людей, стало гірким символом злочину росіян.

Сьогодні чотирнадцять акторів і режисер Маріупольського театру працюють в Ужгороді і маленьким колективом творять мистецтво. Вже показали дві прем’єри. Одна з вистав «Маріупольська драма», а це про власний біль кожного, хто промовляє зі сцени. Це важка вистава для емоційного сприйняття. Але для митців важливо, щоб ніхто не забував про їхній рідний Маріуполь, окупований і знищений Росією, де російські війська вбили сотні цивільних людей.

Непоправні втрати — це десятки життів українських митців: світлого Паші Лі, який загинув обороняючи Київ, Оксани Швець із Київського Молодого театру, якої не стало після прильоту ракети, вбитого на фронті танцівника Національної Опери Олександра Шаповала, зниклого в полоні актора театру «Золоті ворота» Володимира Кобеля та інших.

Усі інше, крім життів, можна відновити. Навіть зруйнований ущент театр в Маріуполі, де під завалами після удару авіабомби загинуло близько тисячі цивільних. Можна повернути життя і в будівлю театру в Сєвєродонецьку, де в любовно відремонтованому в 2016 році приміщенні працював український театр-переселенець із Луганська. Немає сумнівів і в тому, що знайдуться сили й завзяття для поновлення Сєвєродонецького фестивалю «СвітОгляд» і грандіозної «Мельпомени Таврії» у Херсоні в повному масштабу.

До того ж уже за час повномасштабної війни і Львівська, і Харківська національні опери змогли реалізувати потужні міжнародні проєкти: львів’яни запустили на EuroVision оперу «Золотий обруч» Бориса Лятошинського в концертному варіанті, а харків’яни кілька місяців успішно виступали в країнах Балтії й Центральної Європи.

З часом театри адаптувалися до реалій повномасштабної війни — і стали ставити вистави як на місцях, так і виїзні для вимушених переселенців і ЗСУ. У квітні відновив свою роботу Національний академічний театр драми імені Лесі Українки в Києві, а в травні — Національний драматичний театр імені Івана Франка і Київський національний драматичний театр оперети. Національна оперета й Театр на Лівому березі перераховують кошти зі своєї діяльності на потреби ЗСУ, а театр імені Франка дарує військовим безкоштовний вхід.

Культурне життя нашого міста теж оживає. 26 березня 2023 року і Харківська опера дасть перший великий концерт з початку війни. Ця вистава буде присвячена Всесвітньому Дню театру.

Українські культурні установи після початку широкомасштабного вторгнення росії продемонстрували, що вміють адаптовуватися, дбати про спадщину, допомагати культурній спільноті та всім українцям, що цього потребують. Виклики сьогодення стали поштовхом для акторів і режисерів щодо пошуку цікавих творів для постановок, театральних експериментів. А тема війни і героїзму українців, історії багатьох захисників і захисниць, українських родин, окремих людей стануть майбутніми сценаріями.

Колектив Харківського історичного музею імені М.Ф. Сумцова від щирого серця вітає всіх служителів музи з професіональним святом. Бажаємо вам, перш за все, міцного здоров’я, величезного щастя, радості і всього самого найкращого! Театральних смаків навіть більше ніж театрів! Ми дивимося драми і комедії, балет і оперети... І ніколи не залишаємося байдужими! З Днем театру! Цей світ — справжнє царство чудес і ми в нього обов’язково повернемося! Слава Україні!