27 січня — Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту

Через тиждень після підписання Угоди про ненапад між сталінським СРСР та гітлерівською Німеччиною, відомої як пакт Молотова-Ріббентропа, почалася Друга світова війна. 1 вересня 1939 року Німеччина напала на Польщу, а через два тижні, 17 вересня, зі сходу польський кордон перейшли радянські війська.

На момент нападу Німеччини на СРСР Україна мала найбільше єврейське населення в Європі — 2,7 мільйона осіб.
За принципом расової диференціації, яким Німеччина керувалася від 1933 року, українців, як і решту слов’ян, було визнано «недолюдьми», які мали служити арійцям, а євреї, цигани/роми, хворі люди з психічними розладами, неповносправні мали бути винищені.

З перших днів окупації у десятках українських населених пунктів нацисти відбирали і розстрілювали єврейських чоловіків. Жінок і дітей зганяли до новостворених ґетто — кварталів на околиці міста, оточених колючим дротом. Німецька адміністрація під страхом смерті заборонила годувати, переховувати і в будь-який інший спосіб допомагати євреям.

Одна з перших акцій масового розстрілу відбулася у Кам’янці-Подільському в серпні 1941 року, коли нацисти знищили 23 600 євреїв з числа місцевих жителів та доправлених сюди із Закарпаття угорських євреїв.

Такої ж тактики дотримувалася спочатку і румунська влада — євреїв Буковини і Бессарабії депортували на схід до смуги між Дністром та Південним Бугом, де вони, якщо не були розстріляні, то помирали від хвороб і холоду.

Дробицький Яр — урочище поблизу Харкова, яке стало свідком систематичних і масових розстрілів 1941–1942 років. Передувала цьому окупація Харкова німецькими військами, що почалася 24 жовтня 1941 року. Разом із нею відбувся й перепис населення із формуванням окремих списків євреїв та ромів. Німецькі нацисти організували для них гетто на східній околиці міста. Невдовзі всіх євреїв та ромів із цього гетто вбили.
Людей гнали групами до 300 осіб до Дробицького Яру й там розстрілювали. Усього тут були вбиті від 16 до 19 тисяч осіб.

Окремою трагічною сторінкою Голокосту в Україні стало винищення столичних євреїв у вересні 1941 року.
Найтрагічнішими стали 29–30 вересня, коли вбили майже 34 тисячі євреїв — мешканців Києва. В німецьких донесеннях цю операцію назвали «гросакцією» («велика акція»). Формальним приводом для неї стала радянська диверсія зі знищення Хрещатика 24 вересня.

Нацистська операція в Бабиному Яру 29–30 вересня стала однією з наймасштабніших каральних акцій Другої світової війни.
У серпні-вересні 1943 року, відступаючи з Києва, нацисти намагалися приховати масштаби своїх злочинів, спаливши десятки тисяч тіл. На привезених із Німеччини спеціальних машинах перемелювалися кістки, розсипаючи попіл околицями Бабиного Яру.

На територіях нинішньої України, які перебували під окупацією Румунії, євреїв було знищено протягом перших кількох тижнів — 15000 у Північній Буковині і приблизно стільки ж у Бессарабії.
Особливо жорстокою була розправа в Одесі, яка перед війною майже на третину складалася з єврейського населення. У відповідь на вибух радіокерованої бомби в комендатурі, румунські та німецькі військові розстріляли і спалили живцем на площі 19 тисяч євреїв протягом кількох днів.

Рятівники євреїв.

Попри те, що допомога євреям каралася смертю, є українці, які рятували єврейські життя. Відома історія православного священника Олексія Глаголєва, який разом з родиною допомагав багатьом євреям в окупованому Києві, надав їм прихисток і забезпечував фальшивими документами.

Першою серед українців, хто отримав звання «Праведник народів світу», стала Олена Вітер (ігуменя Йосифа), настоятелька греко-католицького монастиря, яка переховувала від нацистів єврейських дітей, які під час окупації були під її опікою у львівському сиротинці.

Ізраїльський Національний меморіал Голокосту і героїзму «Яд Вашем» документально підтверджує, що 2 659 українців рятували євреїв під час Другої світової війни. Щоправда, українці-праведники, які були внесені до списку до проголошення незалежності України, були переважно записані громадянами Польщі або СРСР.

Міжнародне співтовариство «беззастережно засуджує всі прояви релігійної нетерпимості, підбурювання, переслідування або насильства щодо окремих осіб або громад, зумовлені етнічним походженням або релігійними віруваннями, де б вони не мали місце», — йдеться в тексті резолюції. Справжні і майбутні покоління не повинні забувати уроків наших загальнолюдських і настільки трагічних катастроф, інакше може виникнути дуже високий ризик повторення подібних моментів у майбутньому.

У цей день, День скорботи і пам’яті, ми приєднуємося до загальної печалі і прагнемо співчувати всьому цьому болю та втраті, ім’я якої Голокост. Її ніяк не заповнити. Вже не запобігти. Але нехай живе надія, що подібного більше ніколи не повторитися! Будемо пам’ятати...