Перейти до основного змісту

Музей тимчасово зачинений для відвідувачів. Колекція, виставки та події — онлайн.Що доступно зараз

Музей тимчасово зачинений. Колекція та виставки — онлайн. Що доступно

Історії

40-ві роковини Чорнобильської катастрофи

«… Хто ж там, сиву, посміє займати? Сіль пізнання — це плід каяття… Несе сива чорнобильська мати Цю планету… Це хворе дитя!..» «Чорнобильська Мадонна» Іван Драч

Опубліковано · 4 хв читання · Автор: Анастасія Лузан

metro-01
metro-01

1986 рік ознаменувала трагічна подія, яка назавжди змінила життя тисяч українців і наслідки якої супроводжують нас 40 років, а її вплив відчуватимуть наступні покоління. 26 квітня 1986 року вибухом 4-го реактора Чорнобильської атомної електростанції була спричинена найбільша техногенна катастрофа ХХ століття.

Планування ЧАЕС розпочато ще 1967 р. з подальшим будівництвом у Київському районі Київської області і станом на 1984 р. усі чотири енергоблоки були введені в експлуатацію. Минули два роки й у ніч з 25 на 26 квітня 1986 р. життя в населених пунктах навколо станції вирувало. Хтось відпочивав, хтось готувався до свят, а на станції мали відбутися випробування, які розділять життя на «до» та «після». Попри те, що технічні обставини не відповідали плану, випробування однієї із систем безпеки, яка передбачала використання залишкової енергії обертання турбогенераторів, що зупиняються, для вироблення електроенергії в умовах двох одночасних аварійних ситуацій, не було скасоване. Експеримент розпочався 26 квітня о 1 годині 23 хвилини 04 секунди, через 39 секунд почалося стрімке неконтрольоване зростання потужностей і о 1 годині 25 хвилин пролунали вибухи та спалахнули понад 30 вогнищ пожежі. 4-й реактор було зруйновано, а з його розвалу 11 тонн ядерного палива були викинуті в атмосферу.

30 співробітників ЧАЕС загинули внаслідок вибуху або гострої променевої хвороби протягом кількох місяців з моменту аварії. Валерій Ходемчук — старший оператор реакторного цеху одним із перших загинув в епіцентрі вибуху й назавжди похований під завалами. Радянською владою інформація про трагедію замовчувалась для української та міжнародної спільноти й була утаємничина. Адже вона могла похитнути віру в непереможність та могутність радянського режиму, що згодом і станеться. Короткі публікації та поодинокі інформаційні повідомлення кінця квітня-початку травня показують приховування радянською владою реальної загрози. Загрози, яка зруйнувала життя 8,5 мільйонів жителів України, Білорусі, росії.

Першими, упродовж кількох годин, небезпеку зустріли та ліквідовували пожежники та персонал ЧАЕС. Саме пожежники зупинили ще одну потенційну катастрофу — водневий вибух. До боротьби з наслідками аварії, за неповними даними, були залучені понад 600 тисяч ліквідаторів. Без відповідних засобів захисту військові, пожежники, правоохоронці, медики, енергетики, вчені і представники багатьох інших галузей усували її — люди, які власними руками та життями зупинили розповсюдження лиха в ще більших масштабах. Серед ліквідаторів із Харківщини близько 30 тисяч осіб. Станом на квітень 2026 р. в Харківській області проживає близько 8 тисяч учасників ліквідації наслідків аварії.

50-ти тисячне місто Прип’ять розташоване в 3 км від ЧАЕС, яке ще 25 квітня буденно гомоніло, уже 27 квітня було евакуйоване. На 6 день після аварії було ухвалене рішення про евакуацію населення з 30-км зони навколо станції. До 6 травня евакуювали понад 115 тисяч осіб. Люди втратили дім, життя, населені пункти стали привидами або були поховані, як село Копачі на Київщині.

Лише в 1990 р. Указом Президії Верховної Ради УРСР 26-е квітня було проголошено «Днем чорнобильської трагедії». Також Генеральна Асамблея ООН 8 грудня 2016 р. резолюцією A/RES/71/125 проголосила Міжнародний день пам’яті про чорнобильську катастрофу днем пам’яті, який відзначається щорічно 26 квітня починаючи з 2017 р.
[25.04.2026 16:47] Анастасія Лузан: Минули 40 років від трагічної події. Хоча 15 грудня 2000 р. Чорнобильську атомну електростанцію було зупинено, але робота з ліквідації наслідків триває і вони залишаються з нами надовго. На початок повномасштабного вторгнення росії на територію України на промисловому майданчику ЧАЕС перебували 150 осіб персоналу станції, а також 178 військовослужбовців Національної Гвардії України, які охороняли об’єкт. 24 лютого 2022 р. через кордон із Республікою Білорусь, ворожі війська увійшли на територію зони відчуження. Станція була в окупації 36 днів. За цей час окупанти розграбували обладнання. Також, внаслідок постійних обстрілів території, прилеглої до ЧАЕС, російські війська пошкодили лінії електропередач. Станція була знеструмлена й опинилась у критичній ситуації, яка могла призвести до ще більшої катастрофи. Але персонал станції не втратив контроль над ситуацією і стабілізував її. Частина персоналу та українські військовослужбовці потрапили в полон, більшу частину з яких вже вдалося повернути додому.

Аварія на ЧАЕС — трагедія, яка забрала життя та понівечила долі людей. Варто вивчати уроки історії, щоб запобігти руйнації світу. Країна-агресорка — росія, засліплена бажанням окупувати Україну, проігнорувала ці уроки. 40 років лунають дзвони над українським Поліссям, журавлі летять над нетолоченими травами, лелеки повертаються до пустих домівок, а зоря полин усе ще проростає українською землею. Пам’ятаємо.

Зображення: Український інститут національної пам’яті

Поділитися