Борис Чичибабін

100 років від дня народження Бориса Чичибабіна

Відомий поет Борис Чичибабін народився 9 січня 1923 р. у Полтавській обл., але більшу частину свого життя прожив на Харківщині. Коли Борису було 7 років, його родина переїхала у селище Рогань біля Харкова. А у 1935 р. родина переїхала у Чугуїв. У шкільні роки Борис почав публікувати вірші у міській газеті. Після закінчення школи у Чугуєві Б. Чичибабін з 1940 р. навчався на історичному факультеті Харківського державного університету ім. Горького (нині — Харківський національний університет ім. Каразіна). Зазначимо, що справжнє прізвище Бориса Чичибабіна — Полушин, псевдонім Чичибабін він взяв собі за прізвищем матері. Коли в 1941 р. розпочалася війна із нацистською Німеччиною, Борис закінчив 1 курс і переїхав у місто Батайськ, де почав працювати токарем у авіаційній майстерні.

У листопаді 1942 р. Бориса Чичибабіна мобілізували в Червону армію, де він служив до 1945 р., безпосередньо в боях Борис Олексійович не брав участі, однак був механіком авіаприладів на військовому аеродромі.

Після демобілізації в 1945 р. він повернувся до навчання в університеті, але вже на філологічний факультет. На жаль, Борис Олексійович на філологічному факультеті провчився всього 1 рік. У червні 1946 р. він був заарештований за начебто антирадянську агітацію, хоча це був відвертий наклеп, тому що в ті часи він, за власним зізнанням, був типовою радянською людиною і щиро вірив у перемогу комунізму.

Борис Чичибабін був засуджений і відбував покарання до 1951 р., саме в тюрмі він написав один зі своїх найвідоміших віршів «Красные помидоры».

Кончусь, останусь жив ли, –
Чем зарастет провал?
В Игоревом Путивле
Выгорела трава.

Школьные коридоры
Тихие, не звенят.
Красные помидоры
Кушайте без меня.

Как я дожил до прозы
С горькою головой?
Вечером на допросы
Водит меня конвой.

Лестницы. Коридоры.
Хитрые письмена...
Красные помидоры
Кушайте без меня.

1946

Після звільнення з ув’язнення, повернувшись у Харків, Б. Чичибабіну важко було знайти роботу та житло, з причин політичної неблагонадійності, тому йому довелося закінчити спеціальні курси і стати бухгалтером, хоч він і далі продовжував писати вірші, які з великими перешкодами і цензурними правками обмежено друкувалися в Радянському Союзі. Але слава про нього, як про одного з найкращих поетів тих років, поширювалася серед поціновувачів літератури в рукописних збірниках. Утиски поета посилились у 1970-ті рр. Його поезії ніде не друкували, а у 1973 р. Бориса Чичибабіна виключили із Спілки письменників.

Із початком перебудови в Радянському Союзі, в другій половині 1980-х рр., вірші Б. Чичибабіна набувають великої популярності. В 1987 р. його поновили в Спілці письменників, а вірші знову починають друкувати без обмежень у найбільш тиражованих виданнях. У 1990 р. Бориса Олексійовича було нагороджено Державною премією СРСР.

Помер Борис Олексійович Чичибабін у Харкові в 1994 р., на його честь вулиця 8-го З’їзду рад, де він жив з 1951 по 1956 р., була перейменована у 1995 р. на вул. Бориса Чичибабіна. Вірші Бориса Чичибабіна запам’ятались поціновувачам поезії наповненням ідеалами високої людяності, оптимістичним настроєм та вірою в перемогу добра над злом.