Дата, яка поділила життя кожного українця на «до» та «після»

2022 рік

24 лютого 2022 року о 4:55 ранку жителі багатьох українських міст прокинулися від вибухів, зокрема Харків, Київ, Одеса. Російська Федерація на чолі з Володимиром Путіним почала повномасштабну військову агресію на територію України. Майже з перших хвилин Верховна Рада ввела військовий стан по всій території нашої держави, тодішній Міністр оборони закликав усіх, хто вміє володіти зброєю, стати до лав територіальної оборони. Водночас Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією. 25 лютого наші моряки, захисники острова Зміїний, дуже влучно вказали напрям російському кораблю, який закликав скласти зброю і здатися. «Русский военный корабль иди…..!» Цей легендарний вислів добре дав зрозуміти усьому світу долю подальшого супротиву України.

Нажаль, у лютому росіяни обстріляли аеропорт під Києвом, в результаті чого було знищено надважкий транспортний літак «Мрія». Проте, наприкінці 2022 року конструкторське бюро «Антонов» повідомило про початок конструкторських робіт другої «Мрії».

Від масованих ракетних атак здригалися українські міста. Зокрема, у березні окупанти скинули бомби на пологовий будинок та на драмтеатр у Маріуполі. У драмтеатрі ховалися сотні людей, а поруч з будівлею був напис «Діти».

13 березня у повітряному бою на Києвом загинув Степан Тарабалка, якого українці вважали «Привидом Києва», символом хороброго захисника українського неба. Пізніше командування ПС ЗСУ пояснили, що «Привид Києва» — це збірний образ пілотів 40-ї бригади тактичної авіації Повітряних сил.

Квітень почався з хороших новин – 2 квітня ЗСУ звільнили всю Київську область від російських загарбників. Проте радіти довелося недовго — вже за кілька годин світ дізнався про звірства росіян у Бучі, Ірпені та Гостомелі.

Після цього росіяни неодноразово вчиняли геноцид. Один із таких випадків стався 8 квітня, коли ворожа ракета поцілила у залізничний вокзал міста Краматорськ. Тоді постраждала майже сотня людей.

Особливим днем стало 13 квітня, коли відбулося «бойове хрещення» української крилатої ракети «Нептун». У той день погода була жахливою, однак це не завадило потопити крейсер «Москва».

Травень був насичений злетами і падіннями, коли хороші новини затьмарювали погані й навпаки.

Україна здобула перемогу на Євробаченні-2022 в Турині.

15 травня італійська сцена підкорилася гурту Kalush Orchestra, які зі сцени закликали світ врятувати захисників Маріуполя.

Згодом, 17 травня, стало відомо, що оборонці «Азовсталі» отримали від вищого командування сигнал про право вийти з території заводу, аби зберегти своє життя.

У червні до України прибули перші американські HIMARS. За місяць ці реактивні артилерійські системи продемонстрували себе якнайкраще – знищили низку логістичних об’єктів росіян.

24 червня стало відомо, що Україна за три дні надонатила 600 мільйонів гривень фонду Сергія Притули на три «народні Байрактари».

Турецьку компанію настільки вразила згуртованість нашого народу, що вони вирішили подарувати три БПЛА. А за гроші, зібрані на байрактари, Україна придбала супутник. Нині завдяки йому українська армія максимально швидко отримує знімки поля бою, які допомагають у плануванні операцій.

Та, на жаль, наше небо не захищене від російських ракет – 27 червня дві з них влучили в торговий центр «Амстор» у Кременчуці. Загинула 21 людина: хтось був на зустрічі випускників, хтось навпаки, чекав на це свято.

7 липня на острові Зміїний знову замайорів український стяг. Свою втечу росіяни назвали «жестом доброї волі».

Але знову добрі новини перепліталися з болем та сльозами, 14 липня росіяни обстріляли центр Вінниці. Загинуло щонайменше 20 людей, понад півсотні отримали важкі поранення. Від отриманих травм померла 4-річна Ліза, яка з мамою йшла до логопеда.

29 липня росіяни обстріляли колонію в Оленівці Донецької області, де утримувалися українські полонені.

В серпні з Одеського порту вийшло перше судно з українським продовольством після початку повномасштабного вторгнення. До порту Тріполі у Лівані воно рухалося коридором, безпеку якого гарантувала Туреччина та ООН.

Цього ж місяця Україна відзначила перший День Незалежності в умовах повномасштабної війни. На Хрещатику в Києві був влаштований "парад» знищеної російської техніки.

З початком осені ЗСУ мали одразу декілька значних перемог на полі бою. Українські війська перейшли в контрнаступ на Харківщині та 8 вересня звільнили місто Балаклія.

Вже 10 вересня ЗСУ звільнили Куп’янськ, а окупанти вийшли з міста Ізюм на Харківщині, яке було окуповане ними з 2 квітня. Через кілька днів у звільненому Ізюмі виявили масове поховання на понад 440 тіл.

Наприкінці вересня відбувся найбільший обмін полоненими. 21 вересня Україна повернула 215 військових, серед яких були захисники Азовсталі.

7 жовтня Україна вперше отримала Нобелевську премію миру. Нобелівський комітет присудив нагороду українській організації «Центр громадянських свобод». У жовтні країна-терорист здійснила перший масований ракетний обстріл енергетичної інфраструктури України. Також у жовтні окупанти атакували місто Київ іранськими дронами.

11 листопада українські військові зайшли в Херсон, який росіяни окупували на початку березня. Звільнене місто заполонила українська символіка, а місцеві жителі розповідали, як ховали прапори у підвалах і чекали українських військових.

У грудні Президент вперше за 8 місяців залишив Україну та з візитом відвідав США і виступив у Конгресі.

2023 рік

У 2023 рік Україна входила на хвилі стриманого оптимізму. Успішні операції зі звільнення Харківщини і Херсона давали такі підстави.

Однак реальність виявилась дуже жорстокою. Наступ Збройних сил, що розпочався на південному фронті, вперся в потужні оборонні укріплення росіян. Успіху завадила і величезна техногенна катастрофа, а саме підрив Каховської ГЕС. За оцінками експертів, цей злочин вчинили російські військові, щоб завадити просуванню українських військ. За рік насичених бойових дій жодна зі сторін так і не змогла прорвати оборону противника. Враховуючи це, наприкінці осені головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний був змушений констатувати перехід до «позиційної війни».

Успіхи України у 2023 році:

Розблокування Чорного моря — з лютого 2022 року — порти, торгівельні і військові кораблі опинилися під нищівними ударами російських ракет та безпілотників. Морський експорт продукції з України зупинився. Влітку 2022 року цей коридор вдалося розблокувати, створивши «безпечний коридор» в Чорному морі. Угода була укладена за посередництва ООН та Туреччини. Але через рік російська влада вийшла з домовленостей. Проте Україна знайшла вихід — удари морських дронів по російських кораблях і по штабу Чорноморського флоту змусили Кремль зменшити свої апетити у цьому регіоні. Це дозволило розблокувати морський експорт України.

Розгром російських військ під Вугледаром, звільнення Роботиного та Кліщіївки. Ці перемоги на полі бою ЗСУ здобули вже в рамках контрнаступу. На перетині Запорізької і Донецької областей українцям вдалось зрізати Времіївський виступ противника біля містечка Велика Новосілка, а також прорвати першу лінію оборонних укріплень росіян біля села Роботине. Ці військові операції забрали багато часу і ресурсів в ЗСУ, що фактично не дозволило надалі розвинути успіх в сторону окупованих Бердянська та Мелітополя.

В середині листопада ЗСУ вдалося захопити плацдарм на лівому березі Херсонської області. У військовій науці форсування водяної перешкоди і захоплення позицій на ворожому березі вважається однією з найскладніших операцій. Складність цієї операції полягає ще в тому, що наші воїни здійснили її без прикриття з повітря, без потужного річкового флоту, без переваги в техніці, без наведення понтонних переправ.

Під кінець року Сили оборони України відчули труднощі з отриманням допомоги від західних партнерів — у тому числі від найбільшого із них — США, через політичні процеси всередині країни. Це безпосередньо вплинуло на кількість пострілів артилерії, поставку техніки і всього того, що потрібно для війни.

Після наступу у 2023 році значна частина техніки, яку ЗСУ отримали від Заходу, залишається в строю. Але втрати, поломки, поява нових підрозділів вимагають ще більших зусиль західної промисловості — вона усе ще далека від обсягів, необхідних Україні, навіть після двох років активних боїв. У той же час досвід українського наступу показав — підготовка бійців повинна бути ще ретельнішою.

А ситуація на фронті дуже складна, йде бойовий процес. Війна штука динамічна. Багато людей зараз запитують: «А яка мотивація у наших бійців?» Відповідь дуже проста — помста і розплата. Є за що, є за кого. Ніхто не здатний це відчуття відібрати у тих, хто втратив рідних або свою домівку на цій війні. Тож тримаємо розум холодним, продовжуємо працювати та допомагати армії і тоді результат обов’язково буде.

Віримо в ЗСУ!

Слава Україні!