Декларація про державний суверенітет України

«Верховна Рада Української РСР, виражаючи волю народу України, прагнучи створити демократичне суспільство, виходячи з потреб всебічного забезпечення прав і свобод людини, шануючи національні права всіх народів, дбаючи про повноцінний політичний, економічний, соціальний і духовний розвиток народу України, визнаючи необхідність побудови правової держави, маючи на меті утвердити суверенітет і самоврядування народу України,
ПРОГОЛОШУЄ
державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах…» (Декларація про державний суверенітет України).

У кінці 1980-х на початку 1990 року в Україні активізуються демократичні рухи на тлі розпаду Радянського Союзу. Відбуваються протистояння між комуністичним та демократичним блоками. Вже з 28 червня по 11 липня 1990 року у Верховній Раді УРСР проходить обговорення 12 проєктів Декларації. За матеріалами Українського інституту національної пам’яті офіційний проєкт Декларації готували дві групи: Тимчасова комісія утворена президією Верховної Ради та Комісія Верховної Ради з питань державного суверенітету, міжреспубліканських і міжнаціональних відносин. За основу Декларації було взято проєкти депутата Сергія Головатого і президії Верховної Ради України. Розпочалася запекла боротьба за кожен пункт у документі між комуністичною більшістю та демократичною парламентською опозицією «Народна рада».

Ранком 16 липня 1990 року конституційною більшістю («за» — 355) було ухвалено Декларацію про державний суверенітет. У десяти пунктах документа вперше проголошено право українського народу на самовизначення, здійснення захисту та охорони національної державності, народовладдя, громадянство, самостійність Української РСР у вирішенні будь-яких питань свого державного життя, недоторканність території, самостійне утворення банківської, фінансової, податкової, митної систем, державного бюджету та грошової одиниці, екологічної безпеки, забезпечення національно-культурного відродження українського народу, право на власні збройні сили, внутрішні війська та органи державної безпеки, державний нейтралітет, не участь у військових блоках, дотримання трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти й не набувати ядерної зброї, Українська РСР виступає рівноправним учасником міжнародного спілкування.

По завершенні голосування Алтунян Г. О. — правозахисник, дисидент, громадський і політичний діяч, народний депутат України 1-го (XII) скликання від Київського виборчого округу № 370 міста Харкова, зазначив:
«…Тому сьогодні може якраз саме той час, ті хвилини, коли ми всі з вами повинні заглянути в наше минуле. Я пропоную зараз сьогодні вшанувати пам’ять тих, хто протягом усієї історії України прагнув цього дня. Ми повинні зараз із вами разом пом’янути козаків Запорізької Січі. Прагнення українського народу до волі — це майже одна з головних особливостей народу цієї країни. Від Сагайдачного до Василя Стуса, від Тараса Шевченка, Івана Франка, Миколи Хвильового, всіх тих, які боролися із царизмом, із сталінізмом, фашизмом, до всіх тих, хто вже в наші часи відстоював свободу. Я пропоную вам на хвилиночку вшанувати їх пам’ять вставанням…»
(зі стенограми пленарного засідання, Бюлетень № 67, 16 липня 1990 року, 10 година ранку).
Згідно Постанови Верховної Ради Української РСР від 16 липня 1990 року (втратила чинність) 16 липня було визначено Днем проголошення незалежності України з щорічним відзначенням його як державного загальнонародного свята. Таким чином саме у цю дату 1991 року Україна вперше святкувала незалежність зробивши перші кроки до її відновлення.

Хоча Декларація не набула статусу конституційного акту, але створила правові передумови для нової Конституції, законів України, визначення позицій для укладення міжнародних угод та ухвалення 24 серпня 1991 року Акту проголошення незалежності України.