День фотографа

Історія фотографії або фотографія в історії… Навіщо нам фотографія? Ви ніколи не замислювалися над цим питанням? Сьогодні 12 липня той самий день, коли доречно подумати на цю тему тому, що сьогодні відзначається ДЕНЬ ФОТОГРАФА. Люди завжди намагалися зберегти у пам’яті яскраві події свого життя, обличчя друзів та рідних, і тільки з появою фотографії це стало просто та зручно. З’явилася нова професія — фотограф, спочатку це було хобі, а пізніше стало у багатьох людей справою життя. Тільки завдяки майстерності та наполегливості, а часто і героїзму фотографів ми дізнаємося про події як минулого, так й сьогодення.

Чому саме 12 липня стало днем фотографа? Є кілька пояснень. Перше з них — 12 липня католицька церква відзначає день святої Вероніки. Саме її вчинок послужив створенню першого нерукотворного образу. Легенда про неї говорить, що коли засуджений на мученицьку смерть Ісус Христос ішов на гору Голгофу, згинаючись під вагою свого хреста, його супроводжував натовп. І коли виснажений Ісус упав під вагою хреста, до нього підбігла жінка, яка напоїла його водою. Також вона подала йому свою хустку (шматок тканини), щоб обтерти обличчя. Коли вона прийшла додому, то побачила, що на тканині закарбувався святий лик Спасителя, «справжній образ» особи Ісуса (лат. Icona vera). Через дві тисячі років, коли була винайдена фотографія, папа Римський затвердив день святої Вероніки як день фотографа. Відзначати день фотографа 12 липня вирішили ще й тому, що 12 липня 1854 народився Джордж Істман — засновник компанії Kodak, який зробив фотографію доступною для всіх.

Перші спроби фіксації зображення згадуються китайським філософом Мо-Цзи ще у V ст. до н. е. Першу фотографію вдалося зробити французькому досліднику Нісефору Ньєпсу у 1826 р. Але офіційною датою появи фотографії як мистецтва вважається 1839 р., коли французи Луї Даґер та Нисефор Ньепс опублікували спосіб одержання зображення на мідній пластині, вкритій сріблом, який отримав назву — даґеротипія. Одночасно Уильям Генри Фокс Тальбот знайшов інший метод фотографування — каллотипію, що був у 1844 р. вдосконалений Луї Дезіре Бланкар-Евраром та був створений друкарський фотографічний станок. У 1839 р. Французька академія затвердила слово «фотографія» для нового винаходу, що започаткувало появу нової професії.

Історія фотографії у Харкові розпочалася приблизно 170 років тому, перші фотографи з’явилися на початку 1850-х років. Першим харківським фотографом вважається виходець з колишніх кріпаків В.Н. Каразіна та ювелір по спеціальності В. Д. Зайцев, який першим привіз до Харкова фотографічне обладнання та матеріали. Фотографія стала у Харкові дуже популярною, замовити фотографічний портрет було простіше, швидше та дешевше, ніж картину у художника. Тому дуже швидко почали відкриватися в різних районах міста фотографічні майстерні. Першими фотографами Харкова були Я. П. Данилевський, Ф. Левдик, О. Пшенни, В. С. Досекін, О. М. Іваніцкий, А. К. Федецкий, Ю. Є. Глентцтнер, М. І. Овчинников, О. М. Мишон, А. О. Занарді. Всього в 1851-1917 роках за даними дослідників у Харкові працювало більш 235фотографів, на початку ХХ ст. у місті було понад 40 фотосалонів.

Фотографія була дуже популярним видом мистецтва та вигідним бізнесом в Харкові. У 1891 р. харківські фотографи заснували власне Харківське фотографічне товариство, яке влаштовувало регулярні власні фотографічні виставки, демонструвало мешканцям міста кращі твори західноєвропейських фотографів, популяризувало фотографічне мистецтво. З кожним роком з’являлося все більше бажаючих вчитися фотографічній справі, тому 6 березня 1886 р. члени товариства прийняли рішення заснувати в Харкові фотографічне училище. Молоді харків’яни захоплювалися фотографією. Прикладом є Сергій Сумцов, юрист, випускник Харківського університету, син засновника та першого директора Харківського історичного музею М.Ф. Сумцова, який був аматорським фотографом та залишив дуже цікаві фотографії своїх близьких, друзів та види Харкова початку ХХ ст.

В моду увійшли не тільки парадні портрети, фотографії сімейних подій, а й тематичні фотографічні альбоми. До нашого часу дійшла значна кількість старовинних альбомів різноманітних навчальних закладів (випускників Харківського університету та Технологічного інституту, гімназій та училищ). Особливе місце в історії харківської фотографії займають Альфред Федецький та Олексій Іваницький (1854-1920) Високий професіоналізм та художній смак, новаторство в галузі фотографічної техніки А. Федецького та О. Іваницького здобули багатьох міжнародних нагород та визнання у Європі. Завдяки величезній праці харківських фотографів ХІХ — ХХ ст. до нас дійшли види Харкова, портрети їх мешканців, визначні події в історії нашого міста.

Харківська фотографія ХХ ст. — унікальне явище в історії українського мистецтва. Харківська школа фотографії утворилася в 1971 році на базі Харківського обласного фотоклубу, яким керував Герман Дрюков, членами клубу також були Борис Михайлов, Євген Павлов, Юрій Рупін, Олег Мальований, Олександр Супрун і Геннадій Тубалєв. Вони сформували незалежну групу «Час» — і назавжди змінили сучасну світову фотографію. Головною ідеєю їх методу — приголомшити, здивувати, «вдарити» глядача так, щоби він зрозумів щось важливе про реальність, у якій існує. Коли група «Час» розпалася, а фотоклуб закрила влада через радикальні підходи фотографів, з’явилося друге покоління Харківської фотошколи, яке разом із першим продовжило експерименти. «Група швидкого реагування» виникла в момент розпаду Радянського союзу. Туди увійшли Борис і Віта Михайлови, Сергій Братков та Сергій Солонський. Основним її методом був перформанс і художня провокація. Третє сучасне покоління Харківської школи фотографії представлено групою «Шило» (Сергій Лебединський). На думку сучасного українського фотографа Олександра Глядєлова — «Вдала фотографія — це фотографія, котру ви не зможете забути. Навіть якщо будете намагатися це зробити». Саме такими фотографіями є роботи наших сучасників — фотокореспондентів, які сьогодні поруч з військовими закарбовують подвиг нашого народу у цієї жорсткій війні. Завдяки українським фотокореспондентам світ може дізнається про реальні події в Україні, про мужність та відвагу її захисників, про горе та трагедії українців у Маріуполі та Харкові, Бучі, Бородянці та Ірпіні. Інформаційний фронт — сьогодні дуже важливий для перемоги України у війні. Світ повинен знати правду про війну в Україні, про боротьбу українського народу за власну свободу, незалежність та європейський вибір. Ми пишаємося всіма фотографами, які ризикуючи своїм життям, несуть людям правду про війну, та шануємо всіх, хто віддав своє життя на шляху до перемоги.

Фотографія сьогодні — дуже демократичний вид мистецтва, нею може займатися навіть людина з мобільним телефоном або старою «мильницею». Головне — усвідомлювати, що ти знімаєш і що саме хочеш сказати своїми фотографіями: Фотографія — це завжди те, що людина думає, а техніка при цьому вторинна. Пропонуємо разом переглянуті старовинні та сучасні фотографії українських митців.