День Героїв

23 травня вшановуємо пам’ять кожного/кожної сміливих серцем і сильних духом, хто присвятив своє життя боротьбі за соборну і незалежну Україну, за вільне майбутнє нових поколінь українців. Зберігаємо спогади про тих, хто віддав своє життя в боях проти поневолення ворогом, заради збереження ідентичності та української нації.

Історія Дня Героїв починається 1941 року з офіційного впровадження постановою ІІ Великого Збору ОУН, як свята Героїв Революції. Датою обрано 23 травня не випадково, а для вшанування пам’яті Симона Петлюри, Євгена Коновальця, Миколи Міхновського, які загинули від «рук» радянської влади. Хоча датою було обрано 23 травня, але заходи могли тривати упродовж тижня. У роки німецької та радянської окупації території України заходи до цього Дня відзначали в підпіллі, а також у діаспорі, аж до відновлення незалежності в 1991 році. Ще більшої актуальності День набув з початком російсько-української війни 2014 року та її повномасштабного розгортання з 2022 року, коли ворог знову зажадав української землі та життя українців. На сьогодні День Героїв не є офіційним святом, але має вагоме значення для суспільства, бо спонукає знати й пам’ятати.

Адже важливо зберігати пам’ять і постійно оновлювати та підживлювати її. Допомагають у цьому певні знакові системи-маркери, які є необхідними для розуміння ціни здобуття незалежності, миру, життя, усвідомлення того, що слова «патріотизм», «свобода», «героїзм», «звитяга» не пустий звук, а мають сенси закарбовані життями українських Героїв. Щоби людина почувши чи побачивши інформацію про офіційні та неофіційні пам’ятні дати та Дні чи про Меморіальний комплекс «Пам’яті героїв Крут», вулицю Євгена Котляра чи Владислава Зубенка, пам’ятні знаки встановлені на честь воїнів УПА та учасників ОУН, відзнаки, якими вшановано героїзм — звання Героя України, Орден Богдана Хмельницького чи Хрест бойових заслуг, відчула емоції, згадки, приналежність, побудувала причинно-наслідкові зв’язки, усвідомлено здійснювала ритуали вшанування.

Одним із таких ритуалів, який, під час повномасштабної війни вийшов за межі конкретних пам’ятних подій та дат, стала хвилина мовчання. Вона була запропонована Едвардом Джорджем Гоні (Edward George Honey) ще в 1918 році — після завершення Першої світової війни. Мельбурнський журналіст, працюючи в Лондоні, застав святкування новини про перемогу союзників. Він задумався над тим, скільки життів забрала війна й що потрібні не тільки святкування, а й час для осмислення трагедії кожним, хоча б у кількох хвилинах тиші. Своє послання до суспільства та, зокрема, до влади він опублікував у газеті в 1919 році під псевдонімом, але відповіді так і не отримав. Також, 1919 року сер Джеймс Персі Фіцпатрік напише ще одного листа з подібною пропозицією. Зрештою, послання дістануться Георга V і церемоніал мовчазного вшанування пам’яті упродовж двох хвилин буде впроваджено.
Відповідно до Указу Президента України №143/2022 «Про загальнонаціональну хвилину мовчання за загиблими внаслідок збройної агресії російської федерації проти України» в Україні щоденно о 9.00 відбувається вшанування пам’яті тишею, яка сповнена болем за нездійсненими мріями, надіями, непрожитими життями та зруйнованими долями.

Події приурочені до Дня Героїв, знову і знову привертають увагу суспільства до усвідомлення важливості досліджувати, переосмислювати та пам’ятати здобутки попередніх поколінь, щоб у майбутньому українці не знали війни адже матимуть силу дати гідну відсіч, бо завжди пам’ятатимуть, хто вони і якого роду. Безмежна повага, вдячність кожному/кожній, хто оберігає та боронить Україну. Пам’ять і честь полеглим.

Слава Україні!
Героям Слава!

З Днем Героїв України!