День пам’яті жертв політичних репресій

Політичні репресії — це примусові заходи, які вживаються з політичних мотивів. До заходів політичних репресій можна віднести: обмеження свободи, примусове лікування в психіатричних закладах, висилка, позбавлення громадянства, залучення до примусової праці, обмеження прав і свобод, у крайніх випадках позбавлення життя людей, які визнані неблагонадійними з політичних, класових, соціальних, національних, релігійних причин.

Перші репресії розпочались у Харкові в далекому січні 1919 р., коли у нашому місті знову була встановлена радянська влада і створена Харківська губернська надзвичайна комісія — ХарГубЧК. У Харкові ЧК знаходилась у будинку по вулиці Сумській, 82. До революції це був доходний будинок Мошкевича, де жили люди, але зі встановленням радянської влади цей будинок націоналізували, а мешканців висилили.

Крім Харківської ЧК каральні функції у Харкові у 1919 р. здійснював Харківський революційний трибунал, частково губернська міліція та комендатура міста Харкова.

Саме у травні 1919 року харківські чекісти відправили спеціально взятих заручників з числа політично неблагонадійних, з точки зору радянської влади, харків’ян і членів їх родин до Сум і там розстріляли, перед цим жертв катували. Хто ж був цими «буржуазними гадами»? Серед них були професори Харківського університету і Технологічного інституту — історик А. С. В‘язигін, філософ Я. А. Денисов, хімік Л. В. Орлов та інші.

Ще у вересні 1918 р. постановою «Про червоний терор» було узаконено використання концтаборів. У Харкові був створений такий концтабір у січні 1919 р., після зайняття Харкова Червоною Армією і створенням Харківської губернської ЧК. Знаходився концтабір у будинку по вулиці Чайковського, 5. Комендантом цього концтабору став С. О. Саєнко.

Друга хвиля масових політичних репресій почалася в страшні 30-ті роки 20 століття, особливо з 1936 по 1938 рр., коли народним комісаром НКВД був Микола Іванович Єжов. Саме під час його головування в НКВД був найстрашніший по політичним репресіям 1937 р., коли спускалися конкретні накази про кількість тих людей, яких необхідно було розстріляти та просто засудити до перебування у виправно-трудових таборах.

Саме у страшні роки Великого терору згадується історія харківського будинку «Слово».

«Крематорій», «будинок попереднього ув’язнення» — саме так називав будинок «Слово» письменник Іван Багряний, арештований в 1932 році.

А починалося все безхмарно. Житловий будинок для літераторів побудували у Харкові наприкінці 1920-х років за сприяння Йосипа Сталіна. Спроєктував його Михайло Дашкевич у архітектурних формах між модерном і конструктивізмом. У плані споруда має символічну форму літери «С» — від «слово».

Будинок був кооперативний, зводили його спеціально для українських письменників та інших діячів культури. Він складався з 64 просторих, світлих квартир, а також їдальні й солярію, мав обслуговуючий персонал.

Однак, як виявилось, — це була пастка радянської влади.

За українською інтелектуальною елітою, зібраною в одному місці, стало дуже легко слідкувати та збирати докази про їхню «підривну антидержавницьку діяльність».

У 1933 році після арешту мешканця будинку «Слово» Михайла Ялового почалася хвиля репресій проти діячів української культури, яка отримає назву «Розстріляне відродження». Невдовзі після цього інший мешканець будинку Микола Хвильовий покінчив життя самогубством.

Арештовували митців здебільшого вночі. Коли почались арешти, письменники, щоб не вибігати вночі в піжамі, спали в одязі, а біля дверей тримали зібрану про всяк випадок дорожню валізу.

До 1938 року радянська влада заарештувала мешканців сорока квартир із шістдесяти шістьох наявних у будинку.

24 лютого 2022 року Російська федерація розпочала військову агресію проти України. Окупанти почали жорстоко бомбити мирні міста та оселі українських громадян.

Мешканка будинку «Слово» Анастасія Ковальова 7 березня 2022 року повідомила про обстріли: «Мій будинок після ночі. Сусіди всі живі, декілька квартир сильно зачепило».

У 2017 році, український режисер Тарас Томенко, зняв документальний фільм «Будинок «Слово». Українська прем’єра стрічки відбулася 27 жовтня 2017 року в Харкові. Фільм брав участь в офіційній конкурсній програмі 33-го Варшавського міжнародного кінофестивалю 2017 року

У 2018 році стрічка отримала українську національну кінопремію «Золота дзиґа» в категорії «Найкращий документальний фільм».

У багатьох книгах розповідається про тяжкі роки масових політичних репресій. В Україні випускається серія книг «Реабілітовані історією», в яких поіменно перераховується всі ті, хто були репресовані в СРСР.

Кожній людині обов’язково треба прочитати хоча б одну з книг про політичні репресії, для того, щоб знати трагічну історію свого народу і у майбутньому не повторювати помилки попередників…