День скорботи і вшанування пам’яті жертв війни в Україні

Перший місяць літа сповнений теплом, яскравими барвами, мріями, життям. Поля уквітчані безліччю квітів. Серед них рясно майорить червоний мак. Він, як символ, який нагадує про мільйони українців, загиблих під час Другої світової війни і які гинуть у сучасній російсько-українській війні.

Друга світова війна для українців почалася з 1 вересня 1939 р. бомбардуванням міста Львова німецькою авіацією. Вона прокотилася кількома хвилями територією України й забрала та понівечила життя мільйонів людей. Нацистський та радянський режими завдали невиправних втрат. Кількість загиблих українців у роки Другої світової коливається від 8 до 10 млн осіб. На пошану полеглих та загиблих українців 22 червня визначено Днем скорботи і вшанування пам’яті жертв війни в Україні.

День встановлений Указом Президента України 1245/2000 в контексті плану заходів, пов’язаних з 60-ю річницею початку, 22 червня 1941 р., одного з періодів Другої світової, а саме німецько-радянського. Вже у 2001 р. заходи до цього Дня були проведені на різних рівнях, у Верховній Раді України відбулося спеціальне засідання. З 2011 р. відповідно до Постанови Верховної Ради був впроваджений церемоніал вшанування загиблих, а саме приспущення Державного Прапору України з чорною стрічкою та кожного року 22 червня о 10.00 проведення хвилини мовчання.

Здавалось, світ мав запам’ятати трагедію Другої світової війни та не повторити її. Але, у 2014 р. росія здійснює збройне вторгнення на територію України. За даними ООН з 2014 по 2021 рр. загинули близько 3375 цивільних осіб та 4150 осіб українських військових. У 2022 р. представники країни-агресора — російської федерації здійснили повномасштабне вторгнення на територію України. Відповідно до даних моніторингу ООН за підтвердженими даними станом на січень 2026 р. загинули щонайменше 15 172 цивільні особи.

22 червня ми згадуємо жертв війни в Україні під час Другої світової війни, які полягли у боротьбі з нацизмом у складі різних армій світу, жертв нацистських переслідувань, українців у визвольному русі, які загинули у протистоянні з тоталітарними режимами та боротьбі за незалежність України, полеглих захисників і захисниць, які боронили волю і соборність рідної землі під час Антитерористичної операції та Операції Об’єднаних Сил та під час повномасштабного вторгнення і жертв серед цивільного населення.

Війна завдає глибоких ран — мільйони забраних життів людей, які мали жити, творити майбутнє, радіти. Їх імена зберігаються у пам’яті рідних, близьких, закарбовуються у просторі та часі, в історії визвольної боротьби українського народу. Війна лишає по собі відкриті рани — мільйони жертв, які зазнали каліцтва, насилля, примусової депортації, пройшли полон, втратили дім, близьких. Кожна війна лишає по собі біль, пустку та імена, які не згадають, адже не можливо встановити остаточну кількість жертв. Пам’ятаємо.