День слов’янської писемності і культури

«…по с т а н о в л я ю: Установити в Україні День слов’янської писемності і культури, який відзначати щорічно 24 травня в день вшанування пам’яті святих рівноапостольних Кирила і Мефодія». Указ Президента України N 1096/2004 від 17 вересня 2004 року.

Таким чином згідно Указу в Україні встановлено 24 травня як День слов’янської писемності і культури.

День пов’язаний з іменами святих просвітителів слов’ян Кирила і Мефодія. За Новоюліанським календарем Православна Церква України вшановує їх пам’ять 11 травня. Брати з Солуні Кирило (Костянтин) і Мефодій просвітники, котрі проповідували християнство і стали першими перекладачами богослужебних книг на слов’янську мову. Добре знали південномакедонський діалект солунських слов’ян, грецьку, латину, арабську та єврейську мови.

Коли до Візантійського імператора прибули посли моравського князя Ростислава, з проханням прислати в Моравію вчителів, які могли б проповідувати євангельську науку слов’янською мовою імператор попросив Костянтина взяти на себе цю місію. Брати погоджуються і в пості і молитві разом зі своїми учнями беруться до праці. 863 року світ побачить «кирилиця». Тоді ж почали перекладати з грецької мови на слов’янську церковні богослужебні книги. Мовою писемності у південних та східних слов’ян стала старослов’янська або давньоцерковнослов’янська мова.


Варто зазначити, що виникнення кирилиці і до сьогодні повите таємницями і має кілька версій: кирилицю уклав Кирило за допомогою брата Мефодія; кирилицю створив хтось з їх учнів; кирилиця виникла задовго до Кирила на основі грецької азбуки.

Писемність має багату історію формування. Найдавніші пам’ятки слов’янської писемності написані за допомогою двох різних алфавітів — кирилиці та глаголиці. Вони побутували паралельно десь до XII ст. Після цього кирилиця як простіша і придатніша для користування, а також ближча для тих, хто перебував під впливом візантійської культурної традиції (Болгарія, Сербія, Македонія, Боснія) зовсім витіснила глаголицю.

Абетка, яка нині зветься «кирилицею» стала основою писемності слов’янських мов. На території Русі було власне до кириличне письмо, але навколо цього питання лишається і сьогодні багато таємниць. Яким воно було? Трохи проливає світло відкриття надзвичайної азбуки в Софіївському соборі. Складається ця азбука з 27 літер, з яких 23 грецькі та 4 додаткових, датується першою половиною XI ст. Софійська абетка займає проміжне місце поміж грецьким алфавітом і ранньою (моравською) кирилицею, що мала 38 знаків.

Українська писемність заснована на кирилиці продовжувала розвиватись протягом наступних століть. Упорядником нового правопису в Україні став Мелетій Смотрицький коли 1619 року вийшла у світ його праця «Граматіки Славенския правильноє Сінтагма». В ній було унормовано правопис церковнослов’янської мови в українській редакції. Цей правопис існував до 19 століття. Надалі формування української писемності зазнає постійних змін і триває до сьогодні.


Писемність безперечно вплинула на розвиток людства. Внесок Кирила та Мефодія у її розвиток став вагомим. Їх здобутки є однією з важливих складових, завдяки якій ми можемо сьогодні писати українською мовою та зберігати українську культуру. Завдяки писемним пам’яткам маємо можливість дізнаватися історію і документувати її для наступних поколінь. Писемність є важливою складовою культури народу.

Цікаво знати:

Найдавнішою точно датованою кириличною рукописною книгою є давньоруське Остромирове Євангеліє 1056–1057 років.

Кирило-Мефодіївське братство (товариство) — українська таємна політична організація, яка існувала в Києві протягом грудня 1845 — березня 1847 рр.

Кирилицею послуговуються понад 300 млн людей в усьому світі. Вона є третьою офіційною азбукою в Європейському союзі після латиниці та грецької абетки.