ДЕНЬ СОБОРНОСТІ УКРАЇНИ

Довгий час українські землі та український народ були поділені між чужими державами, але прагнення у нашого народу жити разом в єдиній незалежній вільній країні було завжди. Шлях до Соборної єдиної України — складний та трагічний, по ньому наш народ знову йде, виборює сьогодні свою незалежність та свободу.

Так що таке Соборність України?

Соборність — найважливіша ознака української національної ідентичності, духовне та державне єднання всіх земель, які історично належали нашому народові, єдність і цілісність загальної території України, недоторканність її кордонів. Соборність — це єдина національна, вільна, суверенна, демократична, правова і соціальна держава Україна.

Ідея соборності або об’єднання українського народу та його земель має історичні коріння в часи феодальної роздробленості Київської Русі, у польсько-литовську та козацьку добу, але оформлюватися ідея соборності почала у ХІХ ст., після поділу українських земель між двома імперіями — Російської та Австро-Угорської в останній чверті ХVІІІ ст. У ХІХ ст. в умовах постійного тиску та приниження з боку імперської влади перед українцями постала важлива проблема збереження національної та культурної ідентичності. Одними з перших за об’єднання всіх українських земель висловилися члени «Кирило-Мефодієвського товариства» у 1846 р. Наступним етапом у формуванні ідеї соборності України стало проголошення 10 травня 1848 р. у Маніфесті Головної Руської Ради (першої української політичної організації Галичини) єдності 15-мільйонного українського народу та його земель, примусово поділених між Російською та Австрійською імперіями і підтримка національних прав інших поневолених народів.

На протязі другої половини ХІХ ст. українська інтелігенція як в Галичині, так і в Наддніпрянській та Слобідській Україні багато робила для встановлення культурних та наукових контактів між всіма українськими землями. Велику роботу проводили різноманітні наукові товариства, такі як Наукове товариство ім. Тараса Шевченка у Львові, Південно-Східний відділ Російського географічного товариства у Києві, наукові товариства Харківського університету та ін. Значний внесок у втілення ідеї соборності зробив засновник та перший директор нашого музею М. Ф. Сумцов.

В кінці ХІХ ст. вимога соборності всіх українських земель в єдиній державі стає провідною темою програмних документів українських політичних партій. У 1891 р. на могилі Тараса Шевченка члени таємної організації «Братство тарасівців», створеної у Харкові, проголосили, що Україна «була, є і буде завжди окремою нацією, і як кожна нація, так і вона потребує національної волі для своєї праці й поступу». В програмному документі Братства тарасівців «Profession de foi молодих українців» («Символ віри для молодих Українців») 1893 р. зазначалося, що жодні географічна та політичні межі не можуть роз’єднати єдиний український народ. У 1900 р. публіцист і член Братства тарасівців Микола Міхновський у своєї відомій праці «Самостійна Україна» описував Україну як єдину і нероздільну державу. Цей образ став загальновизнаним національним ідеалом, на якому базувалися більшість течій національно-визвольного руху України початку XX ст.

Під час Першої світової війни українці опинилися по обидва боки фронту та були змушені воювати один проти одного в арміях ворогуючих країн. Але власне це й створило передумови майбутньої соборності та підштовхнуло до відновлення української державності.

Важливим кроком на шляху соборності України стало проголошення 7 листопада 1917 р. Центральною Радою Української Народної Республіки (УНР), яка спочатку зафіксувала автономний статус України у складі росії, а 22 січня 1918 р. IV Універсалом закріпила незалежність УНР. В цьому документі була чітко прописана перспектива Соборності: тобто об’єднання всіх українців в кордонах однієї держави.

Ідею Соборності українських земель поділяли й українці Галичини, яка була складовою Австро-Угорської імперії. Під впливом подій «Революції айстр» в Австро-Угорщині 18 жовтня 1918 р. у Львові була утворена Українська Національна Рада (УНРада) на чолі з Євгеном Петрушевичем. УНРада проголосила створення нової Української Держави на території Східної Галичини, Північної Буковини та Закарпаття, яка згодом була перейменована у Західноукраїнську Народну Республіку (ЗУНР).

УНРада заявила про намір створити національну соборну державу і інкорпорувати її в державу, яка вже існувала на Великій Україні. Ініціатори об’єднавчого руху — УНРада та Директорія УНР — ще 1 грудня 1918 р. в Фастові уклали Предвступний договір про наміри об’єднати населення і території обох утворень в одній держав.

3 січня 1919 р. у Станіславі (нині Івано-Франківськ) було офіційно затверджено рішення про об’єднання: «Українська Національна Рада, виконуючи право самовизначення Українського Народу, проголошує торжественно з’єднання з нинішним днєм Західно-Української Народньої Республіки з Українською Народньою Республікою в одну одноцільну, суверенну Народню Республіку». Тоді ж УНРада сформувала повноважну делегацію до Києва, щоб завершити решту формальностей.

Остаточна процедура оформлення Соборності відбулася в Києві 22 січня 1919 р., в першу річницю проголошення ІV Універсалу Центральної Ради. В цей день був підписаний і оприлюднений спеціальний Універсал Директорії УНР, який має назву Акту Злуки. Вітаючи січневе рішення УНРади, Директорія урочисто оголосила про те, що: «Однині воєдино зливаються століттям одірвані одна від одної частини єдиної України — Західно-Українська Народня Республіка (Галичина, Буковина; Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка. Однині народ Український, визволений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об’єднаними дружніми зусиллями всіх своїх синів будувати нероздільну, самостійну Державу Українську на благо і щастя всього її трудового люду».

Урочисте проголошення Злуки УНР і ЗУНР відбулося того ж дня на Софійській площі у Києві. За спогадами очевидців, місто було гарно прикрашене стрічками, національними прапорами, гербами, транспарантами та портретами Шевченка, Сковороди, Котляревського.

У Софійському соборі духовенство провело спеціальну церковну службу, після чого священники вийшли на урочисту процесію навколо площі. Згодом представники української політичної еліти (Симон Петлюра, Володимир Винниченко, Лев Бачинський та Лонгин Цегельський) виголосили свої промови й привселюдно зачитали текст Акту Злуки під гучні оплески десятків тисяч українців. Також відбувся військовий парад галицького легіону Січових Стрільців, якими командував полковник Євген Коновалець.

Наступного дня Акт злуки був схвалений Конгресом Трудового народу України. Акт Соборності надав завершеної форми самостійній українській державі. Він став яскравим фіналом складного і тривалого шляху українців до консолідації народу, перетворення його в єдину політичну націю, а також об’єднання території його споконвічного проживання в межах єдиної української держави.

На жаль, у вихорі подій 20-х років ХХ ст. зберегти незалежність та соборність не вдалося, але Акт злуки та його прийняття 22 січня 1919 р. залишили глибинний слід в історичній пам’яті українського народу. Соборність стала головною підвалиною формування української національної ідеї, важливою складовою становлення української політичної нації.

Офіційне святкування Дня соборності України вперше відбулося 22 січня 1939 р. в місті Хуст на Закарпатті, яке було столицею Карпатської України (автономії у складі Чехословаччини). На центральній площі із синьо-жовтими прапорами зібралося близько 30 000 людей, щоб вшанувати 20-річчя об’єднання українських земель.

У радянські часи про подію 22 січня 1919 р. публічно ніколи не згадувалося, цю подію було вилучено з офіційної історії. Але в народній пам’яті Акт злуки закарбувався навіки.

21 січня 1990 р. з нагоди 71-річчя проголошення Акту Злуки за ініціативи Народного руху України був організований «Живий ланцюг» («Українська хвиля») між Львовом, Івано-Франківськом та Києвом як символ духовної єдності. Організаторами акції були Іван Драч, Валентин Мороз, Олесь Гончар, Дмитро Павличко, Михайло Горинь. «Живий ланцюг» 1990 р. вважається одним із найбільших у світовій історії. Ланцюг починався в Івано-Франківську від Центрального народного дому (колишньої резиденції парламенту ЗУНР і місця ухвалення Акту Злуки), йшов через Стрий (звідси йшло його відгалуження на Закарпаття), Львів, Тернопіль, Рівне, Житомир до Києва. Початок ланцюга в Івано-Франківську зумовлений тим, що саме Івано-Франківськ (тодішній Станіславів) у 1919 р. був столицею ЗУНР. Мільйони українців взялися за руки й розтягнулися аж на понад 700 кілометрів. Ця акція стала масштабним поштовхом до розвалу СРСР та відновленням української державності.

З того часу «Живі ланцюги» проводяться щорічно у багатьох містах України. В Києві їх проводять на мосту Патона, як символ єднання Правобережжя та Лівобережжя України.

Офіційно День Соборності України відзначається з 22 січня з 1999 р. згідно Указу Президента України «Про День соборності України» від 21 січня 1999 р. № 42/99. Не зважаючи на скасування цього Указу 30.12.2011 р. президентом-втікачем Януковичем, свято продовжили відзначати, а у 2014 р. президент П. Порошенко указом відновив 22 січня святкування Дня Соборності України.

Соборність України — це головна ідея нашого сьогодення та майбутнього. Це неподільність наших земель: від Києва до Севастополя, від Донецька до Львова. Війна та російська окупація недовговічні. Це агонія імперії, яка не має ні історичної, ні політичної перспективи. Водночас ці страшні події переконали світ: нас не зламати, ми сильні і здатні рухатися вперед. Ми як ніколи відчуваємо єдину державу, бо самі творимо її.

Слава Соборній єдиній Україні!!!