День танкістів

Щорічно у другу неділю вересня в Україні відзначається День танкістів. В цьому році дата припадає на 11-те число. Це свято присвячено всім, хто служить в механізованих і танкових військах нашої країни. А тим більше в умовах війни, таке свято, як День танкістів дуже важливе.

Подібне свято з’явилося ще в 1946 році в СРСР. Тоді День танкіста було засновано за заслуги механізованих і танкових військ під час Другої світової війни. А крім цього, це так само було професійне свято танкобудівників, які з 1941 по 1945 роки працювали на покладаючи рук. Тоді День танкіста відзначався 11 вересня. З 1980 року День танкіста почав відзначатися в другу неділю вересня. Вже під час незалежності України традиції свята не було порушено.

Закон про заснування Дня танкістів України було підписано у серпні 1997 року на підтримку ініціативи ветеранів танкових військ і танкобудівників нашої країни, враховуючи їх заслуги у роки Другої світової війни та з метою виховання воїнів-танкістів ЗСУ у найкращих традиціях попередніх поколінь.

Україна по праву вважається однією з провідних танкових держав світу. Вона має багаторічну історію становлення та розвитку танкових військ, які є важливою складовою бойового потенціалу Збройних Сил України.

Як відомо, танк — броньована машина, призначена для знищення техніки, дотів, дзотів і живої сили противника. Перші танки з’явилися ще під час Першої світової війни. За своїми технічними характеристиками вони суттєво відрізнялися від теперішніх броньованих машин, але навіть своїм грізним виглядом справляли на супротивника вражаючу дію. Сталося це у 1916 році під час битви на Соммі — перші 32 машини застосували під час бою англійці.

На сьогодні збройні сили будь-якої з країн, яка серйозно ставиться до власної оборони, важко уявити без танкових з’єднань. Танкові війська володіють великою вогневою потужністю і ударною силою, високою мобільністю і надійним броньовим захистом. Вони призначені для утримання зайнятих районів, рубежів і позицій, відбиттю ударів противника, прориву оборони противника, розгрому його військ, захопленню важливих районів, рубежів і об’єктів. Танкові війська можна сміливо назвати «бронею» піхоти — без них піхотинці як без рук — не підуть у наступ і не зможуть утримувати здобуті позиції.

російська збройна агресія щодо України багато чого змінила — вперше з часів Другої світової війни на території Східної Європи, а саме на східних кордонах України, відбувалися танкові бої. Українські танкісти брали активну участь у визволенні населених пунктів Донеччини і Луганщини, боях за Дебальцеве, Мар’їнку, Піски, Авдіївку; проявили себе воїни-танкісти і в жорстоких боях за Донецький аеропорт.

Чимало українських танкістів загинуло, захищаючи Батьківщину, чимало з них нагороджено за виявлені мужність і героїзм.

Легендами незламності та сили людського духу неоголошеної російсько-української війни стали воїни-танкісти Євген Межевікін, Василь Божок, Олександр Лавренко та багато інших.

З початком повномасштабного військового вторгнення російської федерації на територію України, на Ізюмському напрямку танковий батальйон майора Пономаренка б’є ворога від березня 2022 року. Чоловіки боронять Україну на межі Харківської та Донецької областей.

Дев’ять знищених російських танків за бій — досягнення роти танкістів, якою керував Сергій Пономаренко. За той бойовий вихід, який відбувся ще навесні на Харківщині, офіцер отримав звання Героя України. Кожен четвертий з бійців у підрозділі Пономаренка до лютневого вторгнення бачив танки лише у кіно. Нині ж ці воїни продовжують стримувати росіян на півдні Харківщини — щоб з Ізюма ворог не сунувся на Слов’янськ. (матеріал взято із https://suspilne.media)

Військові ведуть стрільбу з закритих вогневих позицій. Б’ють з великої відстані і візуально ціль не бачать, але знають, де вона. Їхні очі зараз — розвідники у лісі, коптер у небі та зв’язковий, який передає координати.

Ефективна та точна праця є візитівкою української армії, каже навідник Коваль.

«Ми не випускаємо тони снарядів у той бік. Хоч нам і допомагають, маємо берегти ресурси. Техніку, людей, економіку нашої країни — це ж все залежить один від одного», — говорить танкіст.

Серед танкістів є й ті, хто до повномасштабного вторгнення бачив танки лише у кіно. Зокрема, Роман Баценко, до війни він працював вантажником.

«Ані милосердя до них, нічого немає. Після того, що зробили. Цілі села, цілі міста за один день — таке на моїх очах було — за один день руйнувалися. І вони не дивилися, чи то церква, чи то будинки, чи то магазини. Не шкодували нічого, ані тварин, ані людей. Душа розривається, яка в нас країна красива. Хочеться жити і щоб жили наші діти, онуки. Ми відбудуємо», — говорить Роман.

Сам Сергій Пономаренко має звання Героя України — у березні, ще командиром роти, прийняв бій: шість танків під українським прапором проти понад 20 ворожих. Дев’ять російських машин знищили, єдину підбиту свою — успішно евакуювали.

«Найбільший мій здобуток — це збережені хлопці. Якщо не буде кому воювати, не буде кому сідати у танки. Не буде кому підбивати. Якщо вберегти хлопців, якщо вони будуть живі, здорові, вмотивовані — за цим будуть і підбиті БМП, танки, Перемога», — каже майор.

Щиро вітаємо лицарів, одягнутих у броню, що стійко стоять на захисті інтересів нашої країни… що броньованим щитом стоять на захисті нашої держави, і не тільки відбивають напади, але й нарощують міць!

Схиляємо у журбі голови перед пам’яттю воїнів-танкістів, які віддали своє життя за незалежність і територіальну цілісність нашої держави. Вічна їм пам’ять!

Слава Україні! Героям Слава! Перемога близько!