ДЕНЬ УКРАЇНСЬКОЇ ПИСЕМНОСТІ ТА МОВИ

День української писемності та мови був встановлений Указом президента України Л. Кучми від 6 листопаду 1997р. № 1241/97 на підтримку «ініціативи громадських організацій та з урахуванням важливої ролі української мови в консолідації українського суспільства» і відзначається щороку 9 листопада. Свято також при свячене пам’яті давньоруського літописця Нестора — послідовника творців слов’янської писемності Кирила та Мефодія. Дослідники вважають, що саме з преподобного Нестора-літописця і починається писемна українська мова.

Нестор-літописець — київський літописець і письменник-агіограф. З 1073 р. — чернець Києво-Печерського монастиря, автор літопису «Повісті минулих літ», «Житія святих князів Бориса і Гліба та Феодосія Печерського». Помер і похований у Києво-Печерській лаврі. Традиційно в День української писемності та мови покладають квіти до пам’ятника Несторові Літописцю.

З 2000 р. в День української писемності та мови в прямому ефірі «Українського радіо» транслюють «Диктант національної єдності», який може написати кожен бажаючий.

Крім того, в День української писемності та мови стартує Міжнародний конкурс знавців української мови імені Петра Яцика, щорічна кількість учасників якого сягає понад 5 мільйонів з 20 країн світу.

Цього дня також відзначають найкращих популяризаторів українського слова, заохочують видавництва, що видають україномовну літературу, проводять регіональні тематичні конкурси тощо.

Великим борцем за відродження української мови в Україні в другій половині ХІХ — початку ХХ ст. був засновник та перший директор Харківського історичного музею Микола Сумцов. М. Ф. Сумцов у 1907 р. першим почав в Україні читати лекції з української народної словесності українською мовою. Під тиском національно-визвольного руху, який був складовою частиною революції 1905-1907 рр., керівництво Харківського університету було вимушене дозволити викладання на історико-філологічному факультеті курсу «Історія малоросійської словесності», обумовивши при цьому, що він не є обов’язковим для студентів (сьогоднішньою мовою вибірковим), а вибір мови залежить від складу і бажання аудиторії.

М. Ф. Сумцова завжди хвилювало становище української мови і в навчальних закладах, і в суспільстві загалом. Вчений довго йшов до цієї знаменної події. У листі до Б. Д. Грінченка він писав, що збирається почати читати лекції з української народної словесності українською мовою, якщо не завадить університетське начальство, і потроху обмірковує, як повести лекції, щоб були цікаві й корисні. «Передусім треба дати місце загальним питанням з народознавства, рідної мови. Про тих, хто найбільше працював на цій ниві». Не обійшлося без сумнівів, чи зможе він читати лекції мовою, хоча й рідною, але частково забутою із-за складних життєвих обставин. «Учитися ніколи не пізно, особливо в такій справі, як рідна мова й батьківські заповіти. Будучи активним прихильником і поборником української мови, М. Ф. Сумцов у розпал революційних подій початку ХХ ст. виступає в центральній пресі з різкою критикою та засудженням реакційної суті обмежень російської імперської влади, що душили українське друковане слово.

28 вересня 1907 р. відбулась його перша публічна лекція українською мовою в стінах Харківського університету. Студенти й викладачі історико-філологічного факультету Харківського університету гаряче підтримали цей почин. На ім’я М. Ф. Сумцова прийшли вітальні телеграми не тільки з усієї країни, а й з-за кордону. Так, наприклад, у листі українського земляцтва Московського комерційного інституту говорилося: «Це давно була одна з найсуттєвіших потреб українського народу. Це запорука подальшого успіху й культурного розвитку нашого краю. Це перша ластівка української літератури знайде собі відгук і в інших українських університетах». А студенти-українці Юр’ївського університету писали з цього приводу: «… Самим фактом проголошення наукового предмета українською мовою Ви поставили її нарівні з російською у вищому навчальному закладі. Ви показали, що сподівання українського студентства, а за ним і всієї української громадськості — чути рідну мову з високої університетської кафедри не безпідставні й неможливі, хоча б і в російських державних установах, а з доброї волі можуть бути здійснені в сучасних сумних обставинах. Ви цим ще раз зміцніли надію, що спільними силами української громадськості та її чесних діячів почнеться скоро нова сторінка історії відродження українського народу». Справді, треба було мати велику громадянську мужність, щоб в умовах імперської реакції почати читати публічні лекції в імператорському університеті українською мовою. Тим самим М. Ф. Сумцов порушив заборону уряду викладати національною мовою, завдяки своїй наполегливості й науковому авторитету зумів протистояти консервативному університетському начальству, за що був зарахований до українофілів.

Іноді, читаючи праці М. Ф. Сумцова, звертаєш увагу на те, що деякі його слова стали пророцтвом та звернуті до нас, сьогоднішніх українців. У своїй роботі «Вага і краса української народної поезії» 1917 р. М. Ф. Сумцов аналізує роль пісні в формуванні національної свідомості українців та згадує подію 1907 р., коли в стінах Австро-Угорського парламенту 32 русинських депутата заспівали:

Ще не вмерла Україна,
Ні слава, ні воля,
Ще нам, браття молодії,
Усміхнеться доля…

«Таким робом українська пісня в 1907 році голосно залунала в далекому Відні, як ознака політичної боротьби за народні права, на вдивовиж усім освіченим західним народам. Що це, сказали німці, чехи і інші австрійські народи, що це за сентиментальна нісенітниця, а у самих мурашки побігли по спині од почуття тої кривди, яку віками роблять українцям їх національні вороги, і декому стало соромно і сумно. Пісня розбуркала сонну думку про Україну; пісня кинула блискучий промінь на її гірку долю, і забриніла струна нового кращого життя. Але пісня вийшла на політичне поле, як прапор поліпшення української народної долі, як проводир до кращого людського життя.

Нехай же вона йде, ця чарівна українська пісня, всіма шляхами народної творчості — науковим, штучним, музичним, політичним, нехай буя і голосно співа про всі події свого занедбаного і скривдженого народа, висловля його кращі бажання і веде його до широкої власної національної просвіти, до поліпшення життя у всіх верствах народнього і суспільного добробуту» (Микола Сумцов, 1917 рік, місто Харків, збережена орфографія автора). [ Хіріна Г. О. Внесок М.Ф. Сумцова у духовний розвиток Слобідської України: погляд із ХХІ століття. // Двадцять перші Сумцовські читання. Збірник матеріалів Всеукраїнської наукової конференції «Музей у глобальному світі: інновації та збереження традицій», присвяченої 95-річчю з часу заснування Харківського історичного музею. 17 квітня 2015 р. С.3-10.]

Українська мова — символ української державності та нашої перемоги., Українська мова сьогодні відіграє основну консолідуючу роль у державі та є важливим чинником національної безпеки України!

Не буде української мови — не буде України як держави! Збережемо українську мову — збережемо Україні!!! Все буде Україна!!!