День визволення Слов’янська та Краматорська від проросійських терористів

Слов’янськ та Краматорськ стали першими окупованими містами у російсько-українській війні.12 квітня 2014 року бойовики Стрєлкова-Гіркіна захопили міське управління міліції міста Слов’янська. Забрали звідти усю наявну зброю. На українських держустановах почепили російські триколори. Цього ж дня окупаційні сили захопили й сусідній Краматорськ. Схема аналогічна — спершу зайняли будівлю відділку міліції. Так фактично почалась окупація Донбасу.

Першими звільнити Слов’янськ намагалися спецпризначенці СБУ «Альфа», однак під Семенівкою вони потрапили у засідку бойовиків. Під час бою загинув капітан Геннадій Біліченко, який став першим загиблим українським воїном у боротьбі з російською агресією на Донбасі, ще кілька співробітників СБУ були поранені. 13 квітня Рада нацбезпеки й оборони України повідомила про початок широкомасштабної антитерористичної операції із залученням Збройних сил України.

Окупація Слов’янська тривала 84 дні. До середини червня стан міста наблизився до гуманітарної катастрофи: не було світла; припинилося постачання води; було відсутнє транспортного сполучення з іншими населеними пунктами, а мобільний зв’язок працював із перебоями. Активно наступати на позиції терористів українські сили почали на початку липня. При визволенні Слов’янська застосовувався класичний підхід — операція напівоточення, яка б мала завершитися оточенням. Противник це добре зрозумів, саме тому був жорстокий супротив в районі Ямполя, Закотного, Миколаївки. На жаль, повністю оточення здійснити не вдалося. Залишався той славнозвісний коридор, яким противник виходив з міста, рухаючись на південь у бік Краматорська. Робили вони це організовано, кількома колонами. За різними даними, зі Слов’янська вийшло від 1500 до 1800 терористів. Відхід терористичного угруповання Гіркіна дозволив протягом 5-6 липня встановити український контроль над містами Краматорськ, Артемівськ, Дружківка та Костянтинівка. Вже в обід 5 липня над будівлями Слов’янської й Краматорської міських рад були підняті українські прапори. Містяни, які декілька місяців жили в окупації, зустрічали наших воїнів обіймами та словами подяки. У визволених містах поступово почало налагоджуватися мирне життя, функціонувати комунальні та соціальні служби.

За матеріалами інтерв’ю з Генштабом, особовий склад військовослужбовців ЗСУ, що блокували Слов’янськ налічував 1800 осіб. За весь період боїв за Слов’янськ Україна втратила 70 військових. Практично всі загиблі відзначені нагородами, а п’ятеро з них відзначені звання Герой України. Їх імена: Аніщенко Олександр Григорович, полковник, заступник командира спецпідрозділу «Альфа» в Сумській області; Лужевський Руслан Михайлович, майор, співробітник інструкторського відділу спецпідрозділу СБУ, Кульчицький Сергій Петрович, генерал-майор, начальник управління бойової та спеціальної підготовки НГУ;
Могилко Костянтин Вікторович, підполковник, командир ескадрильї «Блакитна стежа» і екіпажу літака АН–30Б;
Сенюк Тарас Михайлович, полковник (посмертно), командир батальйону 95-ї окремої аеромобільної бригади. Героям Слава!

«Слов’янськ був для нас історією про перемогу. Я вірив, що все закінчилось, ми навели порядок і поїдемо додому» — згадує Руслан, виконувач обов’язків старшини першого батальйону львівської 80-ї окремої десантно-штурмової бригади ЗСУ. Але на жаль цього не сталося. «Після 24 лютого почалася справжня бійка, де з одного боку гопник, який думає, що він дуже сильний, а з іншого — хлопець, якому пофіг кому бити рожу, гопнику чи не гопнику. Він просто розуміє: якщо не відповість, його задушать... «, — описує війну після 24 лютого 2022-го Руслан.

Сьогодні Збройні сили України є лідером довіри українців. Їм довіряють 96% опитаних. Про це свідчать результати опитування, проведеного соціологічною службою Центру Разумкова. Маючи підтримку свого народу і західних держав, наші бійці готові виконувати будь — яку задачу на своєму напрямку. І Перемога обов’язково відбудеться.