ДО ДНЯ СТВОРЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ

17 березня — важлива дата в історії України, в цей день 106 років було проголошено створення Української Центральної Ради (УЦР), яка стала центром влади і носієм ідеї національного відродження та єднання політичних сил українського народу в часи революції 1917 р.

Створення УЦР стало реакцією українців на повалення самодержавства та демократичну революцію в Петрограді. Ідея створити центр українського національного руху виникла у перші дні революції серед представників різних політичних партій та організацій. За пропозицією Ради Товариства українських поступовці (ТУП) було вирішено створити нову організацію на зразок «Ради громадських організацій м. Києва», яка б об’єднала усі українські національні організації й очолила рух. Ухвалено було назвати її «Центральною Радою». 3 (16) березня 1917 р. в Києві відбулися збори представників київських та деяких провінційних українських організацій та груп, кооперативних, просвітницьких та студентських організацій, на яких були присутні біля 100 осіб, про що повідомляла газета «Киевская мысль» 4(17) березня 1917 р. У наступному номері цієї же газети за 5(18) березня повідомлялося про те, що 4 березня на «весьма многолюдном собрании» всі присутні українські організації, включаючи молодіжні, об’єдналися й увійшли до складу комітету «Центральна Рада». Газета також писала про очікування повернення до Києва М. С. Грушевського. Таким чином був започаткований процес утворення нових керівних органів української національної влади, який тривав майже всю першу декаду березня. Перший протокол засідання Центральної Ради був складений 9(22) березня 1917 р., тоді ж розпочалося офіційне діловодство УЦР, були вирішені питання про виготовлення печатки, передачу УЦР будинку Педагогічного музею, утворення агітаційної школи та ін.

До складу УЦР увійшли представники автономістського напряму українського народного руху — Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП), Українська партія соціалістів-федералістів (УПСФ, колишнє ТУП), Українська партія соціалістів-революціонерів ( УПСР) та самостійницького напряму — Українська партія соціалістів-самостійників (УПСС), Українська демократично-хліборобська партія (УДХП).

Головою УЦР заочно обрали Михайла Грушевського, який на той час перебував у засланні, його тимчасово заступав Володимир Науменко. Заступниками голови стали Федір Крижанівський, Дмитро Дорошенко та Дмитро Антонович. 17 березня 1917 р. УЦР телеграмою повідомила Тимчасовий Уряд, що почав діяти у Петрограді, про своє утворення.

Початковою метою УЦР була підготовка до Установчих зборів, Українського Національного конгресу, який мав остаточно вибрати Центральну Раду, як постійний український парламент» і сформувати звітний перед ним уряд.

9(22) березня УЦР видала першу відозву «До українського народу». 28 березня 1917 р. відбулося засідання УЦР, яке вперше очолив Михайло Грушевський, який повернувся до Києва, та з цього моменту УЦР стала дійсним дійовим центром українського національного руху.

1 квітня 1917р. в Києві відбулась 100-тисячна демонстрація, у якій брали участь понад 300 тисяч військових Київського гарнізону, які щиро вітали Центральну Раду й виголошували вимоги до Тимчасового уряду надати Україні автономію. «Одностайно й однодушно потрібно стати всім на велике діло, — закликав Михайло Грушевський. — І не спочити, і рук не спустити, доки не збудуємо тої автономії вільної України».

6-8(19-21) квітня 1917 р. УЦР провела у Києві Український національний конгрес, на якому 900 делегатів представляли політичні партії, громадські, військові, селянські організації з усіх регіонів України, військові організації фронтів. Український національний конгрес ухвалив гасло національно-територіальної автономії України у складі Російської федеративної республіки, підтвердив повноваження УЦР як крайового органу влади. Головою УЦР було переобрано М. Грушевського, заступниками — С. Єфремова та В. Винниченка. Також було обрано Малу Раду — комітет з 20 осіб для роботи між сесіями УЦР. За весь час роботи УЦР відбулося 9 пленарних сесій.

У квітні-травні відбулися селянські з’їзди у різних містах, які теж висловили підтримку Центральній Раді.

Вже навесні 1917 р. за ініціативою УЦР почалася українізація військових частин. Водночас представники півтора мільйона українських військових зібралися на І Всеукраїнському військовому з’їзді, майже одностайно висловивши підтримку Центральній Раді. Ухвалили рішення про утворення Українського генерального військового комітету, який очолив Симон Петлюра.

Селяни й військові делегували своїх представників, тож чисельність УЦР значно зросла. Якщо у першому складі УЦР у березні 1917 р. в її складі було 94 члени, у другому складі в квітні 1917 р. — 141 член, у третьому складі в серпні 1917 р. — 655 членів.

Керівництво УЦР, зважаючи на широку соціальну підтримку, у травні 1917 р. вирішило, що «з’явилася нагода заявити про права на національну автономію». І відрядили Володимира Винниченка в Петроград на переговори з Тимчасовим урядом. Там йому заявили: «ні про яку автономію не може бути мови» та перемовини провалилися. Тому у червні 1917 р. ІІ Всеукраїнський військовий з’їзд закликав проголосити автономію України без узгодження з Тимчасовим урядом.

10(23) червня 1917 р. Центральна Рада своїм І Універсалом проголосила автономію України. 15(28) червня було створено Генеральний Секретаріат — перший національний уряд, який мав займатися втіленням у життя рішень УЦР. Головою Генерального Секретаріату був обраний В. Винниченко, до складу уряду також увійшли П. Христюк, Х. Барановський, М. Стасюк, С. Петлюра, Б. Мартос, В. Садовський, С. Єфремов, І. Стешенко.

3(16) липня 1917 р. на урочистому засіданні Центральної Ради В. Винниченко проголосив ІІ Універсал. За умовами цього документа, Тимчасовий уряд визнавав Центральну Раду і Генеральний секретаріат, але як свої представництва в Україні. Визнавалася і можливість надання Україні автономії, дозволялося створення українських військових частин, але у складі російської армії. ІІ Універсал в історичній науковій літературі не має однозначної оцінки.

7(20)листопада 1917 р. Третім Універсалом УЦР проголосила створення Української Народної Республіки. Після цього більшовицький уряд висунув УЦР ультиматум, вимагаючи відмови від проголошених гасел. Його відкинули, після чого більшовицька орда розпочала наступ на Україну. Це не злякало членів УЦР:

9(22) січня 1918 року IV Універсалом УЦР встановила: Українська Народна Республіка стає самостійною суверенною державою.

Важливими здобутками Центральної Ради у 1918 році стали — запровадження григоріанського календарю, затвердження державного герба — тризубу, запровадження громадянства УНР, скасовано приватну власність на землю. 29 квітня 1918 р., в останній день свого існування, Центральна Рада прийняла Конституцію Української Народної Республіки (Статут про державний устрій, права і вільності УНР). 29 квітня 1918 р. Всеукраїнський з’їзд хліборобів-землевласників проголосив гетьманом України почесного отамана Вільного козацтва П. Скоропадського.

У ніч з 29 на 30 квітня 1918 р., прибічники гетьмана П. Скоропадського захопили державні установи, на цьому закінчила свою діяльність Українська Центральна Рада.

Центральна Рада очолила і консолідувала українські революційні політичні сили, виробила національні та соціальні гасла, формувала і реалізовувала стратегію й тактику українського руху, ініціювала проголошення Української Народної Республіки, у структурі якої виконувала функції вищої законодавчої влади — парламенту держави.